Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Сергій ПАВЛІЧЕНКО: «Облили ноги водою, взяли електричний кабель: «Через 5 хвилин маєш зізнатися»

03

Сьогодні, 31 січня, відбулося засідання Апеляційного суду у справі Дмитра і Сергія Павліченків, засуджених за вбивство судді Зубкова до довічного позбавлення волі (батько) і 13 років (син).
Під час суду був допитаний Сергій Павліченко і продемонстровані на екрані його допит під час досудового слідства і відеовідтворення обставин убивства, де Сергій, будучи під тиском, визнавав себе і батька винними. На суді він пояснював, що казав так, бо його залякали і пояснили, що таким чином він полегшить долю батька - батько сидітиме менше.


Погода була просто жахлива – безперервний і дуже сильний снігопад, але все одно під судом стояла засніжена група підтримки. Через туман від будівлі суду їх ледве було видно.

IMG_1344

Пишучим журналістам дозволили пройти до зали засідань, знімаючі сиділи в окремому приміщенні, в іншій будівлі, перед монітором.

Нижче - конспект суду і трохи фото. У конспекті можливі деякі неточності, тим більше, що обоє підсудних давали покази російською, а я автоматично записувала за ними українською – самі розумієте.
Наступний суд - 6 лютого 10:00.

Почався суд. Головуючий - суддя Дзюбін.

Суддя зачитав покази Дмитра Павліченка, дані в суді першої інстанції, де він пояснює свою версію подій, в т.ч. розповідає, як його затримували (силовий захват), вивозили у спідній білизні, щоб принизити, як на нього тисли, били, погрожували, в тому числі тим, що віддадуть молодшого сина у дитбудинок.

Він не знає, звідки взялися «речдоки», зокрема, аркуш паперу, на якому було написано «Голосіївська, 13» (адреса покійного судді Зубкова) – не знає, звідки взявся, бо обшук проводився за його відсутності.

«Те, що у мене був конфлікт з батьком – особиста думка моєї дружини. Я оберігав його, хоча бачився не дуже часто.
У зв’язку з тим, що син отримав травму, а батько мав медичну освіту, повіз його до батька зашити рану».

IMG_1331

Дмитро ПАВЛІЧЕНКО підтримав свої покази. Каже, що ніякого пістолета не мав, кульки підкинули, бо цілий час обшукували його машину без понятих.

Щодо порізу руки – були спотворені результати експертизи – що він нібито порізався ножем. У нього були 2 рівні подряпини. Так не можна порізатися ножем.

ПРОКУРОР: Чому ви відмовились давати покази стосовно фактичних обставин справи в суді 1-ї інстанції?

ДМИТРО ПАВЛІЧЕНКО: Ви знаете прекрасно, що справа сфабрикована, тому маєте довести мою провину, а не я маю виправдовуватись. Ви знаєте, що у матеріалах нема жодних доказів нашої вини.

- Чому ви відмовились відповідати на питання державного обвинувача, який брав участь у суді 1-ї інстанції?
Д. ПАВЛІЧЕНКО: Я вже відповів, не хочу повторюватись.

ДРУГИЙ ПРОКУРОР (ЖІНКА): Суд 1-ї інстанції оголошував ваші покази, які ви давали як підозрюваний і обвинувачений. І ви ці покази підтримали. Чому ви не повідомили суду, що подряпини на руці отримали під час затримання, а не вдома?

- Я це сказав. А якщо не акцентував увагу - це тому, що це для мене не мало жодного значення. Там були 2 тонкі подряпини, які можна зробити тільки склом.

- Чому у допиті на досудовому слідстві ви не казали про травму сина?
- Тому що слідству стало відомо про цю травму лише після затримання мого сина, а я не вважав за потрібне щось повідомляти про цю травму.

- Ви докладно розповіли про весь ваш день, але про травму сина ні слова...
- Я не вважав за потрібне це казати, щоб підозра не впала на мого сина.

СУДДЯ ДЗЮБІН спитав з приводу кредиту на автомобіль – у якій фірмі його купляли і де (у 2007 р)., у який банк сплачували внески. Павличенко відповідає: УкрПромБанк, а потім ДельтаБанк. Усі квитанції про сплату у його дружини. Обіцяє через захисника надати суду. Досі виплачують кредит.

Почався ДОПИТ СЕРГІЯ ПАВЛИЧЕНКА.

Він розповідає свою версію подій: 21 березня прокинувся біля 12-ї. Мав сходити на пошту. Це вул. Федорова 32, там кур’єрська служба. Мав чи відправити, чи забрати посилку – не пам’ятає. Коли вертався, це було біля першої або другої, біля дому, коли залишалося метрів 20 до під’їзду, вирішив скоротити шлях і пішов вузенькою стежкою. Перечепився, впав на якесь бите скло і порізав коліно.

- У що були вдягнені?
- Був у спортивних штанах, куртці і кросовках.

IMG_1332

СУДДЯ: Штани теж порізали при падінні?
С.ПАВЛІЧЕНКО: Так. Коли я повернувся додому, показав батькові рану. Він її одразу обробив стрептоцидом. Вся родина була вдома – батько, мати і молодший брат. Матері рану не показував.
- Скільки у вас кімнат?
- Дві.
- Велика квартира?
- Дві кімнати середнього розміру і кухня. Батько у ванній обробив рану стрептоцидом, наклав пов’язку. І пішов по своїх справах.
- Рана кровоточила?
- Так, дуже сильно. Після того я пішов у вітальню дивитися телевізор і заснув. Коли я прокинувся – десь біля 16-ї, вдома були мама і брат. Батька ще не було. Десь за годину він повернувся. Почав займатися своїми паперами по цивільній справі, спілкуватися з адвокатом по телефону. Ще за деякий час батько, мати і брат поїхали у магазин за продуктами. Це було десь годин 7.

21 березня якраз була річниця весілля батьків, тому, коли вони повернулися, ми всі разом, десь о 20-ій, сіли за стіл і відсвяткували. З’їли тортик...Матері про травму так і не розповів, і батько теж, щоб вона не хвилювалася.

Вже пізно ввечері я батькові сказав, що в мене сильно болить коліно. Десь після 22-ї. батько вирішив набрати дідуся Сашу – батька мого батька Тому що він лікар.

- Хто він за фахом Вам, як онуку, відомо?
- Чи то психолог, чи то психіатр.

- Де працював протягом останнього часу, на вашій пам’яті?
- Останнім часом в центрі реабілітації для безпритульних.
- В якості кого?
- Він там був директором чи начальником.
- Функції лікаря виконував чи лише адміністративні?
- Не знаю. Поговоривши з дідусем, батько відвіз мене до діда, на вулицю Горького. (Сергій називає номер будинку, номер квартири не пам’ятає. Поверх – здається, третій).

- Чому ви так погано пам’ятаєте?
- Бо я у нього давно не був.
- Чому?
- Не був і все. Спілкувався по телефону.
- Ну що це таке – «не був і все»? Ви не хочете відповідати?
- Ваша честь, я не знаю, як відповісти на це питання. Батько з дідом не спілкувався деякий час у них був конфлікт. Але я тут ні до чого. Я з дідом продовжував спілкуватися. По телефону.
- Як довго не бачилися?
- Пару років.
- Коли ви з батьком приїхали до діда?
- Десь за півгодини, біля 23-ї.
- Що було далі?
- Я залишився у діда, періодично він помагав мені з перев’язками.
- Батько не заходив до діда?
- Заходив, вони трохи поспілкувалися по нашій цивільній справі. Вони з батьком довго не спілкувалися, але коли нас виселили з квартири, дід нам допомагав.
- А коли ж він рану оглядав?
- Коли батько поїхав, а я у діда залишився. Лежав, набирався сил, а він мені робив перев’язки періодично.
- Що, так сильно кровоточило?
- Кровоточило.
- А що треба було зробити, щоб воно не кровоточило? Він вам не казав як лікар-психіатр?
- Наскільки я розумію, треба був просто спокій, щоб рана зажила.
- А може, треба було звернутися до спеціаліста?
- Я не пам’ятаю, коли востаннє був у поліклініці.
- Ви спортсмен?
- Так.
- У вашій футбольній команді був лікар?
- Я його ніколи не бачив. І в той час я вже не був у команді.
- Чому ж не звернулися до спеціаліста?
- Ми з дідом і батьком обговорили цю ситуацію і дійшли висновку, що немає сенсу.
Крім цього, я довго не бачив дідуся. Останнім часом він нам сильно допомагав. Якби я не поранив ногу, я так би до нього і не поїхав.

