Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Я в мами Комочок

IMG_3457

Щось давненько не розповідала свіжих історій про моє чорновухе дитя. А воно майже щодня щось чудить, хоч записуй за ним.


Два наші місцеві ДУКівські двортер'єри загнали Ватничка на дерево. Стрибають внизу і гавкають. Комочок десь хвилину сидить на горизонтальній гілці з виглядом, ніби це його не стосується, потім обережно, повільно, чіпляючись кігтями за стовбур, починає спускатися - вертикально, мордою вниз, хвостом догори. Собаки, звичайно, шаленіють і стрибають ще вище. Кома влучно підловлює собаку у найвищій точці і лупить кігтями по морді. "Ві-іііі!" - цуц відбігає, другий за ним. Все, можна швиденько стрибати з дерева і бігти до мами :)


Завезли маленького Кому на передову. Тепло, їжі вистачає, а бубухів-бабахів ми як справжні фронтовики не боїмося. Коли мама на завданні чи на навчанні, нас замикають у кімнаті, і ми сумуємо, зате потім нас цілий вечір гладять, цілують і годують різною смакотою. Один з бійців регулярно ганяє машину у найближче мирне місто за допомогою для місцевих. Бо через яких-небудь 10 км на захід у людей є все, що завгодно, а тут мирняк голодує, немає лікарів і медикаментів. Їм привозять і роздають найнеобхідніші речі, і заодно - "для чорного кота все, що завгодно!" - привозять Комочку смакоту і навіть наповнювач для туалету.
Здавалося б, живи, Комця, і радій. Але Комця - патріот своєї малої Вітчизни, і в інших місцях йому трохи не до душі. Він бере зубами за ручку свою переноску і тягне її до мами, ще й намагається залізти у неї. Везіть мене, мовляв, додому!


Одного разу мама поїхала на кілька днів, а Комцю замкнула в кімнаті, залишивши ключа побратимові. Побратим регулярно забував годувати й поїти дитину, але Комця не розгубився. Він розмародерив коробку з печивом, яке прислали волонтери, і прекрасно ним харчувався, а воду пив з крану, який відкрив самостійно. Відтепер він регулярно п'є з крану. Щоправда, закривати воду, попивши, поки що не навчився :). Спав Комочок на маминому ліжку, а перед тим, як лягати спати, акуратно розстилав його, тягнучи ковдру за кут - бо знає, що мама, коли лягає, завжди так робить.


Коли мама щось їсть, а Комочку не дає, він обурюється і вимагає, щоб з ним ділилися. Навіть якщо він ситий, аж пузик тріскається, а мама їсть щось таке, що Комочкам не до смаку - хліб, шоколад чи горішки. Він з принципу має з'їсти хоча б крихітку того, що їсть мама, бо він є повноправний член родини. З'ївши цю ритуальну крихітку, Ватничок заспокоюється і влягається поруч з мамою.
Пити чай разом з мамою дитя поки що не намагалось, але на Новий рік чудово зрозуміло ритуал спільного пиття шампанського і підняло крик, вимагаючи, щоб і йому дали лизнути.



Коли мама екіпірується, пакує наплечник, вдягає броник, у Комці починається істерика. Він кричить, чіпляється кігтями за мамину ногу, дере броника кігтями і всіляко намагається маму не відпустити. Коли бачить, що марно - залазить у переноску, вимагаючи, щоб його узяли з собою.



Розмовляла днями мама щось задовго по телефону. Комця чекав-чекав, поки на нього звернуть увагу, не дочекався, відібрав у мами мобільник і лапочкою на відбій натиснув.

Вже доволі давно ми розібралися, як працює ноут. І коли мама монтує відео, а Комочку хочеться гратись - бідне відео. Один раз наступити лапкою - і все. І мама вже не дивиться в екран, а хапає тебе і кричить: "Кома!!!". І твоя мордочка аж сяє від щастя й усвідомлення досягнутої мети.

А ще ми якось замість мами, яка на хвилинку відволіклася, написали кілька листів її знайомому. Написати листа не так вже й важко, якщо уважно стежити, як мама це робить. Спочатку вона натискає на різні кнопочки, а потім на одну велику справа. Знайомий листа отримав, уважно прочитав і негайно зателефонував мамі, чи все в неї в порядку. Вирішувати справи телефоном значно швидше і простіше, ніж листами, чи не так?

**********
Крайня історія трапилась вже після того, як у ніч на 10 січня ми потрапили у "нічний капець" і дивом вибралися живими крізь вогонь і вибухи. Розплітаю зранку косу, розчісую волосся, заплітаю косу знову і бачу, що нема резинки. Де поклала - не пам'ятаю абсолютно. Все обшукала - не знайшла. Перев'язувати косу різними стрічечками не люблю, бо вони злітають. Оскільки ж у нас на базі тепер багато дівчат, і у більшості довге волосся, вирішила попросити в котроїсь. Обійшла дві казарми, попиталась в дівчат, що мені було не так-то й легко, бо я ж із милицею зараз - ні в кого немає. Врешті-решт в однієї дівчинки таки знайшлася.
Дякую, повертаюся якось через той слизький двір до своєї казарми - а на ганку сидить Кома і простягає мені мою резинку. Вираз на обличчі: все по чесноку, мам, погрався - віддаю.


*******

Перечитую це і бачу, що створився образ такого собі кота-шкідника - а він абсолютно не відповідає дійсності. Шкоди від Комці насправді практично немає. Він ідеально охайний і чистоплотний, ходить виключно у свій туалет, підбирає випадково впущену на підлогу їжу, речі, якими грається, в кінці сам кладе на місце. Нічого не псує і не ламає, і хоча безперервно гризе дроти від зарядок до мобілок і ноута, викликаючи цим у мене постійний неспокій - ще жодний дріт якимсь дивом не перегриз. Коли стрибає по різних поверхнях, робить це настільки акуратно, що нічого не падає на підлогу. Не розбив ще жодної чашки, не розлив жодної рідини, не порвав жодної одежини. Єдине - коли мене час від часу заливає (замерзають труби, потім розмерзаються - і готово), стрибає мокрими брудними лапами по моєму ліжку, залишаючи на білизні гарні кольорові сліди. Прати доводиться часто.

А ще він колись раптом накидав мені в чай набоїв. Вочевидь, його приколювало, як вони гарно топляться у чашці. Я пояснила, словами й жестами, що якщо це справді настільки прикольно - чому б не взяти замість набоїв гільзи й не покидати їх у власну поїлку? Найсмішніше, що так він і зробив. Утопив дві або три гільзи - і втратив до цієї забавки інтерес.

***************

Лікар сказав мені робити на пошкоджену ногу холодні компреси. А я не роблю, бо від холода в ногах завжди потім хворію.
Приходить вночі Кома, обіймає мою розпухлу ногу, лиже її, гладить лапкою і так і засинає. Думала, чи не прогнати - все-таки він дуже теплий, а якщо щось треба лікувати холодом, то теплом те саме лікувати навряд чи варто. А потім вирішила, що Кома знає краще, ніж лікарі. Бо це все ж таки Кома. На ранок стало трохи легше.

IMG_3457

IMG_3452

IMG_3444

IMG_3619

IMG_3612
Tags: війна, особисте, тварини, я, історії з життя
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 13 comments