Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Поїздка до Ладижинської колонії. Фотощоденник. Частина 1

20-21 травня ми з Андрієм Діденком, координатором програм Харківської правозахисної групи, їздили до Ладижинської виправної колонії №39. Це колонія максимальної безпеки для чоловіків, раніше судимих. Також там є сектор максимального рівня безпеки для довічно ув'язнених.
З одним із таких довічників ми й зустрілися і спілкувалися більше години. По його справі згодом буде окремий матеріал, а зараз я хочу розповісти про саму поїздку. Для мене це був цікавий досвід, адже я вперше в житті потрапила всередину тюрми.

Розповідати буду все по порядку, від самого початку. Не дай Боже, звісно, але, може, комусь колись стане в нагоді ця інформація.

Отже, в п'ятницю у нас були готові всі дозволи з пенітенціарної служби, і ми вирішили, що поїдемо у понеділок. Колонія тільки називається "Ладижинська", а фактично вона знаходиться у селі Губник Тростянецького району, неподалік від Ладижина Вінницької області.

Звісно, простіше за все діставатися туди через Ладижин. Ми придбали квитки на автобус "Київ-Ямпіль", до Ладижина. Але у суботу з'ясувалося, що в Ладижині нема де переночувати. Курортна зона, ще й, кажуть, якісь іноземці приїхали фільм знімати - тож всі місця в готелях зайняті, і навіть знайомі, які здають житло, не можуть нас прихистити.
Ночувати десь на природі на карематах з купою фото- і відеотехніки, ноутбуками і т.д. не хотілося. Тож, подумавши, ми вирішили тим самим автобусом поїхати до Гайсина, заночувати там, а зранку якось діставатися до Губника.

Виїхавши з Києва о 18:00, в Гайсині ми були о 22:40. Теж українське місто, невідомо, коли ще я там опинюся, тому майже негайно почала знімати все, що бачила.


Гайсинська міська рада. Ліворуч від неї - стенд "Гордість міста". Вночі він підсвічується.

З автовокзалу центральною вулицею, яка зветься Першотравнева, ми хвилин за 30 дійшли до готелю "Гайсин":



де й заночували в ось такому номері:


Ранковий вид з вікна готелю:


Зранку ми зателефонували на автовокзал, щоб перевірити наші дані про автобуси "Гайсин-Губник". Все правильно - перший о п'ятій з чимось ранку (рано для нас), а другий - о першій (пізно, бо нас чекають в колонії о десятій). Вирішили їхати попутками. О пів на восьму ранку ми вийшли з готелю і пішли у напрямку траси на Губник. Дорогою я трохи знімала місто.


Той самий стенд "Гордість міста"


Гайсинська музична школа

Вулиці міста:



Крайній ліворуч будиночок - салон вечірнього і весільного вбрання, крайній праворуч - ритуальні послуги :)



Місцевий монумент "загиблим за владу Рад" і полеглим у Другій світовій:






Таксі від Гайсина до Губника коштувало 100 грн. Ми вирішили економити. Таксист за 20 гривень вивіз нас на трасу за місто:


І ще за 5 грн. довіз до Мар'янівки, звідки вже поворот безпосередньо на Губник.



На цьому повороті ми десь півгодини чекали попутку, спостерігаючи за песиками:


Врешті-решт ми зловили попутку і доїхали нею до Губника. Але це було ще не все. Родина, яка нас підвозила, повідомила, що для того, щоб дістатися до колонії, треба переправитися через річку поромом. Вони підвезли нас до самого порому. Нам пощастило - він стояв на нашому березі, але навколо не було ні душі, а ми з Андрієм таку штуку бачили вперше і поняття не мали, як нею користуватися :)

На щастя, дуже скоро під'їхав дядько на велосипеді (я спочатку взагалі прийняла його за перевізника, бо ніколи ще не бачила поромів, де б переправлялися самостійно :) і переправив нас усіх трьох на той берег.
Все це зайняло максимум кілька хвилин. Гірше буває, коли пором на тому боці - тоді доводиться невідомо скільки чекати, поки хтось "прижене" його на цей берег.















Переправившись на той бік, ми звернули ліворуч і пішли дорогою, все прямо і прямо. А повітря там!.. А краєвиди!.. У тих місцях гранітні кар'єри, тому там зроблено колонію. Дорогою ми зустрічали її працівників - у формі, на головному місцевому транспорті - велосипеді. Вони поспішали і питали в нас, на якому березі пором :)

























Навколо багато каміння - кар'єри.





"Ліворуч буде дробилка..."



Ранкове палюче "контрсвітло" заважає знімати.



Ми знову прийшли у Губник. Але вже інший. До поромної переправи був Губник Гайсинського району - село як село. Після - Губник Тростянецького району, крихітне поселення навколо колонії.

У цьому поселенні є дитсадок "Віночок":






Є два маленькі продуктові магазинчики - один внизу:


і один нагорі - біля самої колонії:


У нижньому магазинчику ми купили чай і вафлі "Артек" і поснідали.
Познайомилися з продавцем - веселою і балакучою тьотею Лідою:



Тьотя Ліда розповіла нам, що в цьому маленькому Губнику - лише 13 будинків і 200 з чимось людей. "Все село працює в колонії?" - питаю я. "Та ні, все село пенсіонери. Бо вони рано йдуть на пенсію - у 40-42 роки".
Тут Богом забуте місце, каже тьотя Ліда, і скаржиться на жахливі дороги. "Ви приїхали з Гайсина? То це ви ще наших доріг не бачили!". (Дорога у гайсинському Губнику справді була погана, але тьотя Ліда запевняє, що на Ладижин траса ще гірша). Каже, що поблизу, на відстані до трьох-чотирьох кілометрів - чотири працюючі кар'єри, де добувають і дроблять граніт, а дороги такі, що не проїхати. "У мене таке відчуття, що це не дорога, це траса виживання!".

Серед інших проблем - закрили медпункт. Немає "лежачих поліцейських" біля дитсадку (дітей у ньому на диво багато). Водії літають повз дитсадок як навіжені.

Прощаємося, обіцяємо про все написати. Ідемо далі.



Бачимо місцеву пошту:


Їздять вантажівки:


Підходимо до колонії...


ДАЛІ БУДЕ...

Продовження тут:
http://www.bilozerska.info/?p=7665
або тут:
http://bilozerska.livejournal.com/624898.html
Tags: подорожі
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 24 comments