Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Бокс зі зв'язаними руками

Знаєте, чому в Україні ніколи не було єдності?
Правильно - тому що "три гетьмани" і взаємне поливання брудом, що руйнує ореол будь-яких ідей і постатей.
А звідкіля три гетьмани і бруд?
Ви скажете - від особистих амбіцій, якими ніхто не хоче поступитися.
Так ось - ні фіга. Причина лише одна: боротьба за контроль над фінансовими потоками.
Якщо, приміром, у двох організацій з подібною спрямованістю різні джерела фінансування - однією їм не стати ніколи.
Якщо підлеглі "підсиджують" лідера - вони не вважають, що впоралися б з його обов'язками краще. Вони хочуть мати доступ до його джерел фінансування.

Якщо ви зараз чуєте чи читаєте, як фронтовики обливають один одного, а то й цілі підрозділи брудом, виводять на чисту воду, викривають страшні злочини і зловживання - не намагайтеся розібратися, хто там правий, хто винний, це взагалі ні до чого. Можете сміливо відповідати, хоч подумки, хоч публічно: ідіть ви нафіг зі своєю конкуренцією за потоки волонтерської допомоги.

Єдиний виняток, коли фінанси можуть бути ні до чого: якщо той, хто поливає брудом, є творчою людиною, він може мати іншу мету - самопіар.

Кожен фронтовик знає дуже багато негативу і про власний підрозділ, і про сусідні. Знає він і те, що чим далі затягується війна, тим того негативу стає більше. Знає і мовчить. Бо він не хоче, щоб підрозділ замучили перевірками, усунули з фронту, залишили без волонтерської підтримки...

Якщо твої товариші сп'яну постріляли один одного - це списали на бойові, а ти знаєш правду і мовчиш. Бо хочеш, щоб хлопці, які, скоріше за все, не один місяць воювали, а потім впилися і вбили один одного, посмертно отримали УБД, а їхні близькі - допомогу, і щоб вони пишалися своїм загиблим сином, чоловіком чи батьком як героєм, а не як бидлячим аватаром.
Якщо у підрозділі "перестаралися" і розстріляли чи забили досмерті полоненого "сєпара" - ти знаєш про це і мовчиш. Бо не хочеш, щоб через поганого ворога, який вбивав твоїх товаришів, посадили інших товаришів, яких він вбити не встиг, і твого батяню-комбата, а твій підрозділ розформували.

Якщо щось подібне сталося не в твоєму підрозділі, а в якомусь іншому - ти все одно мовчиш, бо яка різниця - в одному одне, в іншому друге, у всіх воюючих підрозділах щось та й трапляється. Це війна, на війні інакше просто не буває. На війні, на жаль, не діють не тільки закони мирного часу, але й мораль мирного часу.

А якщо хтось не мовчить - не думайте, що він такий високоморальний, не може терпіти брехню, жорстокість, насильство і несправедливість. Він просто дуже хотів сісти на потоки гуманітарки і ображений, що на них сів хтось інший.

Нормальні, порядні - мовчать. Це правило війни, це етика війни.
Так було завжди, на всіх війнах.
Ось, наприклад, вірш на цю тему відомої радянської поетеси-фронтовички Юлії Друніної:

Когда, забыв присягу, повернули
В бою два автоматчика назад,
Догнали их две маленькие пули —
Всегда стрелял без промаха комбат.

Упали парни, ткнувшись в землю грудью,
А он, шатаясь, побежал вперёд.
За этих двух его лишь тот осудит,
Кто никогда не шёл на пулемёт.

Потом в землянке полкового штаба,
Бумаги молча взяв у старшины,
Писал комбат двум бедным русским бабам,
Что... смертью храбрых пали их сыны.

И сотни раз письмо читала людям
В глухой деревне плачущая мать.
За эту ложь комбата кто осудит?
Никто его не смеет осуждать!


Коли мене багато разів питали, чому я, будучи професійним журналістом, вирішила стати на війні не воєнкором, а солдатом, я завжди відповідаю: тому, що перша жертва будь-якої війни - правда (с). На війні немає місця для чесної журналістики. Мабуть, так і має бути. Чи, може, треба писати всю правду про тих аватарів, що постріляли один одного? Щоб їхні родини страждали не тільки від втрати, але й від ганьби і залишились без допомоги, а ворог отримав зайвий безкоштовний матеріал для своєї пропаганди?

І не кажіть, що якщо такі речі витягати на світло, їх стане менше. Не стане. Перевірено. Щоб їх стало менше, військовий стан потрібен, військово-польові трибунали і відміна мораторію на смертну кару за злочини, пов'язані з військовою сферою, а ніяка не публічність.

За 12 років журналістської і т.п. діяльності я свідомо публічно збрехала лише один раз. Мене переконали, що це необхідно для успіху важливої військової операції. Тепер я про це шкодую і більше так не робитиму. Я не дозволяю собі брехати, але я мовчу. А оскільки, навіть коли сиджу в окопі, залишаюся людиною медіапростору, мені надзвичайно важко.

Я називаю це "БОКС ЗІ ЗВ'ЯЗАНИМИ РУКАМИ". Це коли тебе б'ють, а ти не можеш відповісти.

Це коли мене питають, мене критикують, мені наводять якісь факти й аргументи - інколи це роблять ворожі проплачені боти, інколи кумедні диванні знавці, але найчастіше - звичайні небайдужі люди зі сторони, які не знають нашої внутрішньої кухні, вірять мені і сподіваються, що я допоможу їм розібратися. А я не можу нічого пояснити, не можу контраргументувати, бо НЕ МОЖУ СКАЗАТИ ПРАВДУ... Сказати правду в наших умовах майже завжди означає нашкодити справі, серйозно підставити когось, хто на це не заслуговує. Або, як мінімум, втягнутись у взаємне обливання брудом - абсолютно непродуктивне, шкідливе, небезпечне. Бо спростувати брехню можна лише правдою, а кожне правдиве слово - це шматок інформації, корисної для ворогів. Для того ж вороги і пишуть різні образливі нісенітниці, що самі не знають правди і хочуть її дізнатися.

У медіапросторі правду завжди підміняють "версією для суспільства". Брати участь у вигадуванні і розповсюджуванні таких "версій" огидно й принизливо. Значно достойніше просто не давати інформації і покладатися на власну репутацію: люди, якщо я це роблю - значить, щось таки знаю і розумію, що і навіщо роблю. Але інформаційний вакуум завжди заповнюється негативними чутками і домислами, а заслужена репутація героя чи навіть святого легко вбивається десятьма грамотно організованими ботами.

Щоденний вибір, щоденна самоцензура в інтересах справи, відсіювання - оце можна казати, а це ні - відвойовування у побратимів ще однієї дрібочки правди для оприлюднення (я завжди менш обережна в таких питаннях, ніж вони) - моє власне щоденне пекло.
Нікому не побажаю, якщо чесно.

Єдиний, хто вільний від цього - людина повністю самотня, ні до яких спільнот не залучена, що представляє себе і одну себе. Я була такою доволі довго. Freedom is just another word for nothing left to lose (с). Але поодинці люди не можуть чогось досягнути. Тим більше - коли війна. Якщо перша жертва будь-якої війни - це правда, то перша жертва будь-якого об'єднання - це свобода. "Без свободы нет любви, а в любви нет свободы" (с) Я вмію любити, тому пожертвувала своєю свободою.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 98 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →