Була сьогодні (вже вчора) на презентації книги Олександра Ірванця, яка називається "Пісні війни". Хто мене добре знає - знає, як сильно я люблю вірші і як не люблю літературні вечірки. Але тут пішла, бо Ірванця шаную ще з 90-х. Хотілося побачити вживу і придбати нову книжку.
"Пісні війни" насправді не про війну, а про революцію. Про Майдан. Тоді багато хто вважав це війною.
Ця малесенька збірочка особлива, бо оформлена як на подарунок, висока і вузенька, як складений путівник, з величезною кількістю фотографій з Майдану, які зробили Алекс Заклецький, Тетяна Давиденко і Сергій Мольченко. Дивлячись на майже кожну, навіть малесеньку фотку, я можу безпомилково сказати, де і якого числа вона була зроблена.
Ірванець - як Ірванець. То хуліганістий (і сам же, коли читає, соромиться цього), то непробивно наївний, як уся наша нація.
Нібито іще й не надійшло Різдво,
Та уже полками чималими
Загатило Іродове воїнство
Вулиці твої, Єрусалиме.
Зі значним відсотком вірогідності
Розвідка донесла про можливість
Скорого народження тут Гідності
Й віри у Добро і Справедливість.
Ось тому вояки й заходилися
Нюшити, а ще й чутки враховують,
Ніби це маля вже народилося
І його в народі переховують.
Це, ясна річ, про Майдан. І це складна рима, яка мені сподобалась: "-шлО Різдво" і "вОїнство".
Коли слухала, як він читав, трошки заплакала. Не тому, що там були якісь трагічні вірші, а тому, що будь-який талановитий вірш чи пісня про Майдан викликають в голові спогади не про ту конкретну подію, якій вони присвячені, а про всю революцію в цілому. А це шквал вражень і полярних емоцій - коротше, можна заплакати.
Мабуть, через рік в мене буде така сама реакція, коли я слухатиму чиїсь вірші про війну - про Карлівку, Авдіївку, Савур-могилу, село Піски і Донецький аеропорт.
А взагалі, подумалось: місяць і ще трошки - і буде рік, як ми де-факто живемо у стані війни...
Велична ти в гніві й красі,
Така неповторно-наївна...
- ТА ЙДУТЬ ВОНИ НАХ..Р УСІ!
...вишнева моя Україно!
Останнє фото - Максима Голубєва