- І на скільки ви залишились у дідуся?
- 26 березня 2011 року о 6-ій ранку мене затримали у нього. Приїхали співробітники УБОЗ з обшуком, одразу вдягли на мене наручники і повезли в УБОЗ.

01

- Що ви ще хочете роповісти?
- Про 26 число. Коли мене привезли в УБОЗ, одразу завели в якусь кімнату – ті ж оперативники, які мене затримали. Кажуть: «Все, зізнавайся!» - «В чому?» - «В убивстві». – «Ми нікого не вбивали». Тоді вони кажуть: «Бачимо, ти по-хорошому не розумієш». Облили ноги водою, взяли електричний кабель: «У тебе 5 хвилин на роздуми, через 5 хвилин маєш зізнатися».

За кілька хвилин мене відвели до начальника УБОЗ. Він мені каже: «Твого батька ми вже затримали, сидіти буде у будь-якому разі. Є 2 варіанти, - і бере карний кодекс. - Стаття 115 ч. 1, одна людина йде, - від 7 до 10 років. Стаття. 115 ч. 2 - вас вже буде двоє по справі, тобто - від 10 до 15 років. Якщо ти зараз напишеш те, що ми тобі скажемо, допоможеш батькові, він буде сидіти менше, а якщо ні - когось із вас ми тут поховаємо. А якщо ти цього не розумієш, згадай, що в тебе ще є мама і молодший брат».

Я погодився, ваша честь, бо мені сказали, що моєму батькові вже ніяк не вибратися з цієї ситуації. Мене завели у сусідній кабінет, де мені диктували явку з повинною.
Я не пам’ятаю прізвища того, хто диктував, але він підписався внизу.
Перед тим, як написати явку з повинною, він мене розпитував, як пройшов мій день, чи займався я спортом. Коли все дізнався, намалював мені схему будинку Голосіївська 13, де відбувалося вбивство - те, що я потім мав повторити на відтворенні.

- І ви всі його схеми так добре запамятали?
- Не знаю, чи добре, але я повторив.
- На допиті в якості підозрюваного?
- І на відтворенні. Після цього мене відвели до сусідньої будівлі – у прокуратуру м.Києва, до слідчого. Він спитав: «Ти в сознанкє ілі ти в отказє?». Я сказав, що в сознанкє. Через 5 хвилин завели адвоката, сказали: «Це твій адвокат, зараз ти будеш давати свої покази на відеокамеру». Перед показами ми з адвокатом не спілкувалися. Після показів мене завели в клітку і тримали там до вечора, поки не зайшли і не сказали: «Зараз буде відеовідтворення». Перед цим у мене вийшло 5 хвилин поспілкуватися з цим адвокатом Грубським. Я кажу: «Це не ми, ми нікого не вбивали». Розповів йому ситуацію, яка була в УБОЗі. Він сказав: «Тут ти нічого не поробиш, роби так, як вони кажуть, і буде все нормально».

І ми поїхали на Голосіївську, 13 на відеовідтворення. Адвокат був присутній. Під час відтворення слідчий робив паузи на камері і під час цих пауз підказував, що мені далі треба казати.

Коли закінчилося відеовідтворення, мене відвезли до судмедексперта. Там мене роздягли догола, він собі щось написав у протокол, закрив те, що написав, аркушем паперу і каже: «Розписуйся». Я розписався. Після цього мене вже відвезли на ІТТ.

ПРОКРУРОР – ЖІНКА: Після травми ваш одяг був у крові?
- Штани були до коліна в крові.
СУДДЯ: Сильно були пошкоджені штани?
- Область коліна була порізана.


