Двоє добровольців, один мобілізований.
Пам’ятаєте, нещодавно я писала про молодого солдата, який дивом вижив завдяки товаришам? Їх було четверо. Вижив один. Міна-стодвадцятка, пряме влучання. Під Гнутовим.
Богданов був хорошим сапером, знешкодив багато ворожих мін.
Сергій Хорошун задля служби рядовим в “АТО” покинув службу міліціонером. Все це вже після їхньої загибелі розказали мені побратими.
Цивільні – точно не родичі і не друзі, бо хлопці не маріупольські – під час прощання плакали. Віддавали честь і схиляли коліно – військові, ставали на коліна і плакали – цивільні. Дякували за мирний Маріуполь. Деякі – активісти місцевих патріотичних організацій – тримали у руках аркуші А4 з роздрукованим на принтері написом: “Порошенко! Яке АТО? В Україні два роки йде війна”. В кінці люди схилили коліна, утворивши живий коридор, по якому труни пронесли у “Чорний тюльпан” з червоним хрестом і цифрою “200”, який повезе хлопців спочивати додому…
А військові не плакали, тримали сльози в собі.
А потім вдарила гроза.
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →