Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Про зігуючих прихильників "Свободи", нацистських колаборантів і гебешну агентуру

Putin-Medvedev-zigi В’ячеслав Піховшек написав статтю: "Почему "Свобода" должна, но не может отказаться от символики нацистов?", в якій, зокрема, використовує мою скромну персону для, як йому здається, чорного піару проти "Свободи", бо я є симпатиком цієї партії і я написала 2 липня 2009 року: «Скажу вам зараз крамольну річ: пам'ятники Гітлеру ще стоятимуть. Але, звичайно, не в Києві, а десь у Берліні».

Шкода, що мій ЖЖ навряд чи проіснує десь років із 50, інакше я попросила б вас занести цей пост у вибране, щоб потім, коли у Берліні таки поставлять цей клятий пам’ятник (як, наприклад, у Монголії поставили пам’ятник Чінгісхану), трохи позбиткуватися з тих, хто вважав це неможливим. Якщо доживу, звісно :)

Піховшек пише, що "Свобода" відмежовується від "зігуючих" фанатів на рівні поста Мірошниченка у блозі, але не на офіційному рівні, а також не закликає офіційно своїх прихильників не використовувати і засуджувати неонацистську символіку - бо не хоче втратити підтримку правих радикалів.

Вважаю, що в плані ставлення до зігування etc. політика "Свободи" цілком правильна. Неможливо уявити собі публічно зігуючого нардепа-свободівця. Також на акціях, які організовує "Свобода", "зіги" під суворою забороною. Вважаю, що цього цілком достатньо. Чому раптом "Свобода" має публічно відмежовуватись від того, що не вона робила?
Якщо хлопчина, якого колись десь помічали із "зігою", прийде на акцію "Свободи" і зробить там щось корисне (без провокаційного зігування на камеру) - це лише плюс.
А чому молодь взагалі іноді "пускає зіги" - бо, по-перше, молодих завжди тягне до чогось страшного і забороненого, по-друге - з тієї ж причини, з якої у 90-і деякі люди, що ніколи не належали до криміналітету, одягалися і поводились, як "братки". Молодим людям властиво намагатися асоціювати себе з чимось зловісним і потужним. "Тільки зачепи мене - завтра 100 чоловік приїде". Як правило, це минається - більшість "переростає" і стає звичайними людьми, решта починає займатися науковою, політичною і громадською діяльністю без занадто епатажних проявів.

Або ще ті зігують, кого з Кремля піднаняли, щоб завадити євроінтеграції України. Звичайна гебешна агентура. Ті агенти, що помолодше, зігують у потрібні моменти (і виключно перед камерами), а ті, що старші й досвідченіші, теж у потрібні моменти, імітуючи обурення, забезпечують розголос зігування. Всі відпрацьовують - хто за ящик пива покидати зіги на стадіоні, хтось за щось значно серйозніше - зробити так, щоб усі знали, що у державі, яка прагне євроінтеграції, на стадіонах пускають зіги, і це не маргінали якісь малолітні, яким батьки вчасно по дупі не надавали - за цим усім нібито стоїть парламентська партія.
Напередодні вільнюського саміту, коли імперія б’ється в істериці і в бій вже йдуть усі резерви на чолі з головлікарем Оніщенком - ця агентура вилазить з підпілля, як гриби після дощу. Одразу стає видно, хто на кого працював і працює досі.

Але цей пост не лише про "Свободу" та її прихильників, з "зігами" чи без. Він про підміну понять, яку яскраво видно у даній статті Піховшека, але грішить якою далеко не він один.
Головна думка його статті - що майже в кожній європейській державі були колаборанти, які співробітничали з Гітлером, на кшталт Квіслінга і Хорті, були національні дивізії СС, які використовували свою національну символіку - але ніхто в Європі цими людьми не пишається. Лише в Україні колаборантів оголошують національними героями, а це означає, що денацифікацію тут ще не закінчено.

Спитаєте, в чому підміна понять? А ось у чому.