СУДДЯ: Куди ділися пошкоджені штани?
- Вони залишилися вдома, я їх кинув до пральної машини.
- А матері сказали про це?
- Нічого не сказав. Що з ними далі сталося, я не знаю.

ПРОКУРОР: У вас багато було на той час одягу? Скільки було пар взуття, штанів?
- Були спортивні штани, джинси, пару кросівок.
- Після того, як батько надав вам медичну допомогу, ви вдягли інший одяг?
- Так.
- На ньому не було слідів крові?
- Під брюками була пов’язка з бинта, але скоріше за все, кров з’являлася на брюках.
- Чому ж мати не побачила, якщо з 14-ї і до пізнього вечора ви були вдома?
- Мати бачила, що я кульгав, але крові вона не бачила. Кров на брюках з’явилася, але я намагався частіше міняти пов’язку. Я не пам’ятаю, чи вона з’явилася саме тоді, коли я був вдома – може, наступного дня.

IMG_1335

СУДДЯ наказує встати і представитися хлопцеві, який виявляється журналістом Ukrainian Weekly. Він відкрито писав засідання на диктофон, і суддя наказує йому вийти із зали.
Журналіст: «Я не знімав, можу підійти і показати, що це диктофон».
- Ваші маніпуляції мене не цікавлять.
Виходячи, журналіст каже: «Я не був попереджений про заборону аудіозапису». (Наскільки я знаю, дозвіл на аудіозапис взагалі не потрібен).
Журналіст справді лише писав на диктофон - він сидів переді мною і я бачила. Можливо, судді він просто не сподобався, тому що був із козацьким чубом.

Далі Сергій Павличенко (до прокурора звертається «товарищ прокурор») розповідає, що зрозумів, що «попав», лише коли йому принесли обвинувачення за ст.115 ч.2. Але що мав робити, якщо вже в усьому зізнався?

ПРОКУРОР-ЧОЛОВІК: Хто, крім Вашої матері, може довести ваше з батьком алібі, що ви були вдома?

АДВОКАТ Дмитра Павліченка Тетяна ШЕВЧЕНКО просить зняти це питання: підсудні нічого не мають доводити.
Суддя не згоден. Адвокат сперечається.

ПРОКУРОР питає, чи був тиск під час досудового слідства. С.Павліченко відповідає, що ні, бо в них не було такої потреби. Питає, чи під час давання показів був у наручниках – так, бо постійно був у наручниках.

Прокурор питає, чому вирішили з травмою звернутися до діда, який за фахом психіатр?
- Я довіряю своїй родині. Батько не має медичної освіти, але він поганого не порадить.

- Чому протягом 2 років у дідуся не з’являлися?
- Я не знаю, як відповісти на це питання.

- Як можете пояснити наявність в автомобілі вашого батька кульок, ідентичних вилученим з тіла Зубкова?
- Ніяк не можу пояснити.
- Чому?
- Я не можу відповісти на це питання.
- Чим ви можете пояснити напис «Голосіївська 13» на аркуші паперу, вилучений на місці вашого проживання?
- Я не можу дати відповідь на це питання.

СУДДЯ: «Ви бачили його у матеріалах справи?»
- Бачив. Він навіть не пронумерований, він просто знаходиться у бланку, і це вважається улікою? Може, він взагалі пізніше з’явився.

Суддя: Звідки він міг взятися за вашим місцем проживання?
- А звідки ви знаєте, що він там взагалі був?
- Питання суду не задаються, ви це знаєте?
- Не знаю. – і трохи згодом: «Звідки цей аркуш взявся там, я не знаю».

ПРОКУРОР: «Коли порізали ногу, в чому були?»
- В кросівках.
- Де ви діли їх потім?
- Вони залишилися удома.
- Чи потрапляла кров на кросівки?
- Я не помітив, не пам’ятаю.

СУДДЯ: В цих же кросівках поїхали до дідуся?
- Ні.

Прокурор: «Чи бачили у батька порізи на руці?»
- Не пам’ятаю.

