Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

R.I.P., Руслан Багмут

Телефонують мені учора:
- Ти знаєш, хто такий Руслан Багмут?
З муками намагаюся пригадати. Наче якийсь громадський активіст, ні? У мене стільки знайомих...
- Тут пишуть, що це найвідоміший в Україні організатор проплачених мітингів. Він загинув учора. Викинули з вікна 16-го поверху. Кажуть, не поділили гроші.
- Ні, не знаю, мабуть. Звідки мені таких знати? – і раптом підлітаю: "Руса убили! Елвіса Еслі вбили!".


Я знала його років з п'ятнадцяти – по одній неформальській тусовці. Невисокий, шебутний, як електровіник, розмовляв скоромовкою. Казав не "если", а "эсли", із натиском, як окреме коротке речення. За що й отримав прізвисько "Елвіс Еслі".

Він бував у мене вдома. Ми навіть браталися – була тоді така мода.

Ми всі тоді були неприкаяні. Щодо того, ким станемо, не мали не тільки знань чи планів, а навіть і побажань.

Потім тусовка розпалася. Я закінчила школу і вступила до вузу. Потім були кілька років нецікавої паперової роботи, зміна її на користь журналістики, двіж, Помаранчева.

Він пішов учитися на водія трамваю. Рік чи два працював десь на Лісовому, раз катав мене у кабіні. Потім, першим серед моїх знайомих, почав власний бізнес – відкрив магазин канцтоварів. Запропонував мені, у страшні голодні 90-і, працювати у нього продавцем. Я була з гонором і трохи образилась.

Далі провалля на кілька років – і випадкова зустріч біля ЦВК, вже за влади Ющенка. З розмови я зрозуміла, що Рус тепер займається якоюсь громадською діяльністю і пропонує мені публікувати "джинсу". Оскільки це мене не цікавило, я швидко викинула і розмову, і зустріч із голови.

Потім були ще дві чи три подібні зустрічі. Потім - вчорашня звістка.

Звісно, людина у віці 30 чи 35 років може загинути і просто так. Нещасний випадок, випадкові відморозки.
Алк здається мені тепер, що не просто так це все було. Що це ми увійшли у вік перших підсумків. Коли вже обрано долю, пройдено певний шлях і отримано його закономірні наслідки.

Лиш одна є втіха в тому,
Що під небом голубим
Вже тепер аж видно, хто ми,
До самісіньких глибин.


Хто на що заповідався,
Хто що зміг, а що не зміг,
Хто уліг яким спокусам,
Хто ніяким не уліг.

Все вже чесно, без облуди.
Час ішов і проминав.
То були усе прелюди,
А тепер от-от фінал.

Звісно, це було сказано великою Ліною Костенко про людей значно старшого віку. І все-таки...

- Мда, не вийшло з нашого Руса гарної людини, – сказала я вчора одному з небагатьох, хто пам'ятає кодові слова майже двадцятирічної давнини. І отримала відповідь: "Вже вийшло. Про мертвих добре або нічого".
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 38 comments