Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Суд над "васильківськими "терористами" 26.03.2012: Свідок-"невидимка"

26 березня 2012 році у Києво-Святошинському районному суді продовжився розгляд справи так званих «васильківських терористів» - Ігоря Мосійчука, Сергія Бевза і Володимира Шпари, яких звинувачують у підготовці теракту (підриву пам’ятника Леніну у Борисполі) і незаконному поводженні зі зброєю і вибухівкою.
Суд тривав з 15:00 до 23:00. Ми ледь не здуріли усі.

ТАКОГО ФАРСУ І ЗНУЩАННЯ З ПОНЯТТЯ «СПРАВЕДЛИВИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ СУД» Я ЩЕ НЕ БАЧИЛА. Ні в суді над Запорожцем, ні в суді над авторами яєчні на Вічному вогні, ніде – ну, може, хіба що в суді над Сергієм Костаковим, коли суддя більш ніж півроку тримала людину під вартою, з перших днів маючи у розпорядженні відеозапис, який однозначно підтверджував її невинність.

Але я ніколи не бачила судів, коли свідок, схований під вигаданим ім’ям і прізвищем, дає свідчення по рації, знаходячись в іншому приміщенні, і НІХТО, включно з підсудними, захисниками і суддею, не знає, хто це такий. Причому свідок не називає не тільки себе, а також не повідомляє ніяких подробиць, які могли б довести, що він там справді там був і бачив, тобто, що він справді є свідок, а не підставна особа. На половину додаткових питань цей свідок, схований під псевдонімом «Ярмоленко», відмовлявся відповідати, аргументуючи це тим, що це може його викрити. Хоча саме ці відмови його й викривають. Видає себе за симпатика організації «Патріот України», що був на кількох зборах і вишколах, а сам розмовляє, як вміють розмовляти лише професійні військові або правоохоронці, і поняття не має, хто такий Микола Сціборський. Тобто, він мало того, що СБУшник – він ще й погано підготовлений СБУшник.

А рація ще й постійно барахлить. Знущання, одним словом – і з людей, і з правосуддя.

Наскільки я зрозуміла, у КПК справді є норма, яка дозволяє наявність і допити таких «свідків». Не знаю, чи є ця норма і в новому КПК, якщо є – негайно треба міняти.

Отже, ситуація така. Свідків звинувачення у справі «васильківських «терористів» – вагон і маленький візочок, але всі вони – бізнесово-політичні конкуренти підсудних і можуть давати свідчення лише у стилі: хтось мені розказував, як його знайомий на сайті прочитав, що вони когось побили, а їхній конкурент на виборах заявляв, що вибори вони сфальсифікували.

Реальних свідків звинувачення – тих, що можуть свідчити по суті справи – про нібито знайдену у хлопців зброю і вибухівку і нібито планований ними теракт – якщо я правильно все розумію, лише троє.
Перший, Юрій Бойко, що фігурує у матеріалах справи як Дорошенко, дав неправдиві покази під тиском, включно з побиттям, майже одразу відмовився від них і перетворився на свідка захисту. Це той самий хлопець, розмову якого з СБУшником Дмитром Єрмаковичем дуже вдало відзняли журналісти TVi.

Другий, Олександр Крикунов – добрий знайомий підсудних, за його словами, співпрацював із ними у Василькові в якості юриста. Погляди їхні не поділяє, на вишколах не був і т.д. У нього під час обшуку знайшли незареєстрований пістолет (за словами самого Крикунова, він не знав, що це бойова зброя, бо на ньому було написано «Макет» - вочевидь, перероблений ствол), триває розслідування кримінальної справи, підозрюваний знаходиться на підписці про невиїзд. За такий пістолет, наскільки я знаю, можна дати умовно, а можна – кілька років. Уявляєте, які це дає розкішні можливості тиску на свідка? В такій ситуації, щоб не обмовити людей, треба бути або святим, або ідейним революціонером. Не знаю, як у підсудних і їхніх близьких, а в мене на цього Крикунова навіть злості нема, мені його шкода.

А третій свідок – і є цей вигаданий «Ярмоленко», роль якого виконує погано підготовлений СБУшник. Цікаво, що нічого особливо компрометуючого підсудних він не сказав – лише те, що нібито після підриву «тризубівцями» погруддя Сталіна у Запоріжжі (яке вони насправді не підривали, і патріотівці не могли про це не знати), керівники ПУ у вузькому колі обговорювали, що непогано було б зробити аналогічну акцію на Київщині, щоб розпіарити ПУ. (Ще й плутався, де відбулася ця розмова – у лісі чи в кафе). В принципі, це все, на досудовому слідстві цей «свідок» розповів значно більше.

Ще одна весела історія – як у мене задзвонив мобільний (ну забула знову вимкнути після перерви – буває), і суддя Юрій Сергійович Бурбела наказав мене вивести. До цього мобільні дзвонили кожні 10-15 хвилин, бо людей у залі було багато, і суддя їм за це навіть зауважень не робив. Також люди перемовлялися між собою і дехто заробив зауваження, але вивести не наказали нікого – тільки мене. Треба було бачити цей спалах агресії з боку судді – адресно проти мене. Я звісно, вибачилася перед судом і пообіцяла, що більше не повториться, але він наказав все одно мене видалити. Я кажу: «Інших не видаляли, лише журналіста, щоб не було кому висвітлювати допит свідка?». Охоронець буквально фізично почав мене виштовхувати, я стала поперемінно обурюватися і перепрошуватися, бо політичні розправи висвітлювати комусь же треба, і врешті-решт від дверей суддя мене повернув.

Потім я провела невеличке розслідування і дізналася, що він чудово знає, хто я така, і уважно читає мої «стенограми» з судових засідань. Цього разу «стенограма» виявилася особливо довжелезною, і я збиралася її не публікувати, бо мені важко обробляти такий величезний матеріал, а вам – його читати. Але якщо вже сам суддя так впевнений, що мої «стенограми» перешкоджають неправедному судочинству, то я просто змушена викласти все, від першої літери до останньої крапки.

Щоб закінчити тему про невчасний телефонний дзвінок – скажу так. Це справді негарно, коли під час судового засідання пищить мобілка, і я визнаю свою провину. Але негарно – це не юридична категорія. Якщо оперувати категоріями «гарно-негарно», то негарно присікуватися до одного за те, що роблять всі (до речі, саме це, але в масштабах держави, роблять наші можновладці). Якщо ж оперувати юридичними категоріями, то ми, слухачі і преса, навряд чи зобов’язані робити щось, про що нас не було попереджено на початку судового засідання. А раптом хтось вперше в суді і не знає, що треба вимикати мобільні?

І ще одне. Помічали, що більшість суддів у разі будь-яких зауважень з боку захисту чи підсудних, будь-яких реплік із залу (а буває, що душа кричить) починають казати про «неповагу до суду»? Причому кажуть вони це частіше, ніж певні асоціальні елементи кажуть один одному сакраментальну фразу: «Ти мєня уважаєшь?». Ці елементи із хворобливою настійливістю вимагають поваги до себе. А чому? Бо їх ніхто не поважає, причому заслужено. Точнісінько так, як наші суди.

І тільки тепер – довжелезний КОНСПЕКТ ЗАСІДАННЯ. Розумію, що важко, але прочитайте – воно того варте.

Далі - на BILOZERSKA.INFO >>>
Tags: васильківські терористи, суд
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments