Хлопці мої, як "почули" мене по телефону (беру в лапки, бо почути щось було нереально), одразу ж, ясна річ, вигадали, що машина у них перевантажена, і залишили мене тут. За пару днів розраховую одужати, а там має бути інша машина.
Це все передісторія. Історія, власне, ось.
У моєї мами на Хрещатику виник конфлікт з продавцем телефонних карток. Він узяв у неї гроші, а картку не дав, і уперто стверджував, що дав, а мати десь її запхала. Вочевидь, йому так здалося, бо він у цей момент спілкувався по телефону.
Мою маму треба знати - гранично ввічлива, інтелігентна і м’яка за характером людина, якій дуже важко підвищити на когось голос. Але тут, каже, довели майже до крику. Продавець безапеляційно казав: "Шукайте у себе" і навіть припускати не хотів, що міг помилитися.
На допомогу продавцю карток прийшов його колега - продавець кави, молоденький хлопчик, і почав казати, щоб мама уходила, бо в нього від її крику болить голова. Вже заведена мама сказала: "Пить меньше надо, не будет болеть". І тоді він попер на неї мало не з кулаками, з криком: "Ах ты старая б...! Да ты знаешь, кто я такой?! Я ДУК "Правый сектор!".
Завіса.
Історія з карткою закінчилася цілком благополучно - був покликаний міліціонер, у його присутності мати пред’явила вміст кишень і сумки, картки там не виявилось, а оскільки від прилавку мама нікуди не відходила, продавцю довелося дати їй картку і вибачитись.
Але ж ця історія не про картку. І не про продавця карток.
А про те, як сильно мене зачепило, що малолітнє тилове хамло паплюжить ім’я воюючого підрозділу.
Причому я знаю, що так поступають не лише нахабні малолітки, а й справжнісінькі конкретні бандюки, які, прикриваючись брендом "Правого сектора", віджимають у людей майно.
І щось же з тим треба робити.
Ех, була б я здорова! Я б миттєво збігала туди - по формі, звісно, з шевроном ДУК, попросила б маму показати мені хлопчиська, підійшла б і ввічливо спитала: "Ти, кажуть, бійцем ДУК представлявся? Ми з тобою сослуживці?". І після того, як з’ясувалося б, що жодного відношення ані до ДУК, ані взагалі до ПС він не має (а на 95% так воно і є), я б дуже ввічливо попросила б маленького ніколи більше так не робити.
Така зла була, що навіть з високою температурою туди б збігала. Але, на жаль, не з повною неможливістю розмовляти. Уявила, як почну шипіти й сипіти, як він почне хамити і реготатися з мене - і там, де в нормальній ситуації для того, щоб налякати хамчика, вистачить трохи змінити інтонацію, безголосій мені довелося б лякати його зброєю. На радість Авакову сотоваріщі - щоб знову почали свої улюблені мантри про правосєків, що розмахують зброєю у центрі Києва. До речі, в Києві у мене виключно легальна зброя. Але що їм з того, їм тільки привід дай.
Коротше, вирішити цю проблему самостійно я виявилася не в змозі. А просити хлопців із ПС трошки провчити чувака, який нахамив моїй матері, мені не дозволило виховання. Так що буде він і далі матюкати жінок, які за віком годяться йому в бабусі, і псувати імідж фронтовикам.
Сподіваюся, що більш небезпечних персонажів, які називають себе "Правим сектором", хлопці час від часу тепер таки кластимуть мордами в землю.
