Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Такого Нового року в мене ще не було

Спочатку потрапила до лікарні. Не те, щоб я по житті аж надто забобонна, але є прикмета, що як Новий рік зустрінеш, так і проведеш, і враховуючи те, що я на війні, зустрічати свято на лікарняному ліжку було страшнувато. Аж тут лікарі сказали, що з операцією можна почекати, і ввечері 30-го я була вже на волі і навіть встигла відвідати перукарню.

31-го зранку нас з Дніпра мали забрати на передок наші медики, але на Пісках були поранені, і вони не приїхали, і взагалі зникли зі зв'язку. Почалися шалені пошуки транспорту. Командиру в зв'язку з ускладненням військової ситуації конче треба було на передок, а я просто не хотіла зустрічати НР сама, без друзів, у чужому місті.

Врешті-решт, якимсь дивом, спасибі нашій рятувальниці Даші з центрального штабу, знайшлися наші хлопці з Дніпродзержинська. Іване, Олю, Юро - спасибі.

Кілька годин довелося чекати машину. Потім гнали 140 - по, м'яко кажучи, не дуже гарних дорогах.
Десь перед Синельниковим нас надурив ДАІшник. Сказав, що далі ми не проїдемо, бо траса перекрита кількома розбитими фурами. Ми поїхали далі і побачили тільки одну фуру, яку вже відтягали з дороги. Але ДАІшники сказали, що далі ще розбиті фури, і послали нас в об'їзд через село - здається, Лозоватку. Там не було знаків, ми одразу ж не побачили поворот і злетіли в кювет, ледь не перекинувшись. Причому як цікаво злетіли - позаду стовп, тобто, розігнатись і виїхати неможливо. Ще й автівка важкенька - міцубісі педжеро. І навколо ні душі. Бо новорічна ніч. І мінус 20 надворі.
Десь із півгодини ми викопували колеса із заметів і намагалися виштовхати машину. Далі я пішла в село шукати допомогу. Певна була, що в такий час не достукаюсь ні до кого.

Перші дві-три спроби справді були невдалими. А далі зустрілися місцеві - чоловік і дві жінки, які автівкою їхали вітати родичів. На їхній машині ми поїхали на трасу - туди, де витягали фуру. Думали дати грошей, щоб під'їхали і смикнули нас. Але траса була вже чиста, той самий ДАІшник повідомив, що фуру давно витягли і всі роз'їхались. Тобто, нам варто було просто почекати хвилин 15, і ніяких пригод.

ДАІшник порадив їхати кілометрів 30 до пожежної частини - там у них є щось повноприводне. Але ми зрозуміли, що фіг вони у такий час кудись поїдуть, і повернулися у село.
А далі почалася справжня різдвяна казка. Ми стукали в хати, звідти визирали голі по пояс хлопці у червоних дідморозівських ковпаках, вислухували проблему, причиняли двері, вдягалися, виходили надвір, телефонували друзям.

За півгодини зібралося з десяток місцевих хлопців. Тим часом ми знайшли під зачиненим будинком без світла великий джип, з'ясували, хто його власник, я зайшла в ту хату, пояснила, що, мовляв, їдемо на фронт, а тут таке...



Фінальна сцена: люди принесли лопати і викопують нашу машину. Далі дядя Саша (власник джипа) тягне її тросом, а чоловік вісім хлопців штовхають ззаду. Так, з другої чи третьої спроби, бо обривався трос, - вибрались. Ніхто з нас не взяв ні копійки грошей. Оце такі люди у нас.
Але години півтори-дві ми втратили. На передову не встигли. Без двадцяти дванадцять заїхали на нашу базу. Зустріли Новий рік у колі друзів - тих, що чекали нас, щоб їхати на передок разом.

Коли все минулося, я вирішила, що все на краще. Що то, мабуть, Бог урятував нас від перспективи сісти в кювет десь між Первомайським і Пісками, де нема ні джипів, ні місцевих мешканців, де у сепарів пристріляні всі дороги, ще й є комплекси "Краснополь", які чудово вміють наводитись на теплу розігріту машину.

Хоча трошки прикро, звісно, що всі наші зустріли Новий рік на Пісках, а ми - на базі...
Як би там не було, усіх вітаю з Новим роком - з початком другого року війни. Будемо сподіватися, що він принесе нам перемогу і мир.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 17 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →