Перш за все, для чого ми туди їхали. Офіційно – відсвяткувати 90-у річницю підняття на Чорноморському флоті українського прапору. Насправді – даруйте, але в своєму ЖЖ я можу
писати правду – ми хотіли у день 225-річчя ЧФ, у розпалі і в серцевині стовідсотково проросійського свята заманіфестувати, застовпити присутність у Севастополі України. Щоб не забували. Щоб знали.
Виїхали ми 10-го під вечір автобусом від «Палацу «Україна». Ми – це в основному УНА-УНСО (організатори), кілька людей з Української партії і з «Тризубу» і симпатики, разом 50 чоловік.
Завантаження
Весь час нас переслідували дрібні, але неприємні накладки: то автобус запізнився, то ми забули дещо важливе, і змушені були за містом зупинятися і чекати, поки підвезуть на таксі.
Біля палацу «Україна» - ось така цікава розтяжка. Не сподівайтеся, Москви скоро тут не буде. І нескоро теж :)
В дорозі – суворий «сухий закон», навіть співати особливо не дозволяли, тобто – все дуже серйозно.
Мене, щоправда, трохи розвеселила коротка зупинка в Ульянівці, на батьківщині «співучого ректора» Поплавського. Найперше звернула увагу на вивіску «Ресторан САЛО» у кольорах державного прапору. Миттєва асоціація була неприємна – салоїди і свинопаси. Потім я побачила «Столовку СРСР» з прапорами УРСР над входом і виходом, «Кропиву» від Поплавського і таке інше. Навіть туалет у цьому райському куточку мав власну назву – «Поплавок». Михайло Поплавський як символ шароварної, несправжньої України. України другого сорту.
Рівно о пів на одинадцяту на телефон, вказаний у нашому оголошенні, лавиною почали надходити дзвінки та СМС-ки з погрозами, переважно з Росії. Вже у Києві з’ясувала, що це координувалося з одного їхнього форуму. Цю мобілку, зрозуміло, ми одразу ж відключили і перейшли на інші. А на що вони сподівалися? Залякати? Чи просто розрядити нам мобілку? :)
На ходу крізь вікно я фотографувала світанок
Вони чекали якихось «бандерівських провокацій» біля меморіалу захисникам Севастополю або «прикручування таблички» про 90-річчя підняття українського прапору на Графській пристані. І зібралися там великим натовпом. Звідкіля тільки вони нас не чекали! Як пристрасно обговорювали, де нас зустрічати і чим бити :) Як вам цитатка:
«Бендеровцев могут переправить пиндосы каким нибудь спасательным катером со своего корабля. Вот больше чем уверен – они прибудут ПРЯМО на Графскую морем!!!!!!!!» :))
Або: «надо поймать и допросить западенского языка, а ещё лучше захватить в плен их местного координатора ещё до сбора группы». (На форум, звідки це взяла, послатися можу, але не хочу піарити :)
Майже на місці
Через пару годин цих стареньких, але улюблених окулярів не стане
Зранку ми, «кляті бандерівці» (на 50 людей – лише 2 уродженці Західної України :), роздивлялися «русскій город».
Ленін - ну куди ж без нього?
Не сподобалася колосальна кількість російських триколорів на будинках. Зате надзвичайно сподобалися білборди молодчаги Ющенка «9 травня – Героям слава!». Ми бачили їх багато, коли їхали, але у Севастополі побачити не сподівалися, і були приємно здивовані :)
Після кількагодинної розвідки і кількох нарад, ми прийняли остаточне рішення пікетувати саме штаб Чорноморського флоту. У нас були банери: «ЧФ, бери бушлат, пора домой!», «Незваный Лужков хуже Затулина», «Севастополь і Крим = Україна» та інші.
Обговорили, кому і якими шляхами висуватись на місце. Головне – почати чітко й одночасно. Командир попередив: протримаємося хвилин п’ять, далі нас знесуть і запакують. Ситуація складалася не на нашу користь, оскільки вулицю, на якій знаходиться штаб, не було вказано у нашій заявці, і акція, по суті, була нелегальною. Зате не там, де на нас чекали. Було дуже стрьомно за мій дорогий фотік.
