Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Поет УПА Лесь Мартин

Оскільки незабаром Покрова, свято УПА - подарунок для тих, хто розуміє:
вірші поета-бандерівця Леся Мартина.

Певна, що мало хто їх знає. А вірші ж розкішні!
Як "тільки поет", Лесь Мартин може бути і не з першої п’ятірки. Але в його творах - абсолютна щирість і повна відсутність псевдопатріотичного пафосу, за яким майже завжди стоїть бажання скрисити.

Лесь Мартин народився на Полтавщині в родині сільського вчителя. Волею долі в листопаді 1950 року потрапив на Станіславщину (нині Івано-Франківська область) до однієї з боївок УПА. Став зв'язковим та розвідником Руху опору. Після того, як у березні 1952 року боївка була змушена припинити боротьбу, переховувався в Казахстані та Москві. В Україну повернувся 1960-го...
Писав вірші, які разом з листівками викривального характеру розповсюджував серед молоді. Деякі поезії потрапили за кордон і були опубліковані в часописах діаспори. Навчав української мови та літератури школярів Полтавщини й Харкова. Після проголошення незалежності багато працював як журналіст.


Хочеш - правду? Нас ніколи
не любили галичани.
Ми вмирали, а вони нас
ледве-ледве помічали.

Ми для них (цікава справа!)
залишились москалями,
ніби те, що ми з Полтави,
є жахлива чорна пляма...
- це Лесь Мартин.

І ще:

"Ми програли цю війну" —
визнати відверто мушу.
Та збудили віді сну
сплячі українські душі.


* * *
Хочеш - правду? Нас ніколи
не любили галичани.
Ми вмирали, а вони нас
ледве-ледве помічали.

Ми для них (цікава справа!)
залишились москалями,
ніби те, що ми з Полтави,
є жахлива чорна пляма.

Дратували до нестями
западенські ідеали:
все собі, собі, для себе!
Скільки не схопив, все мало!

Станіславщино злиденна,
безпорадне Прикарпаття,
звідки виникло у тебе
це озброєне завзяття?

З нас ніхто не зазіхав
на майно цієї терри.
Ми служили двом богам:
Україні і Бандері.

Не каральники ми, ні,
ми бійці за чисту справу.
Є якась і на війні
справедливість, хоч кривава.

"Ми програли цю війну" —
визнати відверто мушу.
Та збудили віді сну
сплячі українські душі.

Москва. 1953 р.

* * *
Бандера — неначе пантера,
напружена злістю пружина.
Він в Мюнхені. Ми у схроні.
І нам він ввижається джином,
таким же малореальним,
таким же безмірно могутнім.
Стискаються наші астральні
тіла, перед ним присутні.

Немає ні допомоги,
ні їжі, ні порятунку.
Приймач наш, як голос Бога,
віщає то вісті, то "Думку"...
Ми чуємо: люди не знають,
що ми ще не кинули зброю,
що опір невгасно триває,
що жертвуємо собою.

То, може, ці жертви вже марні,
нікому вони не потрібні?..
...Сидіти б у тихій кав'ярні
у Мюнхені чи у Відні...
І сняться брудними ночами
і Ворскла, і тиха Полтава...
Нас хід історичний розчавив,
безжалісна доля спіткала...

...Поснули озброєні вуйки,
всесвітні прослухавши вісті.
Ховались від польської "двуйки",
ховаються від емгебістів.
Їх в схрони затиснула вдача.
Мене привела сюди віра.
Душа моя скиглить і плаче,
нудьга каламутна і сіра...

Не вірю (та все ж таки вірю!)
у нашу святу перемогу.
Не схочеш, а станеш тут звіром,
нічим не подібним до Бога.
І думаєш: зверхник Бандера
у Мюнхені горя не знає,
а я тут у сересерах
безславно у схроні згинаю...

Неправда! Це заздрість і втома.
Я тут не заради Бандери.
Я відданий ділу святому.
Борюся — і contra spem spero!

Станіславщина. 1951 р.

* * *
Останні знищені вовки.
Степане! Визнай, що програв ти!
Червоно-чорні помилки
у жовто-синій книзі правди.

Львів. 1952 р.


* * *
Наші гори — це наші гори!
Наше море — це наше море!
Заберіть своє кляте щастя
та залиште нам наше горе!


Бо ми підемо з Поділля,
бо ми зайдемо на подвір'я,
де гуляють люди весілля:
"Ой, голубонько наречена,
закипіла вода священна!
Піде з нами твій хлопець любий,
піде з тими, хто волю любить.
Завтра вранці, як сонце встане,
стане нашим він отаманом".

Їхні ріки течуть на північ.
Наші ріки течуть на південь.
Рушниками гуляють півні
і кричать про криваві зміни
для Росії і України!..

Харків. 1951 р.

* * *
Я стою біля тину,
а за тином Вкраїна
сніговими ланами
в небо зоряне лине.
Це театр?
Ні, це дійсність.
Це ніч. Це зима.
Як же так, що навколо
нікого нема?!

Встаньте, люди! Прокиньтесь!
Дивіться усі —
як Вкраїна купається в синій красі!

Б'є дванадцять годин.
З репродуктора гімн.
Я стою тут один.
Все втомилося. Спить.

Полтавщина. 1950 р.

* * *
Господи!
І що це діється?
Господи!
Червона кров
дощечком осіннім змиється,
і проллється потім знов...

Скільки пролито невинної,
скільки в ріки натекло!..
І блищить над Україною
німбів мучеників скло.

Станіславщина. 1951 р.


