Чорний Ватник, мамин Комочок повертається на війну.
Поки мама хворіла у Києві, Комочок був з нею. Їв багато риби і страшенно від’ївся, став важкий і гладенький.
Цілими днями він або сидів на вікні, де нервово мнявкав і бив хвостом, бажаючи полювати на голубів, або грався то в коника (зі страшенним, некотячим тупанням галопом носився по квартирі), то у плаский чорний килимок на підлозі. Також він полював на бабусю з дідусем - робив на них засідки під стільцями й за шторками, вискакував у найбільш несподівані моменти і хапав обома лапами за ногу, а потім чимдуж утікав.
Також Комочок полюбляв сидіти на своїй переносці, яку за звичайних обставин терпіти не міг. Але зараз він усвідомив, що в цій штуці, якщо дуже пощастить, можна повернутися додому, і не хотів пропустити момент від’їзду.
Ось момент і настав. Фронтовий кіт, який не боїться мінометів, градів і навіть, з недавніх пір, великих собак - повертається до виконання своїх обов’язків - штатного психотерапевта групи розвідки.
Фото by Олекса Ярославцев.
