Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Олексій Шабала: "Мене вирішили поховати живцем..."

Shabala_Olexiy2Зараз ви почуєте історію ще одного в’язня. Звичайного, не політичного. Розповідь про ще одну - певно, одну з тисяч - жертв "правохоронного" свавілля у нашій державі.

Цей чоловік провів більше 20 років за гратами. У минулому році він звільнився, знайшов роботу, створив сім'ю. А його знову затримали і засудили на 9 років за розбійний напад з проникненням, до якого він непричетний і має алібі, але слідство і суд це поігнорували.

Апеляційний суд скасував вирок, і зараз триває повторний розгляд справи, і суд, що має відбутися у вересні - єдина можливість врятувати людську долю, яка не є пропащою, але яку намагаються остаточно загубити.

Я вважаю, що цей чоловік невинуватий. І хочу, щоб правозахисники по мірі можливості допомогли йому.


Героя цього матеріалу звати Олексій Олександрович Шабала, він народився 28 жовтня 1970 року. У нього дуже красива, чітка, інтелігентна мова, яку не очікуєш почути від людини, що півжиття провела за гратами.

Він родом з Дніпропетровська, з багатодітної родини - мав 5 братів. У 70-х роках його маму позбавили батьківських прав, і у восьмирічному віці Олексій потрапив у дитбудинок. "Нас четверо братів навчалося у Кривому Розі в одному інтернаті".

В малого Олексія були здібності до малювання, він вчився цьому, вигравав якісь дитячі та юнацькі конкурси. Зараз може працювати - і працював - художником-дизайнером, реставратором ікон тощо.

Після інтернату закінчив СПТУ у Дніпропетровську за спеціальністю слюсар-сантехнік і газоелектрозварювальник. Далі поступив до вузу, але майже одразу потрапив за грати.

Послухайте власну розповідь Олексія Шабали про його життя (записану адвокатом):

Shabala_Olexiy2
Олексій Шабала

- Перший строк я отримав по молодості, у 18 років, і це єдиний раз у житті, коли це було справді за діло. Там була 81-а стаття - "Крадіжка державного майна з проникненням". Залізли пацани у вагон на залізниці. Отримав п'ять з половиною років.
У колонії намагався здобути вищу освіту, але без грошей навіть заочно неможливо було.
Коли мене вперше закрили, це у 1989 році було, у Бабушкінському райвідділі Дніпропетровська у мене відібрали паспорт і порвали. Сказали: "Він тобі більше не потрібний. Будеш сидіти все життя".
І потім я не міг його відновити. Доводив, що я це - я, був готовий навіть купити паспорт, гроші за це заплатити. Але зміг отримати паспорт лише у 2010 році. Не могли знайти мої документи, називали мене втікачем з Росії.

А без документів ти повністю безправний. Тільки вийдеш на волю - тебе одразу хапають і вибивають явку з повинною. Якщо підняти архів всіх моїх справ у суді - там явка, явка, явка... Яка ж людина добровільно на себе явку напише, сама себе закриє на багато років?

У тюрмі захворів на відкриту форму туберкульозу. У 2002 році голод був у зоні, в Запорізькій області, і туберкульозників пачками вивозили на тубзону. Рік лікувався - вилікувався.


Tanya_Maxim
Дружина Тетяна з сином Максимом

10 квітня 2012 року Олексій Шабала звільнився з колонії у Луганську, відбувши повний термін, і оселився у селищі Бірюково Свердловського району, що на Луганщині. Нарешті його життя почало налагоджуватись. Він зустрів жінку, Тетяну. Прожив з нею лише три місяці, але й зараз, після розлуки у цілий рік, називає її своєю дружиною, а вона чекає його з тюрми.
Тетяна - інвалід (в неї нема однієї нирки), працює молодшою медсестрою у бірюковській лікарні для психічно хворих. У неї є два сини - 10-річний Діма і 5-річний Максим. Їхній рідний батько давно спився. "Я не пив, - каже Олексій, - забезпечував родину, і хлоп'ята до мене потягнулись. Почали називати татом".

