Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Інтерв’ю з Лілією Григорович

Продовжуємо "жіночу" тему. У минулому пості в гостях у нас побувала Ганна Герман, а зараз - Лілія Григорович :) Зустрічайте! Вона розповість про роль жінки у сучасній Україні, про об’єднання православних церков, про зовнішні (НАТО) і внутрішні (підкуп виборців) проблеми нашої держави і, звичайно ж, про Президента Ющенка. І навіть прочитає власного вірша.
Інтерв’ю не зовсім професійне, оскільки сліпому видно, що я їй симпатизую. Дійсно, є такий гріх :)




«Між покручів на українській кручі»
Інтерв’ю з Лілією Григорович


Лілія Григорович – депутат українського парламенту п’яти скликань, але цей поважний політичний стаж не позбавив її щирості. Перше, що асоціюється з її ім’ям – беззастережна підтримка Президента Ющенка і його політики – навіть не підтримка, а відданість. Прямота і відвертість її суджень іноді шокує. Але вона – ніякий не радикал, скоріше - справжня українка: якщо любить – то любить, якщо ні – не соромиться про це сказати.

«Я – послідовний, в доброму розумінні, консерватор»

– Пані Ліліє! Скоро 8 Березня. Цікаво, Ви святкуєте цей день чи вважаєте його суто комуністичним святом?

– Без проблем. Це вихідний, це свято, коли дарують квіти, вітають. 8 Березня – це календарно-гендерне свято, а День Матері – це свято душі.

– Відомо, що коли жінка займається традиційно чоловічою діяльністю, вона часто намагається продемонструвати якості, властиві чоловікам, але в ще більшій мірі (сила волі, рішучість, агресивність). Ви ж виглядаєте дуже м’якою й жіночною. Але успішно займаєтесь політикою. Як вдається це поєднувати?

– Насамперед, я не зовсім згодна з Вами в тому, що є окремо взяті чоловічі чи жіночі справи. Ми в центрі Європи, ми древня, мудра й гарна цивілізація. До речі, «Руська правда» Ярослава Мудрого (навіть не Конституція Пилипа Орлика) – чи не перша конституція в світі, де виписані права жінки. Професійним політиком може бути і чоловік, і жінка. Моральним, зрештою, теж.

Коли я працювала обласним дитячим алергологом, і чергувала і добу, і дві – і таке бувало – в обласній дитячій лікарні, ніхто ж не казав, що це чоловіча чи жіноча робота, коли ти пішов на добу з дому і мусиш ще й після того їхати на виїзд консультувати хворих у високогірній місцевості. З огляду на те, я не приймаю такої градації. Тому що ми європейці, тому що за вікном ХХІ століття, і правове поле України не дає підстав для якоїсь дискримінації за фахом чи статтю.

Квіти від коханого чоловіка

Тим не менше, дійсно, в політиці (а політика – це мистецтво знаходити порозуміння і компроміс) важливі дві речі – з одного боку, мати це вміння, але, з другого – є межа, за яку ти не повинен ступати. Про себе я сказала б, що я такий послідовний, в доброму розумінні, консерватор. В мене все життя незмінні ті самі принципи, та сама зачіска, той самий номер телефону (Чиста правда. Три роки тому пані Лілія давала мені той самий номер телефону – Авт.). У мене немає бізнесу, і, мабуть, я вже назавжди такою залишусь. Свої фундаментальні світоглядні позиції я не збираюся змінювати, бо знаю, що вони є дотичні до всього, на чому виховувався наш народ, вони співзвучні з тим, що кажуть Шевченко, Леся Українка чи Франко. Що Франко з цього приводу каже?
Як подамся, не достою,
Захитаюся, мов тінь, —
Пропаде кривава праця
Многих, многих поколінь.


Тому здоровий консерватизм в сенсі тих національних цінностей, пріоритетів, демократії, європейської інтеграції – це лишається незмінним. А от чи завжди це все слід робити силою, криком – та безумовно, ні! Тому що для того і є мистецтво політика, щоб із ворогів зробити людей нейтральних, а з нейтральних – прихильників. Тоді всі наші гасла, проголошені дуже гучно, різко й радикально, будуть реалізовані. І, з огляду на це, я вважаю, що у політиці сила волі, незмінна сила досягнути мети полягає не в гучних криках чи провокативних способах поведінки, а у вмінні повести і згуртувати за собою людей.


Лілія Григорович і В’ячеслав Чорновіл

«Україна є найбільшою православною країною світу»

– Готуючись до інтерв’ю, більше всього я дізналася про вас із різних сайтів, вороже налаштованих до незалежної України. Коли читаєш, за що саме вони Вас лають, складається образ дуже правильної і послідовної людини.

– А що вони там пишуть за мене?

– Погані речі пишуть. Для них же слово «націоналіст» – це лайка.

