21-22 березня - це чотири місяці від початку Майдану і місяць від його перемоги.
Чи не всі мої знайомі кажуть і пишуть, що ніби не чотири місяці, а вічність пройшла, ціла епоха тощо. Мабуть, в мене єдиної такого відчуття нема, для мене Майдан промайнув, як кілька коротких днів і ночей. Почнеш пригадувати або, ще краще, передивлятися власноруч відзняті фото - і бачиш: так, до біса часу пройшло. От як мінявся Майдан - від перших абсолютно несерйозних "барикад" із секцій паркану і Йолкових гілок, які скоріше позначали периметр, ніж від чогось захищали - до справжніх фортифікаційних споруд.
А ось як мінявся зовнішній вигляд майданівців. Коли все починалося, чи можна було собі уявити на Майдані людей у металевих шоломах, у брониках, з кийками в руках?
Ось товстенька колекція моїх щоденних перепусток, які видавали у прес-центрі, на другому поверсі Будинку профспілок - а він вже ж місяць, як згорів... Він згорів, а я досі, щодня буваючи на Майдані, за звичкою дивлюся на годинник на його даху, який пам’ятаю з дитинства і який в народі називали Членом Профспілки - хочу побачити час або температуру... Мій батько, архітектор за фахом і в минулому професійний будівельник, каже, що відремонтувати Будинок профспілок неможливо, тільки знести і побудувати новий. Дуже хочу, щоб на цій новій будівлі був такий самий годинник. Не зробити його - щось на кшталт маленької зради.
Але щось мене не туди понесло. Я всього лише хотіла сказати, що після 20-го лютого, коли все закінчилося, виснаження було таке, що я якийсь час за звичкою ходила і знімала усе, що відбувалося, а опрацьовувати це і виставляти в Інет бракувало сил. В результаті маю кілька ретроспективних матеріалів, які не викладала раніше і навмисно вирішила виставити, коли цим подіям виповниться місяць.
Цей репортаж - про нашу поїздку до Межигір’я. Ніяких розкішних предметів побуту ви зараз не побачите, бо ми з фотокором Дмитром, не уявляючи собі обсягів маєтку, вирішили спочатку обійти і подивитися його "по краях", а вже потім іти до центральної частини, де знаходиться "палац" Януковича. В результаті, не обійшовши, певно, і чверті, прийшли до палацу, коли було вже майже темно, і з фотками через це трохи напряг. І взагалі фото з Межигір’я вийшли доволі кепські, бо я тоді, як вже зазначалося, була сильно не в формі. Плюс майже весь час ішов доволі сильний дощ, а я ще довикашлювала тоді січневий і лютневий газ. Коротше, що є, те є.
Я і сама не прагнула, відбираючи фото, показувати Межигір’я, бо всі вже давно і не один раз бачили, що там є. Це скоріше про нашу поїздку і наші враження.
Мене ж особисто не так розкіш вразила, як розміри, і не так розміри, як повна відсутність якогось затишку. Таке воно все - холодне, ніби для показухи, ніби і не жила там жива людина.
Ми приїхали 22-го лютого. Зібралися, як тільки взнали, що вся охорона розбіглася, а двоє чи троє позосталих охоронців викликали Парубія і передали йому ключі. Завдяки наявності у Дмитра автівки ми приїхали якщо не одними з перших, то в першому потоці, коли ще навіть заторів на дорогах не було.
Це була моя третя поїздка до Межигір’я. Під час перших двох біля знаменитого знаку "Тупик 300 м" стояв перший кордон силовиків, за ним другий, і Тягнибок ще казав, що нам лишилося пройти 300 метрів. Що ж, ми їх пройшли. Мстивої радості, яку тоді відчувала, не соромлюся й досі.
На під’їзді до Межигір’я за машинами і мотоциклами тягнуться по землі регіонівські прапори.
Маєток Януковича вже під охороною Самооборони
Серед людей, ясна річ, повно знайомих. Просять сфотографувати їх.
Поранений в сутичках активіст Майдану приїхав у Межигір’я.
Це ми пройшли повз центральний вхід і намагалися, наївні, обійти ОЦЕ по периметру :)
На хлопці бронежилет, на руці він зранку оновив напис - П.І.Б. і контакти близьких людей. Збирався у бій - а потрапив у Межигір’я. І не один він там такий був. Всі, хто з Майдану, були характерно вдягнені, і багато хто ще готувався до нових боїв. Саме в цей час Рада конституційною більшістю один за одним приймала доленосні закони.
Озеро
Гвинтокрильний майданчик
Дуже багато дітей люди привезли з собою на екскурсію до Межигір’я
Хлопці з Майдану дуркують, лежачи на тонкій кризі. Не інакше, адреналінова ломка. Вона в ті дні була практично у всіх.
Це для стрільби з лука і кидання дротиків
Голуб’ятня
"А що у піратській скрині?" - цікавиться наш фотокор Дмитро.
Виявляється, всередині звичайні насоси
Корабель-ресторан Galleon
Люди фотографують меблі всередині ресторану
Фото з "козою"-"вікторією" - страшенна пошлятина. Але в такий день уникнути "кози" неможливо. Мені дуже приємно, що додому до Януковича вдерлися так само, як колись вдиралися до мого дому, після чого я три роки, встаючи від комп’ютера, щоразу витирала всі куки і всю історію.
Фазани. Їх дуже багато, вони різних видів, і їх у Януковича був цілий великий пташник.
Сфотографований крізь скло лист, адресований "президенту Януковичу".
Отут я стояла і робила цей кадр, коли мені зателефонували, що в ці хвилини Рада голосує за імпічмент Януковичу. (Тоді багато хто вирішив, що це імпічмент). І я, склавши руки рупором, кричала на все Межигір’я: "Люди! Імпічмент!". Люди стрибали, обіймалися і цілувалися.
Це вже безпосередньо біля палацу
Таких скульптурок біля водойм там багато
Я на тлі будинку Януковича. З "козою", а що робити? :)
Якщо наш народ зумів піднятися і вигнати такого Зека - наш народ непереможний, зможе і Крим повернути.
