20 травня журналісти ІА "Поряд з вами" відвідали Дніпропетровську колонію №89, де утримуються засуджені до різних термінів позбавлення волі, в тому числі "довічники". Не так давно це була одна із найбільш жахливих колоній, де регулярно катували в'язнів, потім зняли начальника, і згодом Європейська комісія відзначила значне покращення ситуації щодо дотримання прав людини.
Колонія справила на нас позитивне, як для місця позбавлення волі, враження - нас пустили всередину безперешкодно, дозволили подивитись усе, що ми захотіли, і поспілкуватися з в'язнями, в тому числі конфіденційно, тобто, без присутності працівників установи.
Ми відвідали медичну частину, зокрема, лікарню для хворих на туберкульоз, сектор максимальної безпеки і навіть карцери, спілкувалися з керівництвом колонії та іншими працівниками установи.
Медична частина приємно здивувала найбільше. Нам показали кабінети лікарів із цілком пристойним, як на мій непрофесійний погляд, обладнанням - начальник медичної частини провів цілу екскурсію. В'язнична лікарня виглядає як звичайна лікарня. Кімнати для довгострокових побачень - як маленькі готельні номери. У кімнаті для короткострокових побачень є таксофон, з якого в'язням можна телефонувати, причому дозвіл на дзвінок вони отримують того ж дня, коли звернулися з проханням про це.
У розмовах з нами в'язні підтвердили, що вони реально мають можливість користуватися тим усім. Також ніхто, в тому числі під час конфіденційних розмов, не поскаржився на погане ставлення з боку персоналу колонії - навпаки, казали, що все нормально, ніхто з них не знущається. На вигляд вони не зашугані, у більшості - не ховалися від фото- й відеокамери.
На території багато зелені і квітів (звісно, не в секторі підвищеної безпеки і не в бетонних прогулянкових двориках), бігають пухнасті вгодовані кицьки. Відкривши кран над умивальником у карцері, я переконалася, що вода з нього тече прозора, без запаху і неприємного присмаку.
Скарги, звісно, були. З того, що ми встигли почути, бо, звісно ж, поспілкувалися лише з окремими в'язнями, яких обирали самі - один чи двоє в'язнів поскаржилися, що у відділі хірургії (це лікарі не з колонії, а з обласної лікарні) їм не надали належну медичну допомогу. Один сказав, що йому від тиску лише кололи магнезію, яка не допомагала. В іншого пухнуть коліна, а йому не можуть встановити діагноз. Керівники установи, в тому числі начальник медчастини, пообіцяли нам, що цих засуджених ще раз оглянуть медики і допоможуть їм.
В'язні у карцері вважають, що їх несправедливо туди посадили. На жаль, ознайомлення з їхніми особовими справами довелося відкласти через закінчення робочого дня.
Одна зі скарг здалася мені найважливішою, бо це така проблема, яку завідомо не назвеш суб'єктивною, щось на кшталт "поганий медик міг трапитись і на волі". Згідно нового законодавства засуджені до довічного позбавлення волі мають тепер право на довгострокові побачення з рідними. Але де-факто їм цих побачень не дають. "Довічники" дуже просили нас посприяти у тому, щоб їх нарешті почали давати.
Начальник колонії пояснив нам, що для того, щоб довічники, які утримуються у секторі підвищеної безпеки, могли отримувати довгострокові побачення, треба обладнати в цьому секторі окреме зручне приміщення - із душовою кабіною, місцем для приготування їжі тощо, адже не можна три доби тримати дружину засудженого у камері. На обладнання таких приміщень потрібне додаткове фінансування.
Якщо реально проблема в цьому - фінансування колоніям слід знайти, і проконтролювати потім його правильне використання.
Ще одна проблема - не цієї колонії, а взагалі - заборона мати в камерах мобільні телефони. Також персоналу забороняється заносити на територію колонії мобілки. Це взагалі ганьба, і тим, і другим давно час дозволити безперешкодно користуватися мобільним зв'язком.
Один довічник, немолодий чоловік після інсульту, розповів нам свою історію: за його і співкамерників словами, він у 1996 році в рідному Єнакієвому, повертаючись додому, побачив, як 10-12 хлопців упіймали його дочку, тримають її за волосся, задерли спідницю, б'ють і всіляко знущаються з неї. Він прорвався до неї, вихопив в одного з хлопців ніж, і скінчилося це тим, що двоє померли в лікарні. Суд спочатку визнав, що підсудний перебував у стані афекту, і йому дали два роки. Але потерпіла (вочевидь, мати одного з вбитих) подала на перегляд справи, і дали вже 7 років, а згодом - за умисне вбивство - довічне.
Нас вразила ця історія, але один з працівників колонії запевнив нас, що засуджений злукавив - про історію з дочкою розповів усю правду, але не сказав, що під час відбування покарання у медичній частині зарізав іншого засудженого і поранив працівника установи. І що саме після цього нового випадку дали довічне. Якщо це правда - а схоже, що правда - такі моменти у роботі засмучують найбільше. Практично всі в'язні намагаються виставити себе невинними, щоб їм допомагали. Ми час від часу допомагаємо й винним - але ж для цього ми повинні знати усю правду.
Олена Білозерська,
Київ-Дніпропетровськ-Київ
http://www.poryad.com/?p=23156
Андрій Діденко на КПП
На КПП
Медична частина
Розмова із завідуючим медичною частиною
Кабінет стоматолога
У коридорі лікарні
Корпус лікарні для хворих на туберкульоз. У вікна визирають пацієнти. Від камери не ховаються
Біля туберкульозної лікарні
Кімната для довгострокових побачень
Прогулянкові дворики
Прогулянковий дворик. "Обратите внимание, что дворики оборудованы турником и брусьями".
Конфіденційне спілкування
Спілкування у карцері
