Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Олена Білозерська: “Люди незаконно вивозять зброю із зони АТО. Ми її у них купуємо за останні кошти"

Надибала оце у Мережі непогане інтерв'ю зі мною.

Ya-Piski

Олена Білозерська, боєць ПС: “Люди незаконно вивозять зброю із зони АТО. Ми її у них купуємо за останні кошти і знову веземо в зону АТО, аби з нею воювати”

16:09 05.11.2015

Без статусу учасника АТО, пільг, зарплатні, проте поряд із чоловіком воює на фронті Олена Білозерська. Більше десяти років жінка працювала журналістом, та, коли над Україною нависла небезпека, їй набридло балакати. Олена зрозуміла, що звичайним спостерігачем вона більше не буде. Тепер жінка – стрілець. Не за знаком зодіаку, а за покликанням. Вона взяла до рук карабін і стала на захист країни.

– Чому саме “Правий сектор”?

– Інших варіантів я в принципі не розглядала, тому що “Правий сектор” – це люди, яких я знала по п’ять – десять років. Всі вони – мої друзі, однодумці, близькі люди… Раніше ми всі разом дружили, брали участь у тренуваннях, готувались до війни. Всі разом ми потім і поїхали на фронт.

– Тобто, певна підготовка вже була?

– Ще до війни я трохи навчилась стріляти, трохи знала тактику ведення бойових дій. Для мене це було швидше як хобі, я цим цікавилась. Не можу сказати, що я вірила в те, що буде війна, що ці навички знадобляться на практиці… Та наш командир вірив у це і цілеспрямовано готував людей до війни. До війни я мала досить мирну професію – я десять років пропрацювала журналістом. Я писала, казала, у певній мірі навчала інших. Та, в якийсь момент, коли над Україною нависла небезпека, захотілось перестати балакати, а щось зробити самій.

– На фронт ви пішли разом з чоловіком. Це допомагало?

– І так, і ні. Звичайно, іноді сваримось. Звичайно, іноді чекаєш, що він тобі допоможе, бо він твій чоловік, а він до тебе ставиться так само, як до всіх інших бійців. На війні ніжностям чи сімейним стосункам немає місця. Це в принципі правильно, але ти все одно підсвідомо ставишся до нього як до чоловіка і чекаєш від нього ставлення як до дружини. Але в будь-якому випадку у мене є близька людина поруч.

– Довгий час бійці “Правого сектору” воювали без статусу, коштів. Ситуація вирішилась?

– Ні, не вирішилась. Ні у мене, ні у чоловіка немає статусу учасника АТО, як і у всіх наших побратимів. Навряд чи ми маємо шанси офіційно отримати якісь пільги. Звісно, про зарплатню також навіть не йдеться. Єдине, що змінилось на даний момент, так це те, що зараз частина “Правого сектору” легалізується у складі “Альфи” – спецпідрозділу СБУ. Але йдеться саме про частину бійців. Усі, хто хочуть, не мають можливості туди потрапити. Там є певний відбір, в першу чергу, за станом здоров’я і за психологічними тестами. Не хочу вдаватись в подробиці, але, наприклад, у мене і у мого чоловіка немає жодних шансів пройти медичну комісію. У практично всіх наших побратимів, що вже відвоювали рік, також немає жодних шансів.

– Тобто, ви повністю розраховуєте на волонтерів?

– Так, ми знаходимось на утриманні народу. Спочатку ситуація була дуже скрутною. Більшість волонтерів просто не знали, що ми воюємо. А допомагають вони, як відомо, тим, хто бере безпосередню участь у боях. Можу розповісти з чого ми починали. В перший бій наша група виходила в одягу і спорядженні, придбаному за власні кошти, за зброю були мисливські карабіни, в тому числі і у мене. Мій карабін зроблений на базі автомата Калашникова, тільки стріляє одиночними, в цьому полягає єдина різниця. Я приїхала з ним на війну і воюю до цього дня. Також у нас на той час були пара гранатометів.

– Коли з’явились перші відео з боїв, ситуація змінилась?

– Як тільки з’явились відео з фронту, до речі, деякі з них знімала особисто я, нас просто завалили підтримкою. Минулого року у нас фактично все було. Зараз люди збідніли, трохи стало важче. Але все одно ми залишаємось на підтримці народу. Єдине, чого благодійники не можуть нам дістати, це зброя і боєприпаси. Це, мабуть, завжди була, є і буде проблема для нас. З харчами, одягом, спорядженням допомагають волонтери. Величезна їм дяка, без них би нічого не вийшло.

– Питання зброї, як розумію, є для “Правого сектору” досить болісним. Як її здобували?

– Частково здобували зброю трофейно в бою. Частково, скажу чесно, – позичали в армійців, частково – нелегально купували у криміналу. Є люди, що незаконно вивозять із зони АТО зброю, аби продавати і наживатись. Ми її тут купляємо у них за останні гроші і веземо в зону АТО, щоб з нею воювати.

– Абсурдний ланцюг виходить…

– Так, люди вивозять зброю із зони АТО, ми її тут купуємо і веземо в зону АТО. Тобто у нас переважно, або легальна, зареєстрована зброя з документами, або нелегально куплена на “чорному” ринку або трофейна. Трошки є позиченого у армійців, до прикладу, наш перший кулемет. Потім ми “натрофеїли” ще кілька кулеметів, а той – повернули.

– Перше бойове хрещення відбулося швидко?