Dima
Син Діма

Він прописався, отримав код у податковій. Знайшов роботу - на початку тимчасову: зварювальником у Свердловську. 27 серпня минулого року, у понеділок, мав вийти на постійну роботу - макетником на шахті, куди влаштувався з допомогою місцевого депутата. Але у четвер, 23 серпня, сталася біда.

Maxim
Син Максим

- 10 квітня я звільнився, через 4 місяці, 23 серпня, прийшов ставати на облік. Наступного дня, 24 серпня, мене закрили і звинуватили у розбої. Злочин стався у Свердловську, а я був у Бірюкові, за 12 км від Свердловська. За 5 хвилин до того, як стався злочин, мене бачили дві жінки на території бірюковської психлікарні, де працює моя дружина. Вони сторонні люди і до цього ніколи мене не бачили, але потім впізнали, що це був я.

23 серпня минулого року... У брата моєї дружини народилась донька. Їх привезли з пологового, зібралося чоловік 15 родичів. Мене теж запросили. Я Тетяні кажу: "Може, я не піду, там п'янка, а мені завтра на роботу". Вона каже: "Піди хоч поїси". Я прийшов, і випив - то з одним, то з іншим - десь грамів 400 горілки. Я взагалі непитущий, дуже рідко на свято можу посидіти, і мені достатньо 200 грамів, щоб з ніг звалитися.
Коли родичі почали розходитись, десь о двадцять хвилин на дев'яту, мене попросили принести воду з колодязя. Я пішов, колодязя не знайшов. Назустріч тесть і теща з дітьми. Показали мені колодязь. Десь о пів на дев'яту ми вийшли з цього дому, і жінка попросила мене провести її на роботу, тому що було вже темно, вона відпрошувалась на годину з роботи. Вона в нічну зміну того дня працювала. І треба було йти через балку, а там темно.

tetyana_dark
Тетяна

Я її довів до роботи, у 20:40 ми були на місці, біля її відділення. Поки ми з нею стояли, вийшли дві жінки і побачили мене. Я стояв у п'яти метрах від входу, вони бачили мене, і бачили, що я був п'яний.
Тетяна спитала: "Ти дійдеш додому?". Кажу: "Дійду як-небудь". І вона пішла у відділення. А я пішов додому. Дійшов якось. Що робив вдома, пам'ятаю дуже погано. Але точно робив якісь маніпуляції з телефоном, бо мав два телефони: один дешевий, з яким ходив на роботу і був після роботи на тому святкуванні, а другий дорогий - "Нокіа" за 1140 грн, який ми взяли в кредит.

Зранку прокидаюся не вдома, а біля дому, через двір у річки. В кишені та дорога "Нокіа", у вухах навушники з музикою - притулився до дерева, так і заснув. Прокинувся тому, що зателефонувала теща. Сказала, що мене шукають.
Виходжу з комишів - стоїть міліцейська машина. Я зрозумів, що це засідка на мене. І я знаю, як у нас міліція працює. І знаю, що ніхто не може підтвердити, де я був вночі, після того, як провів Тетяну. Зі слів тещі - шукають мене за розбійний напад. А я не знаю, що і де відбулося.
Обходжу я цю машину другою стороною, сідаю на автобус і їду у Свердловськ. Думав, що трапилося у Бірюкові. Додому зайти не міг, зарядити телефон, щоб подзвонити своїм і розпитати толком, теж не міг.

