Група правозахисників і журналістів побувала сьогодні, 24 липня, у Житомирській установі виконання покарань №8, на базі якої знаходиться СІЗО, з метою моніторингу дотримання прав в'язнів. (Так-так, уявіть собі, я вирвалася з фронту у правозахисне відрядження. Попереджаючи питання про кота Ватника - він поїхав зі мною у Київ і скоро, Бог дасть, повернеться на передову).
У даній установі з дотриманням прав в'язнів все або майже все гаразд. Коли персонал по-людськи ставиться до засуджених і затриманих, це відчувається одразу. І якщо це є, то проблеми з браком фінансування чи відсутністю, приміром, якогось обладнання відходять на другий план.
Ми приїхали без попередження, заходили до камер, які обирали самі, безперешкодно спілкувалися з усіма, з ким хотіли, знімали фото і відео, знайомились з особистими справами засуджених (звичайно, після їхньої на це згоди). Бачили поблажки, які робляться в'язням і про які я, звісно, не писатиму. (Але натякну, що кажу не про речі, які нормальним людям не сподобаються, на кшталт пронесення у камери алкоголю чи наркотиків - а про певні моменти, які сприяють нормальному психологічному клімату і соціалізації засуджених).
Приймали нас не вимушено-люб'язно, а якось теж - дуже по-простому і по-людськи. У приватних розмовах, не на камеру, працівники установи скаржились, що відслужили свого часу в армії і вміють тримати зброю - і вимушені тепер залишатися тут замість воювати.
Покажу трохи фото.
Старий корпус, побудований у 1914 році
У цього засудженого серйозні проблеми зі спиною. Йому дуже важко стояти і ходити. Працівники установи пообіцяли, що його огляне спеціально запрошений кваліфікований лікар, і за потреби хворий отримає лікування за межами установи.
Я перехрестилась на саморобну ікону, і засуджений, її власник, подарував її мені. Не хотіла брати - буквально примусив.
Сліди від наручників - 7 років тому, в іншій установі, цього засудженого, як і багатьох інших, безперервно катували. Він розповів усі подробиці, назвав імена і прізвища. Скоро ми поїдемо у ту установу і дізнаємось, що там робиться зараз.
Нове сучасне обладнання для рентгену:
Розмова із головним лікарем санчастини:
Трохи історії - розстрільна стіна. Залишилася з часів НКВС.
На ній ще видно старовинні написи, деякі іноземними мовами. Цей запис було зроблено у 1915 році
Молоденька породілля з немовлям, якому лише тиждень, живе в окремій кімнаті, не схожій на в'язничну камеру. У ній є все, що потрібно для матері і дитини. Дівчина вирішила не брати дитину з собою у колонію, а після вироку віддати рідним.