Всі європейські країни, на які напала нацистська Німеччина, на момент нападу були суверенними державами. Німеччина, загарбник, позбавила їх суверенітету. Хто співпрацює із загарбником - колаборант. Це однозначно.
Крім того, лідери деяких держав, які нібито добровільно стали союзниками Гітлера - теж мали суверенні держави і це був їхній вибір. Задля справедливості - ця добровільність була доволі умовною. Був, наприклад, такий старенький чеський президент Еміль Гаха. Гітлер притиснув його і змусив здати Прагу без бою. Гаха мав ще два варіанти дій: він міг вчинити гітлерівцям озброєний спротив, покласти кращих чехів і перетворити Прагу з її старовинною архітектурою на Сталінград - і все одно не уникнути окупації, бо шансів у Чехії проти Німеччини не було. Також він міг терміново попросити Сталіна ввести до Чехії радянські війська - тобто, знов-таки окупація.
Гаха обрав Гітлера - як менше зло. Тим самим він зберіг Прагу і безліч людських життів. Коли у Чехію прийшли радянські війська, його арештували і вбили в тюрмі. В історію він увійшов як зрадник. Мені його шкода. Вам - ні?
Часи тоді були такі - коли вибір, м’яко кажучи, був дуже обмежений.

Україна ж у цей період не мала державного суверенітету. Українські діячі, які боролися за її суверенітет, як усі в такій ситуації, лавірували між сильними світу цього. Це називається політика. А раптом пощастить - два загарбники загризуть один одного й Україна вислизне?
Всі, хто відстоювали державний суверенітет України - українські національні герої. Навіть якщо у чомусь помилялися чи діяли колись методами, не набагато кращими від дій окупанта. Чи, може, хтось гадає, що герої національно-визвольної боротьби інших народів воювали у білих рукавичках?
До того ж - всі це знають, але навмисно про це "забувають" - абсолютна більшість українців, які були в "Галичині", "Нахтігалі" й потім в УПА, ніколи не були громадянами СРСР і не мали перед "совком" жодних зобов’язань. Для західних українців якраз Сталін був тим загарбником, яким для французів, наприклад, був Гітлер. Усі вони, на чолі з Шухевичем - не більші нацистські колаборанти, ніж Сталін і його генерали, які разом з Гітлером дерибанили Польщу.

Для решти українців, до речі, Росія теж була окупантом, але з моменту останнього загарбання вже минуло два десятиліття - два десятиліття промивання мізків молодому поколінню і знищення всіх, здатних на спротив репресивному державному апарату. Не можна не брати до уваги і монополію на пропаганду. Інтернету тоді не було, і всі твердо знали, що Гітлер - божевільний маніяк, а Сталін - батько народів і кращий друг фізкультурників.

Просто Гітлер програв війну, і, як водилося в усі часи, полетіли голови тих, хто з ним з тієї або іншої причини співпрацював. Їх усіх оголосили поза законом. Якби тоді програв Сталін - злочинцями усіх часів назвали б його та його поплічників.

Принагідно скажу про ще одну неприпустиму підтасовку - коли події минулого намагаються оцінювати згідно закону і моралі нашого часу.
Люди добрі, ми з вами говоримо про часи, коли Гітлер заганяв євреїв до Аушвіцу, Сталін вкрив одну шосту частину суходолу мережею ГУЛАГів, а Трумен скинув дві ядерні бомби на японські міста, повні мирних мешканців. Всі тоді були один одного варті, але про це зараз не прийнято казати.

Якщо тебе скривдили, убили твоїх родичів, спалили хату - що ти міг зробити? Суду в Гаазі тоді не було. Та й зараз - ми добре знаємо, по скільки років невинно засуджені чекають розгляду їхніх справ у Європейському суді.
А тоді не було і цього. Не було й можливості провести об’єктивне міжнародне розслідування, щоб встановити конкретних винуватців. Тоді ти міг лише зібрати родичів, друзів і сусідів, піти до кривдників і вирізати у помсту їхнє село. Щоб вони зрозуміли: о, це круті хлопці, краще їх не чіпати.

Варто лише позбутися шор на очах - як імперськи-совкових, так і ліберально-європейських - і все це стає очевидним.

Коротше, висновок: ті, яким дуже хочеться, щоб ми за щось перед ними вибачалися й виправдовувалися, принижуючи себе, свій народ, свою державу і свою історію - ось вам велика дуля. Не дочекаєтесь.
Tags: свобода, фашисти, фсб
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 132 comments