Драпати я нікуди не збирався. Паспорт знаходився вдома, одразу потрапив у руки міліції, куди я піду без документів? Пішов у церкву у Свердовську, у священика взяв, попросив 19 гривень. Поруч з вокзалом купа кафешек. Купив собі поїсти і стояв їв біля столика. Підійшли два оперативники і затримали мене. Я не чинив ніякого спротиву. Повезли у райвідділ. У начальника райвідділу Єременка сидів якийсь полковник з Луганська. Ну, і цей полковник: "Нам все одно, ти це зробив чи не ти. Ти вже сидів за ці речі? Сидів. Ти у нас зальотний? Зальотний. Нащо ти до нас приїхав? У нас своїх бандитів вистачає. Пакуйте його" - і вийшов.

В якості підстави для затримання написано: особа була затримана на місці злочину або одразу після нього. Злочин же стався ввечері, а мене затримали наступного дня о другій годині дня. Адвоката не дали під час слідства. Під всіма папірцями чужі підписи. А я зізнався під електрошоком. І кульком на голову. Будь-хто б зізнався. У мене вже серце не те, що було у 20 років.

Вже від слідчого я дізнався, що трапилось і чому був такий ажіотаж. Через 5 хвилин після того, як ми з Тетяною розсталися у Бірюкові, у Свердловську відбувся розбійний напад на чергову по вантажному паку - це щось типу стрілочниці. У неї там будка-пост, і вона там знаходилась. Двері були відчинені, прикриті лише тюлем. Вона сиділа у кріслі, обличчям до дверей, і тут заходить якийсь бандит. Голова у нього, з її слів, була замотана чи то кофтиною, чи то светром, чи то футболкою чорною. Було видно лише очі. І каже: "Бабка, віддавай усе цінне".

Ця жінка дістає, віддає йому 8 гривень грошей, кулончик за 5 гривень і сережки, навіть не срібні, нові вони коштували 80 грн. Був у неї мобільний телефон, він його чомусь не забрав. Потім начебто, з її слів, він вчинив спробу сексуального домагання, штани знімав - а жіночці 52 роки. При цьому вона каже, що не помітила, щоб він був п'яний.

Ця жінка працює на ДТЭК (Донбаська паливно-енергетична компанія), яка, за чутками, належить Ахмєтову. Хоча бандит не забрав у неї телефон, вона зателефонувала не в міліцію, а по стаціонарному телефону на станцію. Просто при злочинці зателефонувала, він дав їй можливість зателефонувати - незрозуміло, що за ідіот. Приїхала охорона на тепловозі на місце злочину, і вже вони по телефону викликали міліцію. По суті, дали втекти цьому злочинцю. Я її потім у суді питав: "Чому ви не зателефонували в міліцію?". - "А мені не положено дзвонити у міліцію, мені положено як раптом що, телефонувати на станцію охороні".

А зі станції вже зателефонували до офісу ДТЭК, це мені слідчий розповів, а ті подзвонили у центральний офіс в Донецьку. З Донецька зателефонували у Київ, кому - не знаю, а з Києва вже луганському генералу подзвонили: "Що у тебе відбувається? Нам серед ночі дзвонять у Київ". Той подзвонив у Свердловськ, і тому у начальника райвідділу і сидів той полковник.

Уявіть собі, я посидів на святі, випив. Щоб доїхати до місця злочину, мені треба було не менше 45 хвилин. Транспорт у цей час вже не ходить. Машин майже нема, та й хто візьме п'яного без грошей? Але вони примудрилися сказати, що я якимсь чином потрапив туди.

Одна з тих двох жінок, що бачили мене на території психлікарні, свідчила в суді, а другу вони навіть не викликали. Суд першої інстанції - Свердловський міський суд Луганської області - засудив мене за статтею 187 ч.3 "Розбій з проникненням у приміщення" на 9 років позбавлення волі. Хотіли мене живцем поховати.