– Воювати я почала не одразу. Спочатку я жила на базі, стояла на блокпостах. Ми чекали доки нас легалізують і озброять. Але влада на цей крок так до кінця і не одважилась. Ми почали усіма правдами і неправдами здобувати собі зброю. Тільки в червні з’явилась можливість озброїти мою групу для розвідувально-диверсійного рейду. Тоді і відбувся мій перший вихід. А перше бойове хрещення було шостого липня, коли я брала участь у розвідці боєм під Карлівкою. Там і ми стріляли, і по нас стріляли, з сорока метрів із хат по нас гатили, ми два кілометри бігли, відстрілюючись. Весело було.

– Довелось пройти чимало серйозних боїв?

– Брала участь у боях в Карлівці, в зачистці Авдіївки, в Пісках. Також була під Саур-Могилою минулого літа. Довелось воювати і в районі ДАП – Водяне, Тоненьке, Опитне. На розвідку ходила не раз на ворожу територію, хоча й значно рідше, ніж наші хлопці. Та, щоб я зробила якийсь неймовірний подвиг, якого інші не зробили, таким похвалитись не можу, скажу чесно. Як усі, так і я.

– Траплялось боятись за своє життя?

– У момент, коли іде бойове зіткнення, ти не боїшся, оскільки іде передозування адреналіном. А під час очікування якогось небезпечного бою чи завдання, боїшся. Коли ввечері дізнаєшся, що зранку на виїзд, такий страх охоплює, що цілу ніч не можеш заснути. А, як тільки рушаєш в дорогу, страх зникає.

– Дотримувались фронтових забобонів?

– Так, їх є дуже багато. Наприклад, не дозволяється прикурювати від свічки. Вважається, що після того не повернешся з бою. Також є забобон, що з мертвого супротивника не можна забирати його особисті речі. Можна взяти лише зброю і набої. Є поширений фронтовий забобон, який на нас не розповсюджується, погано фотографуватись перед боєм. Я його переламала. Ми перед кожним боєм у повному спорядженні робимо групове фото. Коли ми це робили, завжди повертались живі, здорові і не було ніяких проблем. А коли не робили, то траплялось, що і навпаки.

– Носили обереги?

– Повно. Звичайно, є хрестик, подарований близькою людиною, є іконка. Семінаристи львівські мені подарували вервичку. Є маленькі сувеніри, подаровані волонтерами, які також бережу. Я не знаю, наскільки їх можна назвати оберегами, я не є надто забобонною людиною, проте вони гріють, допомагають. Також у нас є жовто-блакитні і червоно-чорні браслети, які діти плетуть. У нас у всіх бійців руки ними обвішані.

– “Правий сектор” відомий своєю дисципліною…

– Не буду брехати, що взагалі не буває порушень чи вживань алкоголю, але порівняно з іншими підрозділами ситуація дійсно є кращою. Першопричиною є не так висока дисципліна, як висока мотивація. Коли боєць хоче воювати не заради грошей, а за власним бажанням, він боїться втратити цю можливість. Проте ми не святі, все буває.

– Довелось проживати з чоловіками. Не було проблем через це?

– Це все дрібниці. Останнє моє місце проживання – великий армійський намет, де мешкало три жінки і півтора десятка чоловіків. Це все вигадки, що жінки потребують якихось особливих умов. Можливо, у мирному житті це правило спрацьовує, а на фронті – усі рівні.

– Ваше ім’я є в списку найвпливовіших жінок України. Тішить цей момент?

– Абсолютно ні. Якби ви не запитали, я б навіть не згадала про це. Тим паче, там не так я як особистість, а колективний образ жінки. Там – волонтери, журналісти, солдати. Якби мого імені там не було, був би хтось інший.

– Війна змінила вас?

– Чесно кажучи, деякі люди кажуть, що війна мене змінила. Та я цих змін зовсім не помічаю. На війні мені не до того, щоб думати над перемінами. А коли я потрапляю в мирне життя, я миттєво переналаштовуюсь і залишаю війну за спиною. Я не здригаюсь від гучних звуків, нормально сплю ночами. Єдине, що відповідальності більше стало, подорослішала, стала самостійнішою.

Анастасія Олехнович
http://www.krula.com.ua/news.php?category=1&id=2280
Tags: я, інтерв'ю
Subscribe

  • Апеляційний суд по Богдану Тицькому (ФОТО, ВІДЕО)

    Була вчора в апеляційному суді по лідеру "Чорного комітета" Богдану Тицькому. Ми всі сподівалися, що йому змінять запобіжний захід на не…

  • РЕПРЕСІЇ В ОДЕСІ

    8 вересня, 15:06 Сьогодні, 8 вересня 2015 року, додому до керівника Одеської обласної організації політичної партії "Правий сектор" Сергія…

  • Заява активістки КВП Тетяни Близнюк

    Хочу зробити заяву про те, що відмовляюся відвідувати судові засідання по моїй справі. Завтра, 24 березня 2014 р. в м. Борисполі має відбутися…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 44 comments

  • Апеляційний суд по Богдану Тицькому (ФОТО, ВІДЕО)

    Була вчора в апеляційному суді по лідеру "Чорного комітета" Богдану Тицькому. Ми всі сподівалися, що йому змінять запобіжний захід на не…

  • РЕПРЕСІЇ В ОДЕСІ

    8 вересня, 15:06 Сьогодні, 8 вересня 2015 року, додому до керівника Одеської обласної організації політичної партії "Правий сектор" Сергія…

  • Заява активістки КВП Тетяни Близнюк

    Хочу зробити заяву про те, що відмовляюся відвідувати судові засідання по моїй справі. Завтра, 24 березня 2014 р. в м. Борисполі має відбутися…