Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Сепаратизм в Україні: наскільки це небезпечно?

Викладаю свою статтю про сепаратизм з коментарями Чорновола і Стретовича, надруковану українською мовою у переважно російськомовному журналі. Сьогодні вже отримала за це легенького втика від редактора: мовляв, критикувати проросійські сили можна лише по-російськи, інакше ми заангажовані :)
Але я, безалаберне створіння, подала статтю до друку настільки пізно, що не було часу перекладати :)

Фотками ілюструю тими, які вибрав наш дизайнер.




Після проголошення незалежності Косова в усій Європі вчергове піднялася нездорова хвиля сепаратизму. Більшість політиків і політологів переконані, що в Україні «косівський варіант» неможливий – через низку історичних і політичних відмінностей. Наскільки це так? Давайте розберемося разом.

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ, ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ

Головна властивість сепаратизму, який може бути національний і/або релігійний, – він завжди веде до послаблення, а згодом і до руйнації держави, і виникає, якщо держава, її центральна влада недостатньо сильні. Чому, наприклад, Мексика не намагається роздмухати сепаратизм в американському штаті Каліфорнія, що їй колись належав? Лише тому, що не має на це шансів.

Крім слабкої центральної влади, об’єктивними причинами сепаратизму є різноманітні історичні й національні передумови і – головне – зовнішні фактори, адже майже завжди сепаратистські настрої у країні підігріваються саме ззовні.

На руку цим зовнішнім силам грають і деякі політики, які іноді починають змагатися між собою у яскравості й безкомпромісності заяв, бо таких охочіше цитує преса і запрошують на різноманітні ток-шоу. Але, якщо розібратися, навіть представники тих політичних сил, які начебто підтримують сепаратизм, насправді його не хочуть і використовують лише як метод тиску на центральну владу з метою досягнення певних політичних та економічних цілей.

Анклав, що від’єднується від держави, як правило, незалежним не стає, його ковтає сильніший сусід. Наприклад, якщо Абхазія і Осетія від’єднаються від Грузії, вони увійдуть до складу Російської Федерації, адже дуже багато їхніх мешканців вже зараз мають російське громадянство.
Давайте розглянемо деякі події, що відбуваються у нашій державі останнім часом і дали підстави для розмов про сепаратизм.

СЄВЕРОДОНЕЦЬК

1 березня цього року у Сєверодонецьку на Луганщині пройшов Другий з’їзд депутатів усіх рівнів, головним організатором якого була Партія регіонів.
Як усі пам’ятають, перший Сєверодонецький з’їзд відбувся у грудні 2004 року, під час Помаранчевої революції. На ньому лунали окремі заклики від’єднатися від України і створити свою державу. З абревіатури її майбутньої назви – ПІСУАР – тоді довго знущалися. Після того проти деяких учасників з’їзду – депутатів від Партії регіонів (Бориса Колеснікова, Віктора Тихонова і покійного Євгена Кушнарьова) були відкриті, але згодом внаслідок політичних домовленостей закриті кримінальні справи.



Цього разу заяви учасників з’їзду були набагато більш обережними, прямих закликів до відокремлення там так і не пролунало. Не виключено, що якусь роль у цьому зіграли представники Служби безпеки України, що поспілкувалися попередньо з багатьма чільними учасниками з’їзду. «Ми не маємо наміру зазіхати на державний устрій, як приписують нам опоненти, – казав голова Луганської облради Валерій Голенко, – лише відстоюємо права виборців». Автор цієї статті, особисто присутня на з’їзді, відмітила і велику кількість державних прапорів, розвішаних у залі, і прес-пакети з зображенням державного прапору і тризубу.

На з’їзд були винесені чотири основні теми: «Порушення прав місцевого і регіонального самоврядування»; «Системні порушення прав російськомовного населення України» (про російську як другу державну начебто вже не йшлося, лише про її «вільний і безперешкодний розвиток»); «Фальсифікація і перегляд історичного минулого України» (йшлося в основному про УПА, Голодомор і Мазепу); «Економічні і суспільно-політичні наслідки вступу України до НАТО».