Перед самим початком операції пара людей відмовилася брати у ній участь. Знаючи, що вони не боягузи, я схильна мотивувати цю відмову іншими причинами: мабуть, припускали, що ризикуватимуть за ідею, а якась безідейна криса отримає за це дивіденди. Цією моральною проблемою не перший рік мордуюся сама, і врешті-решт вирішила не перейматися. Оскільки з будь-якої правильної дії рано чи пізно скористається хтось непорядний, то що – не робити нічого?
Наша група прийшла під штаб однією з перших, і я пофоткала сам штаб, купку «активістів проросійських організацій» біля нього (потім їх звідкілясь набігло чималенько), військових у повному спорядженні і вантажівки, встановлені так, щоб завадити пікету.
Потім командир подав умовний сигнал, і почалося.
Наші стрімко почали розгортати прапори і банер з унсовським хрестом, «трикольорові» кинулися на них з криками «Фашисти, убірайтєсь на Говерлу», міліція стала розводити, короткі сутички з мєнтами були з обох боків.
Далі міліція притисла наших до вантажівки, а я потрапила у серйозну штовханину, у мене спробували вирвати з рук фотоапарата, я не давала, ну, все, як завжди :). Порятував Ігор М. – з криком «Це наша!» силоміць протягнув мене через міліціянтів до своїх.
Оцей мордатий погрожував нашому командиру, що він його завалить. Міліціонеру, який його відтягав, він кричав: «Не надо меня трогать, я депутат!». Шкода депутата, ось він є на фотці…
Ганебна доля агресивної трикольорової стрічки :)
Все б добре, але знімати через спини мєнтів було нічого. Залізла під вантажівку, трохи познімала лежачи, з землі, вилізла знову. "Ану не снимай! Ты стояла в палатках за Куницына!" - спробував якийсь затулити мені об’єктива. Я, різко: "Я журналист и имею право снимать все, что хочу". Він: "Извините, обознался". Далі з боку трикольорових почали стріляти, схоже, з пневматики. Другим чи третім пострілом в мене з голови збило темні окуляри, вічна їм пам’ять.
Потім я вилізла на військову вантажівку і поки могла, знімала звідти.
Українофоби кричали: «Хохли, вон із русского города!», «Фашисты!», «Севастополь, Крым, Россия!» і просто «Россия, Россия!». І матюки, куди ж без них?
Обличчя опонентів
Вони жбурлялися яйцями, які потрапляли в основному в ментів і журналістів. Кричали «Козли!» і лізли битися, мєнти їх ледве стримували.
У журналіста влучило яйце
А наші скандували: «Слава Україні!», «Севастополь – Україна!» (а «Москалів на ножі!», як написали всі російські ЗМІ, якраз ніхто не кричав :) В якусь мить вигуки "У-кра-ї-на!" заглушили "Россия!".
Молодець Ґвинтик – йому єдиному вдалося до кінця розгорнути банер про Лужкова, і він стояв з ним весь час, поки тривала акція, а потім разом з банером вислизнув з оточення і спокійно дістався до бази.
Ще наші хлопці (ті, що не потрапили в оточення) встигли підняти великий державний прапор.
Хтось з уродів вирвав його і наступив ногою. Але хлопці швидко відняли прапора назад.
Потім під’їхала жовта маршрутка з тонованими вікнами, 11 наших хлопців і одного їхнього посадили у неї і повезли у невідомому напрямку.