Tetyana_z_kotom
Знову Тетяна

Бандит, за словами потерпілої, перебував у неї півгодини. Чим вони там займалися, незрозуміло. Зазвичай грабунок - справа хвилинна, схопив і втік.
На суді її спитали:
- Це він на вас напав?
- Мені слідчий сказав, що там його відбитки пальців.
Її вдруге питають те саме. Вона: "Ну, у нього ж там жінка, діти...". На третій раз: "Я не знаю, я не впевнена". І лише з четвертого чи п'ятого разу, під тиском, вона "упізнала" мене.

Навіть міліцейський адвокат, Алєксєєва Майя Антонівна, після всього, що вона почула в суді, сказала, що складу злочину не бачить, просить справу закрити і вирок скасувати.

На першому ж засіданні апеляційного суду прокурорка, коли судді перебували у нарадчій кімнаті, зізналася, що не читала матеріалів справи. Врешті-решт апеляційний суд виніс ухвалу: "Суд першої інстанції у ході судового розгляду приймав рішення на місці, не видаляючись до нарадчої кімнати". Також апеляційний суд встановив невідповідності у експертизі відбитків пальців. "Допушені у суді суттєві порушення кримінально-процесуального законодавства, неповнота слідства є підставами для скасування вироку і направлення справи на новий судовий розгляд, у ході якого суду необхідно перевірити усі доводи апеляції Шабали О.О., виправити вказану у даній постанові неповноту і винести по даній справі законне обгрунтоване рішення. У зв'язку з тим, що вирок суду скасовується з підстав, передбачених ст.370, 374 УПК 1960 р., аргументи апеляції прокурора про скасування вироку в зв'язку з м'якістю є передчасними і задоволенню не підлягають. Вирок Свердловського суду Луганської області від 24 січня 2013 року стосовно Шабали О.О. за частиною 3 ст. 187 УК України скасувати, направивши матеріали кримінальної справи на новий судовий розгляд у той самий суд іншому складу суддів".

- Далі, - продовжує Олексій Шабала, - були дві "п'ятихвилинки" (попередні розгляди). Спочатку мені призначили одну суддю, Новоселову Галину. Вона каже: "Від вас надійшла заява на колегіальний розгляд справи і на аудіозапис за допомогою технічних засобів. Ви наполягаєте на колегії? Добре, очікуйте". Далі мені оголосили колегію з трьох суддів. Ні в перший, ані в другий раз мого адвоката не викликали. На друге засідання він уже сам приїхав. Зайшов у суд, питає, що таке. А суддя йому каже: "Нам цю справу ще не надсилали".

Я вже рік сиджу. Цей рік їм треба кудись "ховати". Боюся, що можуть не виправдати.

Хочу, щоб жінка прийшла у суд зі зробленою мною іконою. Щоб люди побачили, що я можу робити у житті.

Я роблю ікони, займаюся золоченням, я професійний різьбяр по дереву, я художник-іконописець, займаюся цим з дитинства. Я можу заробляти гроші, сидячи вдома. До цього я їздив у Святогорськ, працював там у Лаврі, у травні, привіз сусальне золото. Були б потрібні гроші - продав би його священикам. По-друге, у мене через день зарплата була. Жінка теж мала отримати зарплату. Ми збиралися з'їздити у Свердловськ на концерт, відпочити. Ми замовили додому пластикові вікна. У розстрочку взяли, тому що хотіли одразу вікна і супутникову антену. У суботу мали поїхати у банк проплатити. Чесно кажучи, я ледь не здурів, коли почув, кого і на яку суму пограбували...

Ikona
Старовинна ікона, відреставрована Олексієм


Інформація для юристів і журналістів:

Зараз Олексій Шабала сидить у Луганському СІЗО. У нього є адвокат, наданий луганським правозахисником Миколою Козирєвим. Контакти адвоката є у нашій редакції.
Найближчий суд по справі Олексія Шабали відбудеться у Свердловську 20 вересня.
Номер вироку суду першої інстанції - справа номер 1-780/12, Свердловський міський суд.
Апеляція - провадження № 11/782/299/13.
Tags: правозахист
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 20 comments