З’їзд прийняв резолюцію, згідно з якою належить:
1. Взяти курс на децентралізацію влади. Місцеві адміністрації мають стати контрольно-наглядовими органами.
2. Забезпечити громадську підтримку законопроекту «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», всіляко розвивати російську мову, навіть створити для захисту російськомовних організацію «Рада правозахисників». Створити і розповсюдити «Білу книгу примусової українізації і порушень прав людини».
3. Попередити керівників органів влади про відповідальність за надання неправдивої інформації стосовно проблеми Голодомору, діяльності нацистських злочинців і ОУН-УПА; провести всеукраїнське обговорення змісту підручників. Створити оргкомітети по вшануванню 300-річчя Полтавської битви і 200-річчя Гоголя і відзначити ці ювілеї спільно з Росією.
4. Створити комітет з проведення референдуму по НАТО; поширити у Європі інформацію про те, що український народ не хоче до Альянсу.


Віктор Янукович у Сєверодонецьку

Незважаючи на зовнішню благопристойність і миролюбність заходу, по-перше, на ньому пролунало багато неприпустимих, з точки зору автора, заяв на кшталт оцієї, сказаної нардепом Вадимом Колесніченком: «Все места будут заняты малограмотными, но национально свидомыми хлопцами, которые умиляются черепкам Трипольской культуры». А депутата Держдуми РФ Костянтина Затуліна за фразу «Как люди, которые вышивают крестиком и выпиливают лобзиком, могут слать письма в Брюссель?» варто вчергове (і вже востаннє) оголосити в Україні персоною нон-грата. А по-друге, якщо метою з’їзду був виключно захист російськомовних і подібні питання – нащо було проводити його саме у місті, що стало символом сепаратизму в Україні?

Цього дня до Сєверодонецьку прибула й майже тисяча представників патріотичних партій і організацій. Вони пікетували Льодовий палац, де відбувався з’їзд, і роздавали мешканцям міста українську літературу і музику на компакт-дисках. Їхніми гаслами були – захист територіальної цілісності держави і протидія імперським зазіханням з-за кордону. Все пройшло дуже мирно, без зіткнень.

Акції протесту патріотичних сил перед Льодовим палацом, де проводився з’їзд

У підсумку, на з’їзд були витрачені величезні кошти, він був проведений на вражаюче високому рівні, але, здається, не приніс жодних практичних наслідків. Складається враження, що єдиною метою його проведення був не захист російськомовних (бо їх ніхто не переслідує) чи боротьба зі вступом до НАТО (бо до цього ще як до неба), а банальний тиск на Президента. Тобто – звичайнісінька боротьба за владу всередині країни. Бо куди і від кого комусь із нас від’єднуватися? Ми один народ і одна країна, і це, слава Богу, всі розуміють. Тож давайте припинимо один одного лякати, бо це йде на шкоду нашій державі і нам усім.

Мовою цифр і фактів: У другому Сєверодонецькому з’їзді взяли участь 3647 депутатів з усіх регіонів України, з них 159 нардепів, представники 28 партій і організацій, представник уповноваженого з прав людини, делегація Держдуми РФ на чолі з Костянтином Затуліним, представники дипломатичних місій Норвегії, Литви, Польщі, РФ, Румунії, Словаччини, Нігерії і Фінляндії.

ЗАКАРПАТТЯ

Пристрасті у Закарпатті завирували з новою силою після того, як у березні 2007 р. Закарпатська обласна рада прийняла рішення про визнання на території області окремої національності «русин», тоді як це слово – просто більш древній синонім слова «українець».
Під час подій у Косово священик Дімітрій Сидор, голова «Сойму підкарпатських русинів», заявив у Москві про необхідність визнання «Закарпатської Русі» у статусі «самокерованої адміністративно-національної території під міжнародним контролем».

Степовий орел-турул – монумент Угорській імперії у Мукачівському замку

Нещодавно у Мукачівському замку «Паланок» встановили на височезній колоні скульптурне зображення степового орла-турула (до речі, неймовірно гарне), що символізує 1100-річчя приходу угорських племен до Карпатської низовини і віднайдення ними своєї батьківщини. На Верецькому перевалі (на межі Львівської і Закарпатської областей) закінчують будувати величезну кам’яну піраміду з семи блоків, що символізують сім угорських племен, які прийшли до Карпатського басейну, із написом «З цього місця починається Велика Угорщина». На її відкриття мав приїхати угорський президент Ласло Шойом, але не приїхав через заворушення на міжнаціональному ґрунті.
Те, що вони виникли, не дивно, адже, крім усього іншого, монумент-символ Угорської імперії будується поблизу від місця, де лежать останки 600 розстріляних бійців Карпатської Січі, які у 1939 році захищали незалежність Карпатської України від угорських фашистів (хортистів). І те, що неподалік від нього незабаром мають побудувати обеліск карпатським січовикам також, мало що змінює.

Що цей пам’ятник буде зведено, пообіцяв у лютому своєму угорському колезі Президент Ющенко. Деякі закарпатські політики – представники угорської меншості – зауважують, що у Будапешті, мовляв, стоїть пам’ятник Шевченку, то чому угорцям не можна дбати про свою історію?

Вони забувають, що Тарас Шевченко не є і ніколи не був символом імперії, лише культурним діячем. Якщо в Угорщині є пам’ятник Шевченкові, в Україні можна було б спорудити монумент угорському поетові Шандору Петефі, але аж ніяк не брилу на Верецькому перевалі і не імперського орла. Навряд чи угорці погодилися б на спорудження у Будапешті колони з українським тризубом вгорі.

Україна бачить своє майбутнє у Європі, але ж не по частинах і не в складі Угорщини.

Пікет проти сепаратизму на Закарпатті біля Секретаріату Президента

Мовою цифр: за даними всеукраїнського перепису населення 2001-го року, у Закарпатській області проживає 80,5% українців і 12,1% угорців.


КРИМ

В Криму суперечки пов’язані із виділенням землі кримським татарам, які були примусово виселені Сталіним і зараз повертаються на історичну батьківщину, а загострилися вони після початку конфлікту із будівництвом Соборної мечеті у Сімферополі.

10 січня Симферопольська міськрада виділила мусульманській общині Криму земельну ділянку площиною 2,7 га для будівництва мечеті, однак не по вулиці Ялтинській, як передбачалося раніше, а по вулиці Луговій, оскільки попереднє місце належить до природоохоронної зони симферопольського водосховища. Нова ділянка, на думку багатьох, є набагато кращим місцем для розміщення мечеті, адже знаходиться у тому ж районі міста і біля тієї самої об’їзної траси, де просили мусульмани, але там немає високих ґрунтових вод, а є більше під’їздів. До того ж, всі параметри запланованої мечеті можуть бути збережені.

Однак кримські татари встановили на Ялтинській військового намета і щита з написом «Місце будівництва соборної мечеті», а 12 лютого оголосили акцію по збору з кожного мусульманина по одному каменю-черепашнику для майбутньої мечеті, і вже зібрали їх більше ста тисяч. Учасники акції заявляють про дискримінацію з боку регіональної влади.

15 лютого господарський суд АРК зобов’язав міськраду укласти з Духовним управлінням мусульман Криму договір оренди земельної ділянки по вул. Ялтинській. Але вже 28 лютого депутати міськради визнали ділянку на Ялтинській і прилеглу до неї територію «лісопарковою зоною, що використовується для відпочинку мешканців Сімферополя». 11 березня мусульмани розбили намети біля будівлі Верховної ради Криму. 19 березня наметове містечко знесла міліція.

Президент України ще в кінці минулого року заявив, що «не бачить законних підстав, щоб не дозволяти будівництво релігійних споруд кримських татар». Правда, не уточнив, де саме, та й не його це рівень. Протистояння триває.