– Бачите, я ніде не позиціонувала себе як «махровий націоналіст» – такий, знаєте, одіозний, оголтілий. Так, я люблю цю країну, люблю цей народ, бо я його частинка, і хочу, щоб ми були успішними. Це нормальне бажання. Серед «Великих українців» я називала академіка Шалімова. Мова тут не мала значення – мало значення лише те, що робила людина. А взагалі, очевидно, найбільший спротив людей, які не приємлять, не бачать цієї країни, викликає те, що я послідовно веду тему помісності Української православної церкви. Тому що – ну, територію собі відділили українці, але ж душа має бути прикута ланцюжком до іншого центру в іншій країні. І гасло знайдеться: або слов’янське братство, або канонічні догми.

Україна є найбільшою православною країною світу за кількістю парафій, які є у межах Київського Патріархату, автокефалії і Московського Патріархату. На наших пагорбах проповідував апостол Андрій Первозванний. Київ є, по суті, Єрусалимом для усієї Північної і Східної Європи, бо звідси православ’я ширилося на всі території. Ми маємо незалежну державу і, згідно канонічних апостольських правил, у нас є всі підстави для того, щоб мати свою помісну церкву. Безумовно, без насилля, без порушення законів – чи людських, чи Божих.

– Відомо, що Ви багато зробили для православної церкви, навіть будучи греко-католичкою…

– А хто вам таке сказав? От бачте, нічого Ви не знаєте! Не треба ті сайти читати.

– Але ж Ваш батько був греко-католицьким священиком…

– Тато був репресований греко-католицький священик, бо до 1939 року в умовах Польщі іншого у нас просто не було і бути не могло. Греко-католицька церква – це спосіб зберегти православний обряд в умовах Польщі. Геніальний, мудрий, чудовий спосіб. Але я хрещена у православній церкві, бо народилася в той час, коли греко-католицьких церков не було, вони були просто знищені. Але суть не в тому. Віра – ось що. Хто сказав, що галичани, які одні йдуть до української греко-католицької церкви, а другі – до такої ж самої української Київського Патріархату, є різні? Це наші українські церкви. Більше того, помісна православна церква – це та, що єднає від Галичини до Донбасу. Греко-католицька уніфікувати всю Україну не може, тому що вона має іншу юрисдикцію.



Я, народжена за 100 км від західного кордону, абсолютно суголосна з тим, що каже наш Президент, народжений за 100 км від східного кордону: утвердження в Україні Помісної Православної Церкви – факт історичної доцільності та духовної величі народу. Ось свідчення нашої соборності! Росія чекала визнання Константинополем понад 170 років. Я думаю, що Україна так довго чекати не буде.

«Президент Ющенко переформатовує населення в народ, бездержавника в державника»

– Чи достатньо Президент Ющенко має зараз повноважень, щоб справді відповідати за становлення і розвиток країни у нинішній складний період?

– Досить непогана Українська Конституція, прийнята в 1996 році, внаслідок суб’єктивності і предвзятості політреформи, яку ввів Олександр Мороз, фактично знівечена, поламана і понищена до такої міри, що скласти цю каліку до купи настільки складно, що краще розробити і прийняти новий проект Конституції. Розподіл повноважень між трьома гілками влади наскільки розмитий і чітко не виписаний, що час від часу це навіть виливається в окремі події, після яких люди розуміють, що в нас немає правового поля. Було б дуже добре, якби абсолютно незалежна конституційна комісія, яка буде складатися не тільки з політиків (бо світоглядність політика залежить від точки сидіння – сьогодні я у владі – пишу конституцію під владу, завтра в опозиції – пишу під опозицію), а й з науковців, експертів, моральних авторитетів – написала проект Конституції для народу, а не для політиків. І щоб ми його приймали або Конституційною асамблеєю, або ж на референдумі.

Сьогодні, безумовно, в Президента забрана велика частина тих повноважень, які б дали йому можливість більш чітко реалізувати політику, яку до нього ніхто ніколи не робив. З території ми стаємо державою. З населення ми стаємо народом і, дасть Бог, успішно станемо нацією. З огляду на те, Ющенко є першопроходець, він на заміну радянським цінностям проголошує абсолютно інші: Україна – європейська держава, в якій пріоритетними є національні інтереси, національна пам'ять; євроінтеграція, успішна нація, система колективної євроатлантичної безпеки і так далі. Ясна річ, що він, як і кожний першопроходець, часто натикається на нерозуміння. Бо переважна більшість людей виросли в інших стереотипах. Вони не читали історію України, вони себе не знають, і їм дуже складно переосмислювати все те, чим вони жили першу половину життя.

