Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Білозерська: «Я мрію, щоб нинішня влада забралася геть»

Інтерв’ю зі мною на День журналіста на порталі "СІЛЬ"

Сьогодні журналісти усієї країни святкують своє професійне свято. В цей день майстри слова, як ніколи в центрі уваги. Для більшості простих людей ця професія здається надто загадковою, але такою, що викликає неабиякий інтерес. Отже, сьогодні  наш кореспондент поспілкувався  з провідною журналісткою України – Оленою  Білозерською.

Дискусія: Інформпростір під впливом соціальних медіа. Як змінюється традиційна журналістика

Дискусія: Інформпростір під впливом соціальних медіа. Як змінюється традиційна журналістика. Фото: Олексій Ярославцев

Розкажіть, будь ласка, що саме сколихнуло вас стати журналістом? З чого починався ваш творчий шлях? Розкажіть трішки про себе.

У школі і виші я завжди мала відмінні оцінки з мови і літератури, але стати журналістом ніколи не мріяла. Журналістської освіти не маю, у професію потрапила цілком випадково. На початку 2004 року  ми з друзями поїхали у Придністров’я. Один з нашої компанії був студентом журфаку і працював позаштатником у невеликій газеті. Він пообіцяв редактору написати статтю про життя українців у ПМР, але не зміг зробити її вчасно, і статтю, щоб виручити товариша, написала я. Редактор прочитав її і запропонував мені роботу в газеті.

Так і пішло. Відтоді працювала в кількох газетах і журналах, редагувала власну християнську газету, зараз є співзасновником інформагентства «Поряд з вами». Але блогерство завжди подобалося мені більше за офіційну журналістику, бо у блогера, крім певної самоцензури, взагалі немає обмежень.

Скільки років ви працюєте в журналістиці?

З початку 2004 року, тобто – більше восьми років.

Олена Білозерська

Олена Білозерська на мосту Патона. День Злуки 2012. Фото: facebook.com

Стосовно свободи слова - чи були перешкоди у вашій роботі? Які це були випадки?

Була одна історія, давно вже, коли я висвітлювала будівельний конфлікт. Охоронці, найняті забудовником, жорстоко побили людей, які протестували проти будівництва. Люди звернулися у газету, де тоді працювала я, і мій начальник пообіцяв їм допомогу. Вже після того з’ясувалося, що забудовник – один із спонсорів нашої газети, уявіть собі. Мій керівник не знав, як вийти з цієї ситуації, і вирішив, що буде нормально, якщо стаття все-таки вийде  і у ній буде згадана назва фірми-забудовника, але без прізвища її директора. Після того, як у газеті вийшли дві мої статті на захист цих мешканців, представники забудовника звинуватили мене в брехні і вимагали спростування. Я відмовилась, а після того мене дуже швидко звільнили (а до цього жодних нарікань на мою роботу не було).

Випадків, коли керівництво газети чи журналу забороняло мені, скажімо, критикувати якихось політиків – такого майже не було. Було просто постійне втручання у написане мною з боку редакторів – викликане не політично-цензурними мотивами, а їхнім бажанням показати, що вони тут головні. Через це, власне, я й пішла у самостійне плавання.

Зараз головна перешкода для мене – те, що я дуже багато пишу про акції протесту, а після деяких гучних акцій часто порушуються кримінальні справи. Це означає, що міліція може викликати мене на допит як свідка (причому, як назло, у  найбільш незручний для мене час), може вдертися до мене додому з обшуком і забрати обладнання і носії інформації (двічі так вже було – у 2010 і 2011 роках). Це все не страшно, але доволі неприємно.

Олена Білозерська

Олена Білозерська за роботою. Фото: facebook.com

Чи важко бути журналістом в Україні? На вашу думку, чи є в Україні незалежні ЗМІ і свобода слова? Чи ділились ви досвідом із іноземними колегами?