Багато хто вважає, що воно не є аж занадто небезпечним для державних інтересів України, адже в Криму є два національні рухи – російський і кримськотатарський, які взаємно послаблюють одне одного. До того ж, «кримськотатарські сепаратисти», на відміну від російських, не хочуть від’єднання Криму від України, а лише домагаються, щоб автономія Криму з територіальної стала національною.
Саме через це, вочевидь, Президент частково підтримує прагнення кримських татар до самоідентифікації. Разом з українським населенням Криму вони, якщо правильно з ними поводитись, послаблюють проросійські настрої на півострові.

Мовою цифр: за даними всеукраїнського перепису населення 2001-го року, у АР Крим проживає 58,3% росіян, 24,3% українців і 12% кримських татар.

ВИСНОВКИ
Якщо зазирнути в історію будь-якого міста, що знаходиться неподалік від кордону двох сусідніх держав, то з’ясується, що протягом століть воно багато разів переходило від однієї держави до іншої. Кому ж це місто має належати зараз?
Відповідь проста: тому, кому належить зараз. Кордони чіпати не можна. Бо не минеться. А якщо їх не чіпати, не підігрівати сепаратизм у сусідніх державах і не піддаватися на відповідні провокації з боку сусідів, завжди можна домовитись і мирно вирішити всі проблеми і всі претензії, що накопичилися в нас протягом всієї історії. Адже країна у нас спільна, країна у нас одна.

КОМЕНТАРІ ПОЛІТИКІВ:

Тарас ЧОРНОВІЛ
(народний депутат, фракція Партії регіонів):


На темах сепаратизму, як правило, піаряться. І це є ризикований піар, тому що за сепаратизм – кримінальна відповідальність. Але іноді вона може наступати там, де не було жодного сепаратизму, де були просто заклики до федеративного устрою, як це було на першому Сєверодонецькому з’їзді. І може бути повна відсутність відповідальності при відвертих сепаратистських заявах. Ну от, скажімо, прояви угорського сепаратизму у Мукачеві – за цим же стоїть секретаріат Президента, за цим Балога стоїть. Його родина, його бізнес, які постійно граються в ці ігри з угорськими радикальними групами.

Загрози кінцевої немає, це не призведе ні до яких територіальних втрат України. Але це черговий момент, який послаблює цілісність держави. На тому ж Сєверодонецькому з’їзді теж були виступи, які мені особисто неприємні, тому що вони теж послаблюють нашу національну цілісність.

Те, що робиться на Закарпатті, – це вияв такого дрібного, але дуже нахабного реваншизму. Тому що про сепаратизм не йдеться, угорська меншість там не домінує. Це ніколи не призведе до якогось відокремлення чи до інституціоналізації їхніх впливів. Але ця розхристаність ставить нас у незручне становище під час переговорів з тією ж Угорщиною.

Володимир СТРЕТОВИЧ
(народний депутат, фракція Блоку «Наша Україна – Народна Самооборона»)


Загроза сепаратизму є. Тому що немає внутрішньої стабільності в державі і єдності всього суспільства заради досягнення спільних завдань. У нас можуть бути різні точки зору на нашу історію, сьогодення і перспективу, але доки немає спільного знаменника в цілій Україні від сходу до заходу, від півночі до півдня, звичайно, у деяких місцевих князьків, які у нечесний спосіб нажили свої капітали, велика спокуса відокремитись і правити бал. Тим паче, приклад Абхазії, Нагорного Карабаху не дає їм спокою, адже це зовсім недалеко від України.

Так легко до сепаратистських проявів я б не ставився. Хоча моє глибоке переконання, що, коли через чотири-п’ять років відбудеться зміна еліт, ця проблема відпаде сама собою. Тому що молодь, яка прийде на заміну, вже буде настільки проукраїнська, що не допускатиме подібного. Це сьогодні робить стара гвардія, яка ще успадкована від тоталітарної радянської системи.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА.
Фото автора

19.03.2008 р.

(Украинские Итоги, 2008, квітень)

http://deep-water.ru/?http://bilozerska.livejournal.com/64546.html
Tags: сепаратизм, статті мої
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 60 comments