- А чому ви відмовились підписувати протокол допиту в якості підозрюваного, обвинуваченого?
- Це питання вже задавали.
- Я маю право ще раз його задати
- Товарищ прокурор, я нічого не відмовлявся підписувати, не в тому становищі був. Якщо він опинився непідписаний, я не знаю, чому так сталося.

Питання ставить ІННА РАФАЛЬСЬКА, АДВОКАТ:

- Скільки років професійсно займалися спортом?
- Біля 8-10 років. Займався футболом у різних командах.
- Отримували спортивні травми?
- Були перелами, вивихи, розтягував м’язи.
- Можете оцінити для себе свій стан з урахуванням вашого довіду – складність отриманої травми?
- Можу.
- Скажіть, будь ласка, чи внаслідок травми ви отримали ушкодження артерій, венозних протоків або інші? Внаслідок чого виникла кровотеча?
- Якась кровеносна судина була пошкоджена, це ж логічно... Я не знаю, чи в коліні є артерії.

- Скільки разів за час перебування вдома з 14 до 23 години ви робили перев’язки ран?
- Я сам їх не робив. Батьков ввечері повернувся і зробив мені перев’язку ще раз.
- О котрій?
- Біля дев’ятої.
- З 2-ї до 8-ї чи 9-ї кровотеча була сильною?
- Її не було, якщо не рухати ногою, рана підсихала. Якщо рухати ногою, згинати коліно, вона йшла знову.
- Куди дівся використаний перев’язочний матеріал?
- Викинули.
- Мати не бачила?
- Ні.
- У якій одежі ви поїхали до дідуся?
- У спортивних штанах, кедах і вітровці.
- Яка кількість спортивногоо одягу у вас була? На питання прокурора ви відповіли, що не так багато.
- Куртка, вітровка, кілька пар спортивних штанів і пару пар взуття.
- В якій одежі ви перебували у дідуся?
- Якщо не помиляюся, у спортивних штанах.
- У тих, де з’явилися сліди крові?
- Так, мені не було у що перевдягнутися.

- Коли і з якого джерела ви дізналися про вбивство Зубкова, чи спілкувалися з батьком після вбивства?
- Біля 9-ї дивилися по ТБ і дізналися, що вбито суддю Зубкова і що підозрюються люди, які розмістили в інтернеті листи з погрозами.
- Ви обговорили це з батьком?
- Так.
- Про що ви говорили?
- Що все це дуже дивно, що підозра падає на нас, бо ми ніяких погроз не писали, це була стаття по нашій цивільній справі.

- Чи не мав місце такий факт, що намір перемістити вас до дідуся був пов’язаний з тим, що на вас впала підозра?
- Не пам’ятаю, можливо, мав місце.

- Чи бачилися ви з батьком після того, як перебралися до дідуся?
- Коли я був у дідуся, приїздили мати, батько і брат, привозили продукти.
- Вели якісь розмови, пов’язані з убивством Зубкова?
- Так. Ми казали, що нас сильно підозрюють. Батько сказав, що його телефон слухають. "А як ти знаєш?" - "Я підніс його до телевізора, і там були дуже сильні перешкоди".

- Ваш батько для вас авторитет?
- Так, звісно.

- Його прохання, побажання, думки у вас в сім’ї ігноруються?
- Дивлячись, які. Все оціюнюється з точки зору здорового глузду, завжди прагнемо знайти спільну мову.
- Ви студент. Яке ваше джерело існування?
- Ми з товаришем підпрацьовували...
- Стипендію отримували?
- Ні.
- На що вистачало вашого підробітку?
- На чай-каву.
- А основний бюджет – сімейний?
- Так.

02

Ще один адвокат: «Чи вважаєте ви, що у дідуся достатньо медичного досвіду, щоб надати вам допомогу?»
- Так.
- Коли ви були затримані?
- 26-го о 6 ранку.
- Коли у вас з’явився адвокат?
- Той, про якого сказав слідчий, адвокат Грубський – коли я давав покази, а той, що зараз у залі, якого найняла моя мама – лише коли я вже був на ІТТ.