* * *
Повернемось обличчям до Вітчизни!
Подивимось в її блакитні очі.
Червоний півень волю нам пророчить.
А може, він віщує чорну тризну?

Станіславщина. 1951 р.



* * *
Ну що ж, я націоналіст.
Після поразки теж ним залишився.
Але у дурні все ж я не пошився,
і бачу зброї безпорадний зміст.

Ні, я не втік, боровся до кінця,
прекрасно бачачи, що все це безнадійно.
Не варто вести безнадійні війни,
це справжнім ватажкам не до лиця.

Не личило на сталінський терор
відповідати упівським терором.
Посіяли ще додаткове горе —
на галичанських землях плач і мор.

Не хочу вірити, що хтось передбачав
такий небажаний кінець святої справи.
Спалахують у пам'яті заграви
і бачу очі тих, кого ховав
під килимами букового листя.
Повзуть з Галичини криваві вісті:
хапають тих, хто і не воював...

Висока за амбіції ціна.
Опісля п'янки йде гірке похмілля
Так зрозуміло все було в підпіллі!
А зараз туга. Як пече вона...

Казахстан. 1953 р.


* * *

Що казати: програли війну.
Я тепер бачу правду ясніше:
не прокинулись добре від сну,
супротивник від нас був сильніший.

І нехай зараз серце болить,
вірю, визріють радості грона.
Ще підніметься з жовтим блакить
над Хрещатиком і Держпромкомом!

У майбутній далечині,
якщо буду живий, оселюся
на відродженій Галичині,
де страждати і вірити мусив.

Москва. 1954 р.

* * *
Наливаємо по вінця.
Мріємо про хмарочоси.
Ми — етнічно українці,
а фактично — малороси.

Подивитися тверезо
заважає нам лінивство.
І звучить щоденно теза:
"Самостійність — справжнє вбивство!".

А чому — незрозуміло.
Ось Фінляндія існує.
І схилитись не схотіла,
і живе собі, квітує...

Значить, дурні? Не у курсі?
Що тут людям ще не ясно?
У маленькім Люксембурзі
всі живуть собі прекрасно.

Поступово вбили в розум
всерадянські забобони.
І ллємо скорботні сльози,
побувавши за кордоном.

За кордоном, як у мрії,
все, що хочемо ми мати.
Конструктивна думка зріє:
треба все це зруйнувати,

бо у нас таке ніколи
і в майбутньому не буде.
Будуть там практично голі
і напівголодні люди...

... Та бринить над вухом бджілка,
на одну шепоче тему:
"Українці, ви не гілка!
Ваше дерево окреме!".

Починаючи з кріпацтва
плач народний в небо лине:
"Як понищили козацтво,
так не стало України..."

Київ, 1986 р.

* * *
О, Україно! Я від тебе втік.
Твої жлоби ненавидять незручних
Дурні, як бовт, але хапають влучно.
Я хитрий, протримався цілий рік.

Ненавиджу і все ж таки люблю
тебе, незграбна ненько Україно.
Здуває вітер з хвиль балхашських піну
і кидає її на коноплю.

Я поміж тих, хто душу загубив,
я серед тих, що марять анашею.
Сплять олівець і аркушик в кишені
чекають, щоб я їх колись збудив.

Я не пишу у цих чужих степах.
Тут це робити досить небезпечно.
Тут навіть жарти якось недоречні,
Блищить, як лезо, невгамовний жах.

Нічого, витримаю, витерплю і це.
У порівнянні з смертю — все це жарти.
Не Ельба тут, не лізу в Бонапарти,
хоч не втрачаю все ж таки лице.

Над Балхашем кружляє хижий птах.
Орел? Чи сокіл? Я профан в цій справі.
Готує він діла свої криваві,
а із транзистора органно лине Бах.

Я, мабуть, справді націоналіст –
люблю Вітчизну стійко і природно.
Колись на Україні стане модним
це слово. Але втратить справжній зміст.

Я переконаний: коли прийдуть часи
національної святої перемоги,
ті, що боролися, не будуть мати змогу
впливати на державні терези...


Про нас забудуть, нібито не ми
страждали в тюрмах і згинали в схронах.
Не нас згадають під святкові дзвони.
Такий закон невдячної юрми.

Казахстан. 1953 р.


(«Молодь України». – 2001. – 18 січня (№4). – С.4.)

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/88651.html
Tags: вірші чужі, упа
Subscribe

  • Ріф на волі

    При всіх вадах нашої країни і її керівництва - від корупції зверху донизу до п'ятої колони на всіх рівнях і в кількості, співставній з населенням…

  • Добровольча капличка

    До Великодня - новий малюнок Ірени Миколів за мотивами книги "Щоденник Нелегального Солдата". Капличка з вівтарем, прикрашеним мінами, була на…

  • Дай, Боже...

    (папір, гелева ручка) * * * Дай, Боже, мудрість відрізнити Своє від того, що хотів. Дай, Боже, мужності не снити Уривками чужих життів. Дай сили…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 64 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →

  • Ріф на волі

    При всіх вадах нашої країни і її керівництва - від корупції зверху донизу до п'ятої колони на всіх рівнях і в кількості, співставній з населенням…

  • Добровольча капличка

    До Великодня - новий малюнок Ірени Миколів за мотивами книги "Щоденник Нелегального Солдата". Капличка з вівтарем, прикрашеним мінами, була на…

  • Дай, Боже...

    (папір, гелева ручка) * * * Дай, Боже, мудрість відрізнити Своє від того, що хотів. Дай, Боже, мужності не снити Уривками чужих життів. Дай сили…