Президент України, мені видається, є сьогодні унікальною постаттю, тому що він переформатовує населення в народ, бездержавника в державника, вибудовує довгострокову стратегію нашого національного успіху. Кому важливіше підвищити життєвий рівень – населенню чи народу? Народу. Бо підвищення життєвого рівня населення – це проїдання, а підвищення життєвого рівня народу – це національний поступ. Ми відчуємо ці речі не завтра, а через 20, 30 і 70 років. Мені видається, Ющенко уже сьогодні бачить нас тим великим, потужним європейським народом, яким ми ще не є.



Ми живемо в епоху інформаційного суспільства, і Ющенко, який дав свободу журналістам, до певної міри потерпає від їхньої необ’єктивності. Маленький приклад: до чого ми з вами договорилися всі разом? Люди за державний рахунок до Парижу літають, один одного на полюваннях вбивають – і нація не обурюється, ніби так воно і мало бути. Знаєте, яке сьогодні найбільш «ганебне» заняття в Україні? Бджолярство! А якщо ти ще й цікавишся Трипільською культурою, то тобі просто немає виправдання. Кучма нищив вільну журналістику, а вона, нині свобідна та демократична, завдяки досягненням помаранчевої революції, створює неправдивий образ Президента Віктора Ющенка. Власники ЗМІ вказують своїм працівникам, в якому ракурсі що писати.
Мені дуже хотілося б, щоби в епоху інформаційного суспільства, яке має увінчатися нашим переходом в гуманістичне суспільство – щоб нас туди вела «четверта влада». На жаль, дуже часто мені здається, що вона нас веде не туди. Тому я, скориставшись цим інтерв’ю, апелюю сьогодні до неї.

«Я хочу, щоб у мене острів Тузлу не забирали. Тому мені потрібна євроатлантична безпека»

– Чи спроможна Україна бути нейтральною і позаблоковою країною?

– Україна буде не нейтральна, а просто буферна, що є великою трагедією для країни. В мене питання – чи треба було Україні вступати до СОТ, чи не треба? Очевидно, треба, бо інакше чому б туди так поспішили всі інші країни? Чому туди іде Росія? Країни Балтії, Польща, Словаччина, Болгарія – всі пішли в систему колективної європейської безпеки. Тому що це дуже вигідно. І 90% цих вигод лежить у площині економічній, а відтак і соціальній, і тільки 10% – це оборона.

Нас виховували на стереотипах, згідно яких найліпшими друзями для українців були Павлік Морозов, Косіор, Петровський або Постишев, а найбільшими ворогами – Мазепа, Петлюра і Бандера, на чолі з Шухевичем. Чи за 16 років ментальність людей змінилася? Ні. Бо вони не вчили історію, вони не знають правди. Зрештою, у Святому Письмі сказано: «Пізнайте правду, і вона зробить вас вільними». І постає питання: чи може населення, 70% якого не знає самих себе, своєї країни і своєї історії, сьогодні приймати рішення, який формат безпеки нам потрібний? А я вам скажу. Я хочу, щоб у мене острів Тузлу не забирали. Я хочу, щоб ніхто не говорив, що Крим – це є не українська земля. Тому мені потрібна євроатлантична безпека.


В парламенті

До речі, коли ми нарешті почнемо виконувати план дій по вступу до НАТО, а це може пройти і 7, і 8, і 10 років, виросте нове покоління, яке буде знати: це є моя країна, це її історія, це є мій вибір. Я проти того, щоби ідеали покоління, які заангажовані на бездержавних стереотипах, перейшли в майбутнє молодої держави і мислення наших нащадків. Україна повинна пройти план дій по членству в НАТО, провести велику роз’яснювальну роботу. Це дуже добре, що нарешті є шанси не тільки розповісти про євроатлантичну безпеку, але й пізнати свою історію, самих себе – унікальний шанс для нас, ще нещодавно бездержавної нації, яка не мала об’єктивної історії.

«Український народ мусить навчитися обирати між перспективою і подачкою»

– Скажіть, як лікар-імунолог: як виробити у народу імунітет до гречки, тобто до дрібних подачок, нездійсненних обіцянок з боку політиків? Коли народ, голосуючи за політиків, не наймає менеджерів, а дякує кандидату за подачку?

– Теза «народ не помиляється» не означає, що народ безпомильний. Вона засвідчує, що народ виправляє свої помилки. Чого сьогодні мусять навчитися українські політики? Тримати слово перед громадянином. Чого сьогодні мусить навчитися український народ? Обирати між перспективою і подачкою.

Ми ще не маємо громадянського суспільства. Ми ще дуже і дуже молода демократія. Життєвий рівень українців - один з найнижчих у Європі. Наші політичні реалії часто нагадують мені латиноамериканський серіал. Чому так багато латиноамериканських серіалів? Бо там низький рівень життя людей. І вони дивляться по телевізору ті казки, відриваючись від реальності. Так от і в нас, коли народ відриває голову від латиноамериканських серіалів і о 21 годині включає новини, він сприймає всі події у нас в країні так само, як в серіалі: чи не образить, не дай Боже, дон Педро донью Люсію? Тезу «хоч щось нам дайте» людина має замінити тезою «я повинна отримати те, що я прагну».