- Коли ви з УБОЗ потрапили до прокуратури?
- Десь з півсьомої ранку до пообіді ви знаходились в УБОЗІ?
– Так.
- Адвокат з’явився одразу після того, як я потрапив до слідчого в прокуратуру і сказав, що я в сознанкє.

- Шрам на нозі залишився?
- Так, якщо треба, можу показати. Але йде підміна понять. Що я рану отримав нібито від ножа. Але від ножа залишається шрам як смужечка, а в мене він круглої форми.

Адвокат Шевченко: «Чи у день затримання у вас знімали одежу і брали на експертизу?»
- Ні, у цій одежі мене й відвезли на ІТТ. Перевдягся, коли принесли першу передачу. Той одяг залишився у камері.

- Чи питали вас, де подівся одяг, в якому ви були на Голосіївській під час убивства?
- Тетяно Андріївно, там питань не ставили, там казали, що треба казати.

СУДДЯ: Коли ви з батьком 21 березня після 22 години поїхали до дідуся, чим займалася ваша мати і що ви їй сказали?

- Я мамі нічого не сказав з цього приводу. Можливо, батько щось сказав, коли мене відвіз.

- Що робила мама?
- Або дивилася телевізор, або сиділа за комп’ютером. Ми їй нічого не казали.
- І мама не цікавилась, куди ви зібралися? Два роки не їздили, а тут...
- Я не знаю, чи ми їй казали, що їдемо до діда. Скоріше за все, сказали.

Суддя питає Дмитра, як він пояснив дружині відсутність сина.
ДМИТРО ПАВЛІЧЕНКО: Сказав – хай поживе поки що у діда. Розумієте, ваша честь, двокімнатна квартира – це незручно для сімейної пари.

- Саме в цей період, коли сталося вбивство судді?
- Ми з цим не пов’язували. У нас один комп’ютер. Між старшим і молодшим весь час виникав конфлікт за комп’ютер.

Після того, як на нас стався розбійний напад, ми регулярно відвідували діда. І коли я сказав «хай поживе у діда», всі до цього поставилися нормально, бо у нас не було де жити.

Суддя оголошує протокол явки з повинною від 26 березня Сергія Павліченка.
Згідно цієї явки, Сергій вчиться на заочному на менеджера, раніше не судимий, не працює, проживає там-то, іноді проживає у дідуся.

Приблизно о 16-ій вони з батьком приїхали до будинку, де жив Зубков. У багажнику лежали інвалідний візок і якась коробка. Припаркувалися. Батько дав йому телефон Самсунг, свій він залишив вдома, так сказав батько. Біля будинку батько сказав, що треба буде подзвонити йому з мобільного, коли Зубков зайде у під’їзд. Батько взяв коробку і візок і зайшов у під’їзд. Сказав, що буде чекати на 7-му поверсі. Зовнішінсть Зубкова я знав по фото, яке показував батько. Чекав під’їзду авто Тойота Кемрі. Авто не бачив, але побачив, як у під’їзд зайшов Зубков. У нього в руках були дві 5-літрові пляшки води. Я подзвонив батькові і зайшов разом із Зубковим. Конс’єрж питань не задавала.

Я був вдягнений у чорну куртку з капюшоном і штани спортивні з червоними вставками.

Коли відкрився ліфт, батько стояв у білому халаті з медичною пов’язкою на обличчі біля ліфта і зразу наніс удар Зубкову шилом в груди. Той вронив пляшки з водою і присів біля стінки ліфта, і потяг мене за собою.
Він витяг руки і намагався вдарити батька. Батько дістав ніж і почав наносити удари. У сум’ятті один поріз дістався мені у коліно. Після цього батько дістав пістолет чорного кольору з барабаном і зробив 2 постріли в область грудей, після чого Зубков більше не опирався. До цього кричав, кликав на допомогу і кричав «Заберите деньги».

Далі ми з батьком витягли його на загальний балкон. Оскільки мої туфлі і брюки були вимазані кров’ю, я одразу ж перевдягся у штани Зубкова. Батько підібрав мої речі і сказав, щоб я уходив. Коли я проходив повз консьєржку, вона спробувала схопити мене за одяг, але я вирвався і втік на вулицю.