По телефону хлопці сказали, що вони у Ленінському РОВД. Спробуй дізнайся у незнайомому місті, де воно. По часу, за який їх туди доставили, вирахувала, що десь недалеко. Довелося згадати своє підмосковне дитинство (тікали з бабусею від Чорнобиля): «Скаажіте, паажалуйста, где нааходится Лєнінскоє РАВД?». Дісталася туди навдивовижу швидко, але реально, звісно, нічим допомогти не могла. Спочатку зі мною був
sotnyk (якому дякую за величезну допомогу з фотками), потім залишилася сама. Наказ був – в разі, якщо когось затримають, вцілілі збираються біля автобусу і вирушають на Київ. Але я вирішила лишатись, поки усіх не відпустять, і у зв’язку з цим дуже переживала, що можуть дати 15 діб.Тим часом, оскільки у тому ж РОВД сидів і їхній затриманий, туди почала збиратися «група підтримки». Довелося удавати з себе «нейтральну журналістку», що спеціально приїхала з Києва познімати протистояння. На їхні запитання відповідала невлад, бо думала про інше. Вони тим часом давали якомусь телеканалу інтерв’ю про те, що бандерівці кидали у них яйця, один навіть демонстрував брудне взуття (спеціально ж, мабуть, падлюка, вступив у розбите яйце!).
Скаржилися мені: «В Севастополе, русском городе, только одна российская школа, мне негде учить ребенка!». «В целом Севастополе всего одна русская школа?» – не повірила я. «Нет, не русская, а российская, по российской программе. Мы – россияне, только оказались под оккупацией, и хотим, чтобы наши дети учились по российской программе. Мы не сможем жить с вами вместе, нас спасет только развод».
Але, відмітила я, налаштовані «росіяни» були песимістично. Коли я, аби щось сказати, запропонувала вирішувати такі суперечливі питання шляхом референдуму, вони відповіли, що у Криму-то всі за Росію, але клята влада зробить всеукраїнський референдум, і Крим ніхто не відпустить. А на що ви сподівалися?
Наших досить швидко відпустили, і ми виїхали додому.
У підсумку:
1. Захоплено три ворожі прапори.
«К сожалению, наш освященный российский флаг в потасовке куда-то пропал, похоже, что его сорвали с древка ублюдки, ведь флаги так легко надеваются на древка. Полковник милиции обещал флаг у этих мерзавцев забрать. В любом случае, кому-то будет ОЧЕНЬ плохо, кто прикоснется в нему своими грязными лапами».
2. Фраза з «Нового региона», що «по некоторым данным, из-за потасовки уже отменена поездка Лужкова во Владимирский собор, находящийся рядом со штабом ЧФ. Мэр Москвы намеревался принять здесь участие в молебне».
3. Показ нашої акції мінімум п’ятьма телеканалами. Забарвлення деяких з них нас не дуже цікавить – ми продемонстрували, що ми є і не допустимо. А більшого не треба.
4. Адреналін для всіх, хто застоявся і скучив за дією.
І ще одне. Почитала я їхні форуми. Про всіх нас і про мене зокрема там дуже багато "теплих слів". Вони щиро вітають одне одного з тим, що нібито побили бандерівців і не менш щиро пишаються своїм «русским городом». У них є уявлення про побратимство, бо коли міліція забирала їхніх яйцеметальників, одразу декілька людей намагалися їх відбити, хтось навіть ліг під машину, після чого одного хлопця випустили. Щодо другого, який бився з ментами, - нашим мєнти збрехали, що він отримав 15 діб. Насправді ж його відпустили того ж або наступного дня, і він уже викладає свої спогади на форумах. Ну що ви хочете, мєнти брешуть усюди, що в Києві, що в Севастополі).
Вони росіяни, і хочуть бути з Росією. У цих людей є своя правота. Якою ми не повинні перейматися. Тому що їхня правота не відповідає нашим державним інтересам. Крапка.
P.S. А скупатися ми не скупалися. Не до того було.
Захід сонця по дорозі додому
Лінки на відео:
http://www.vesti.ru/videos?vid=131663
http://news.ntv.ru/itogi/131981/
http://5.ua/newsline/230/0/50567/
http://ifolder.ru/6523376
УВАГА! Всі мої фото з поїздки і безпосередньо акції знаходяться тут:
http://bilozerska.io.com.ua/album118078
http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/68279.html
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →