Закінчую викладати фотозвіт з поїздки до Брюсселю.
День перший тут: http://bilozerska.livejournal.com/734258.html
День другий тут: http://bilozerska.livejournal.com/734940.html
На третій день нашого перебування у Бельгії зранку нас повезли у Монс, до ставки головнокомандувача силами НАТО у Європі (SHAPE). Подробиці про наш візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі і SHAPE у Монсі – тут:
http://bilozerska.livejournal.com/731561.html
Містечко Монс. Вертаємось до Брюсселю
Десь о третій годині ми вже повернулися до готелю і знову пішли хто куди. Ми з журналісткою Любою вирішили побачити Атоміум – збільшену у 165 мільярдів разів модель атома заліза. Всередині там знаходяться виставкові центри, кінотеатри, ресторан тощо. Мені, до того ж, було цікаво скористатися бельгійським громадським транспортом.
Після обіду весь час ішов дощ, ми були з парасолями.
Всередину Атоміуму не потрапили, бо не зорієнтувалися, що до нього довго їхати, через все місто. Зате ми покаталися у брюссельському метро. Воно дуже класне.
По-перше, всередині, як і в нас, чисто і охайно. (У паризькому метро, розповідають ті, хто там був – як у фільмі жахів).
По-друге, дуже цікава система оплати. Стоять автомати, ти, обертаючи коліщатко, обираєш, за що хочеш заплатити (у нашому випадку – «1 voyage» - одна поїздка), і кидаєш в автомат 2 євро однією монетою (їх треба мати). За кілька секунд отримуєш одноразовий картонний проїзний з магнітною стрічкою. Вставляєш його у пропускний автомат – перед тобою відчиняються високі дверцята з прозорого пластику.
Наступна дивина – ескалатори. У Брюсельському метро дуже багато горизонтальних ескалаторів – просто щоб люди не ходили пішки на великі відстані. Причому абсолютно на всіх ескалаторах у Києві, навіть на сучасних у торгових центрах, ти відчуваєш, що стоїш не на твердій землі. Чуєш звук мотору, вібрацію під ногами – а на брюссельських ескалаторах цього немає. Ти йдеш цією рухомою стрічкою із повним відчуттям, що йдеш по асфальту – тільки розмальовані стіни метро проносяться повз тебе вдвічі швидше – ніби не йдеш, а на велосипеді їдеш. Відчуття з незвички феєричне :)
Наступне – вагони метро. Двері відчиняються не автоматично, а після натискання кнопки – і зовні, і всередині.
Я на тлі потягу метро
У вагоні
А ще – метро у них якесь багатоярусне. Ми з Любою дуже поспішали, бо не знали ще, що не встигаємо до Атоміуму, тому не було часу роздивлятися. Але ми сіли у ліфт...
...спустилися, здається, на три поверхи вниз – і потрапили на трамвайну зупинку. Причому за трамвай ми не платили. Люба каже: «Вже ж заплатили один раз при вході у метро. Це об’єднаний транспорт» :)
Зловісні урбаністичні пейзажі з вікна вагону метро :)
Трамвайна зупинка...
...і я на ній
Прибуває трамвай
Прибув наш трамвай, і ми поїхали ним - мабуть, через усе місто. Знімати через мокре скло, на жаль, неможливо було. Але ми звернули увагу, що у місті немає висоток – максимум будинки 5-6 поверхів.
Зупинки громадського транспорту. Контингент у ньому – чомусь більшість неєвропейської зовнішності.
Колоритна парасолька
Трамвай привіз нас просто до Атоміуму. Звісно, він давно був зачинений – працює до п’ятої, а по вечорах його здають під корпоративи приватним фірмам.
Невелика фотосесія під дощем на тлі Атоміуму:
Ми стояли під дощем і думали, як краще їхати додому, аж раптом з Атоміуму вийшов немолодий бельгієць. Люба, яка краще за мене володіє англійською і взагалі більш комунікабельна, миттєво роззнайомилася з ним. Закінчилося знайомство тим, що він відвіз нас у готель на своїй машині, а потім ще й запросив до ресторану, де, втім, ми посиділи недовго, бо замало було часу.
Наш новий знайомий (його звати Патріс) розповідав багато чого цікавого. Сам він інженер, голова компанії, яка, наскільки я зрозуміла, шукає азбест. Показував нам у мобільному фото своєї дружини. Вона алжирка – досить гарна, сучасно вдягнена. Їхній син на фото копія мама. Взагалі, у Патріса 8 дітей (ми не спитали, скільки разів він був одружений :)
Розповідав, що коли буває в Алжирі в гостях у братів дружини, з якими дуже дружить, то вдягається як мусульманин, щоб не стати жертвою терористів абощо, хоча сам не є мусульманином.
Про темношкірих бельгійців розповідав, що їх так багато, бо це мешканці колишніх бельгійських колоній, наприклад, Конго. Казав, що нормально до них ставиться, що за Бельгійською конституцією всі рівні, але проблема в тому, що у них зовсім інший менталітет. «Ось мене – і тебе – з дитинства вчили: ти маєш працювати, щоб мати змогу заплатити за те, за що потрібно заплатити. А для цього тобі спочатку треба вчитися. А їх батьки цьому не вчили, бо вони жили в таких жахливих умовах, що у них були інші пріоритети: що сьогодні, зараз покласти до рота. Ці постійні злидні привчили їх жити сьогоднішнім днем. Тут, зараз, вони не голодують, але вони принесли цей менталітет із собою. От спробуйте спитати його: «Як ти плануєш провести свою відпустку у наступному році?» - і він засміється, він просто не зрозуміє тебе. Вони ніколи не мислять так далеко».
Ми питали, як довго ці люди живуть у Бельгії – чи самі приїхали, чи приїхали ще їхні батьки, чи дідусі? Патріс, вочевидь, не дуже нас зрозумів і сказав: «У Бельгії значно краща медицина, ніж в їхніх країнах. Уявіть собі, що його батько або дід там серйозно захворів. Він привезе свого батька чи діда сюди, і тут йому врятують життя. І кожен би так зробив. Так що і вони, і їхні батьки, і дідусі тут живуть».
Ще трохи брюссельських фото:
Пам’ятник особі на ім’я Francois Anneessens. Він був лідером Брюссельської гільдії і був страчений у 1719 році на Гран-Плас за участь у повстанні в Австрійських Нідерландах.
Фігурки навпроти нашого готелю "Метрополь"
А ще ми з Любою встигли купити сувенірів (вона шоколад і ще щось, я чашку із зображенням Гран-Плас). У магазині сувенірів до нас залицялися росіяни з Владивостоку. Вони були трохи напідпитку і, роздивляючись у руках штопор у вигляді Хлопчика Піса, відламали йому цей самий штопор :) І швиденько поставили його на місце, поки продавець не побачив :)
Пізно ввечері ми з Любою влаштували веселу фотосесію в номері, але вона не для публікації у блозі :)
Наступного ранку знову було холодно і вітер. Я встигла зганяти на Гран-Плас за шоколадом для близьких, і наміняла у банку монети у колекцію – щоб були усі бельгійські, по одній кожного номіналу. А далі нас автобусом повезли до аеропорту.
Прощавай, Європо! Додому!