Подзвонив батькові, що вийшов, і побіг у бік гаражів. Сів у наш автомобіль, перевдягся у джинси і кросівки. Свій одяг склав у поліетіленовий пакет. Потім з’явився батько і ми викинули речі у бак для сміття.

Батько убив Зубкова через нашу цивільну справу, яка тяглася 15 років. Визнаю свою провину, прошу мене сильно не карати. Написано власноруч.

Сергій ПАВЛІЧЕНКО визнає, що писав цю заяву власноручно. Схему, де баки для сміття, де гаражі тощо – каже, що перемалював з тієї схеми, що йому дали.

ПИТАННЯ СТАВИТЬ ПРОКУРОР (ЖІНКА)^
- Писали самі чи вам диктували?
- Диктували.
- Шило, яке було в руках у вашого батька – підказали теж, що воно належало вашій сім’ї?
- Він цікавився у мене про мою сім’ю, чим я цікавлюсь, як я провів день, і ми співставляли моменти. Бо я думав, що моя явка полегшить батькові участь. Тому ми спільно це все робили. Він мені диктував основні моменти, які стосувалися вбивства.
- А деталі? Чому у показах ви зазначили, що шило належало вашій сім’ї?
- Не пам’ятаю.
- А чому не зазначили, що ніж і пістолет теж належали, це було б логічно.
- Так, ваша честь, це було б логічно. Не знаю, чому.
- А чому зазначили, що батько був одягнений у халат і медичну маску?
- Це мені підказали.

«Нащо мені було перевдягатися?» - зрештою не витримує Сергій.
СУДДЯ: Тут питання ставити не ви.
- Я знаю, ваша честь, але це просто щоб встановити істину.

IMG_1334

Адвокат РАФАЛЬСЬКА: «Ви мотивували свою явку намаганнями полегшити долю батька?»
- І всієї сім’ї.
- Чи знали на той момент, що батько не визнає провину?
- Ні.

- Попередньо, до вашого арешту, ви не обговорювали, чи буде батько у разі арешту визнавати свою провину?
- Ні.
- Чи не виникло у вас думки, що ви, навпаки, обтяжуєте вашу долю?
- Ні, мені сказали, я над цим не думав. Там за мене думали.

Тетяна Шевченко, адвокат: «Мені здається, що на цій явці не було його підпису. Покажіть, будь ласка, йому цю явку, хай скаже, чи це його підпис».

СУДДЯ доручає конвою показати Сергію аркуш з підписом.
Сергій ПАВЛІЧЕНКО визнає, що почерк і підпис його, але підпис трохи інший, бо чим далі він розумів, що відбувається, тим більше старався підписати абияк.

«А в кінці не мій підпис», раптом каже Сергій (можливо, йдеться про підпис слідчого).

- Чи не пропонували вам провести очну ставку з вашим батьком?
- Ні.

Суддя оголошує протокол про затримання Сергія Павліченка.

Далі зачитують покази Сергія під час слідчих дій (протокол допиту у якості підозрюваного), де він зізнається у скоєному. Каже, що до кінця думав, що вони хочуть лише «насолити» Зубкову (побити або полякати). Пояснює, що оскільки штани на ньому були в крові, перевдягнувся у штани Зубкова, а власні викинув у коробці. На питання, чи правильно вчинив батько, відмовчується, а далі каже, що як людину і батька родини Зубкова шкода, а от як суддю... На цьому протоколі немає підпису Сергія. Сергій пояснює це тим, що підписував усе – значить, цей протокол йому просто не дали.

СУДДЯ ДІСТАЄ РЕЧДОК – відеокасету із записом цього допиту. Запис демонструють на екрані.