Чи важко? Кому як, мабуть – в залежності від того, де журналіст працює, якого рівня це ЗМІ, кому воно належить, є журналіст у ньому штатним чи позаштатним працівником, які в нього стосунки з колегами, яка зарплата тощо. Звісно, якщо ти працюєш у великому опозиційному ЗМІ, в разі виникнення проблем у тебе є певний «дах» – у хорошому розумінні: тебе одразу забезпечать юридичною і медійною підтримкою – настільки потужною, що звірі побачать, що дичина їм не по зубах, і залишать тебе у спокої. Якщо ж працюєш сам, на свій страх і ризик – важче, звісно, особливо на початку, коли тебе ще мало хто знає. Дяка Богові, я, здається, вже подолала цю межу: мене більш-менш знають і тому не чіпають особливо, бо розуміють, що багато буде крику, якщо зачепити.

Свобода слова в Україні поки що є. За критику влади в тюрму не саджають. Але це лише тому, що і влада стоїть зараз не дуже твердо, і журналісти в разі будь-яких її зазіхань діють солідарно і всі разом піднімають велику бучу. У цьому їм допомагають, зокрема, іноземні колеги, особливо міжнародна організація «Репортери без кордонів». Я спілкувалася з ними, коли мала проблеми з міліцією.

Ще є проблема у тих колег, які де-факто є журналістами, але де-юре ними не є. Це працівники Інтернет-ЗМІ. Міліція і прокуратура уперто не визнають їх журналістами, їхні права не захищені.

Журналістика – важка професія. Як вам вдається поєднувати журналістику із особистим життям та друзями?

Практично всі мої друзі, приятелі, знайомі – якщо не журналісти, то громадські активісти, так що спілкування відбувається саме собою, в процесі роботи. З особистим тяжче, на це справді залишається мало часу.

Ваша журналістська мрія. Ваша ціль, чого ви хочете досягнути у своїй професії?

Ті мої мрії, які не є суто особистими, напряму не пов’язані з журналістикою. Скоріше з політикою, ще точніше – з політичною ситуацією у державі. Я мрію, щоб нинішня влада забралася геть, і роблю для цього все, що можу, доступними мені засобами.

Кар’єрних амбіцій у мене немає. Але, звісно, як кожен журналіст, хочу, щоб якомога більше людей  читали те, що я пишу, і довіряли написаному.

Олена Білозерська

Олена Білозерська. Фото: facebook.com

Чи особисто ви зустрічались із випадками, коли ваші матеріали не виходили через цензуру. І чи впливає зараз влада на цензуру?

Ні. Коли я працювала не сама на себе, коли у мене були начальники, я не займалася самостійними розслідуваннями. Мені просто давали завдання – з ким зустрітися, у кого взяти інтерв’ю, про яку проблему написати. Звісно, потім ці матеріали нормально виходили. Кривити душею мені при цьому не доводилось, бо майже завжди працювала у ЗМІ, що належали силам, більш-менш близьким мені за поглядами. Але десь трохи менше року, між іншим, довелося попрацювати  у газеті, яка належала депутату від Партії регіонів. Я тоді сиділа без роботи, а вони запропонували дуже хороші умови. Під час співбесіди я дізналася, кому належить газета, і поставила умову, що не писатиму нічого про політику. І цілком нормально там працювала. Майже весь колектив, до речі, був україномовний. Та й взагалі газета була на диво об’єктивною, її власник чомусь принципово не піарив себе і свою партію – мабуть, хотів, щоб газеті довіряли і не сприймали її як партійну агітку.

Зараз, коли певні політсили при владі, все залежить від того, кому належить ЗМІ. Кілька ЗМІ, не підконтрольних владі (такі, наприклад, як канал TVi), пишуть і показують те, що влада намагається замовчати. Дяка Богові, поки що влада нічого не може з цим зробити. А якби могла, вона б просто перекрила кисень бізнесу тих, хто фінансує ці ЗМІ.

Що б ви хотіли побажати своїм колегам-журналістам?

Тим з них, які працюють чесно і проявляють професійну солідарність, бажаю успіхів у роботі.

Спілкувалась: Леся Кесарчук



http://www.soli.com.ua/2012/06/06/bilozerska-ya-mriyu-schob-nynishnya-vlada-zabralasya-het/
Tags: я, інтерв’ю
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 30 comments