Абсолютно убитий Сергій з екрану розповідає, як під’їхали до будинку Зубкова, як батько дав йому телефон Самсунг (а свій він залишив удома) і доручив подзвонити, коли Зубков увійде у під’їзд. Зубкова знав в обличчя по фото, яке дав батько. Він подзвонив батькові і зайшов разом із Зубковим у ліфт. На виході чекав батько у білому халаті і медичній масці. Він почав наносити Зубкову удари – спочатку шилом, потім ножем. Зубков боронився. «Началась суматоха с этим ножом, Зубков блокировал удар, и как-то мне порезали ногу. Левую, чуть ниже колена». Далі батько дістав пістолет з барабаном, марку Сергій не знає, не розуміється, раніше цього пістолета не бачив, і зробив два постріли десь на рівні серця.

«Далі ми відтягли Зубкова на балкон, я зняв з нього брюки і перевдягнув замість своїх порізаних. Потім ми його відтягнули на сходовий майданчик». Більше з речей нічого не брали.
Перевдягнувся у машині на задньому сидінні у джинси і кросівки, які були в машині, бо батько його часто возив на тренування.

Далі хотів замовити таксі, але найближче було на заказі. Випадково побачив батька, після чого поїхали додому.

Каже, що батько хотів помститися Зубкову за безкарність суддів, за суддівське беззаконня у нашій державі. Батько за 15 років відчув це на собі, це була остання крапля.

- Ви вважаєте, що батько правильно вчинив?
- Це треба його спитати.
- Я питаю вашої думки. (дуже довга пауза)
- Як людину, як батька дітей його може бути шкода, а як суддю...

На питання, чи чинив на нього хтось фізичний вплив, відповідає, що не чинив.

Фільм закінчується.

IMG_1337

Сергій каже, що в той момент у нього не було іншого виходу. Каже, що про тиск в міліції у прокуратурі не розповів, бо злякався.

Далі суддя скоромовкою оголошує протокол відтворення.

Питає, чому Сергій його не підписав. «Бо мені його не давали».

Показують відеовідтворення обставин злочину. Показують і представляють понятих, «міліцейського» адвоката Губського, слідчого, судмедексперта. Також присутні конвойний і статист.
Спочатку у слідчому кабінеті Сергій десь із півгодини ще раз розповідає про те, як вони з батьком убивали Зубкова. Далі починається власне відтворення. Сергій показує будинок, де жив Зубков. Заходять у під’їзд. Там 2 ліфти, яким саме їхали, Сергій не пам’ятає. Запис час від часу призупиняється - то на підйом на ліфті, то на ще щось.

Статист, що зображає Зубкова, стоїть на порозі ліфта, Сергій показує, не збиваючись, як його батько наносив удари.
- Потом отец достал пистолет…
- Откуда?
Сергій (роблячи рух, ніби дістає пістолет спереду з-за поясу): Из штанов.
Слідчий: «Из-за пояса, а не из штанов».

Показує, як тягли з батьком тіло Зубкова. Не пам’ятає, хто тянув за руки, хто за ноги, і як лежав Зубков – головою до вікна чи ногами.

ПРОКУРОР: Скільки разів у житті ви були за місцем проживання дідуся? Чому не змогли пояснити суду адресу дідуся, але так легко змогли зорієнтуватися на місці злочину, де, за вашими словами, ніколи не були?

СЕРГІЙ ПАВЛІЧЕНКО: Протримайте мене тут ще пару років, і я взагалі все забуду. Назву вулиці Ліщинського, де ми жили з сім’єю два місяці, я згадую лише коли дивлюся документи.

Врешті-решт Сергій відповідає: «Заступник начальника УБОЗ Ремський і слідчий Рибка мені все підказували під час пауз у відеозаписі».

Розказує, як під час паузи у відеозаписі слідчий залишився з ним сам на сам на 20 хвилин і все навчив як казати. Навіть конвойний вийшов.

СУДДЯ каже чому ваші покази постійно змінюються?
- Я цього не бачу.
- Це ваше право не бачити.

ПРОКУРОР: Прошу суд звернути увагу, що чим ближче до місця злочину, тим його покази були точніші і конкретніші.

СУДДЯ ОГОЛОШУЄ ПЕРЕРВУ ДО 6 ЛЮТОГО 10:00.
Tags: родина павліченків
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 11 comments