Після обрання А.Яценюка спікером

Найкращий приклад «щось нам дайте» отримала, як не прикро, наша столична громада. Люди злакомилися на якісь подачки і, по суті, втратили перспективу мати місто, в якому є стратегія розвитку, де творяться робочі місця, будуються будинки тощо. Тепер кияни вже ніколи не поведуться на гречку. Ви питали, як виробити імунітет? Потрібно стати на граблі. Для мудрих цього достатньо. І я думаю, що мудра столична громада вже імунітет отримала. Черга тепер за всеукраїнською громадою. Я думаю, що цей імунітет на подачки чи виплати перед виборами теж найближчим часом з’явиться.

«Еталоном українки є Ліна Костенко»

– В Росії образ типової українки – це кумедна суржикомовна Сердючка, на Заході – «волелюбна дикунка» Руслана. А який образ, по-Вашому, буде правдивим?

– Мені видається, що еталоном українки є Ліна Костенко. Вона вишукана, сильна, послідовна, принципова, з блискучим аналітичним розумом. Окрім того, це дуже вродлива жінка!


З чоловіком Василем та синами Романом і Нестором

– Розкажіть трохи про Вашу сім’ю. Чим, наприклад, займаються Ваші сини Роман і Нестор?

– Молодший ще вчиться на третьому курсі на юриста, а старший, теж за фахом
юрист, закінчив у минулому році Київський університет, і зараз живе і працює юристом в Івано-Франківську. У нас там вся родина, у нас там велике кохання (тепло посміхається), тому він на Прикарпатті.

– Я знаю, Ви пишете вірші. Тільки для себе чи публікуєте десь?

– Цього року мені виповнилося 50 років, і була думка видати власну збірку. Я дійсно маю поезії не гірші від інших, скажімо так. Однак виборча кампанія завадила з часом. Зрозуміла, що ще не пора, мабуть. Випущу її до якоїсь наступної дати.

– Могли б якийсь прочитати для наших читачів?

– Що ж би їм таке гарне?
* * *
Напівтони, півтіні, компроміси.
Кастровані залюблені нарциси,
Зґвалтовані наївні орхідеї –
Пігмеї духу і в душі пігмеї.
Мутанти всі, нікого не впізнати.
Буяють тільки мальви та блавати.
Чудні, ортодоксальні і живучі –
Між покручів на українській кручі.


Спілкувалася Олена БІЛОЗЕРСЬКА
08.02.2008 р.
Фото з особистого архіву Лілії Григорович.

"Украинские Итоги", березень 2008 р.



ДОВІДКА

Григорович Лілія Степанівна – український політичний діяч, народний депутат України ІІ-VI скликань (з 1994 р.). Кандидат філософських наук ( 2007 р.).
Член фракції Блоку «Наша Україна» (з квітня 2006 р.); голова Союзу Українок (з 2001 р.); член президії Ради НСНУ (з грудня 2006 р.); член Комісії при Президентові України у питаннях помилування (з 2005 р.).
Народилася 12 вересня 1957 р. у м.Івано-Франківськ. У 1985 р. закінчила Івано-Франківський медичний інститут (працювала лікарем-алергологом та імунологом), у 2000 р. – Українську академію державного управління при Президентові України.
З жовтня 1995 р. – координатор депутатського об'єднання «За єдину помісну Православну Церкву в Україні».
У 1996-1997 рр. працювала заступником Міністра України у справах сім'ї та молоді. У 1995-1997 рр. – представник України у Виконавчій раді Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).
У 1999-2005 рр. – член Політради Народного Руху України.
Заслужений працівник охорони здоров'я України. Нагороджена орденом «За заслуги» ІIІ ст. і орденом князя Ярослава Мудрого V ст.
Володіє англійською і польською мовами.
Одружена, має синів Романа і Нестора.
Tags: григорович, інтерв’ю
Subscribe

  • Апеляційний суд по Богдану Тицькому (ФОТО, ВІДЕО)

    Була вчора в апеляційному суді по лідеру "Чорного комітета" Богдану Тицькому. Ми всі сподівалися, що йому змінять запобіжний захід на не…

  • РЕПРЕСІЇ В ОДЕСІ

    8 вересня, 15:06 Сьогодні, 8 вересня 2015 року, додому до керівника Одеської обласної організації політичної партії "Правий сектор" Сергія…

  • Заява активістки КВП Тетяни Близнюк

    Хочу зробити заяву про те, що відмовляюся відвідувати судові засідання по моїй справі. Завтра, 24 березня 2014 р. в м. Борисполі має відбутися…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 43 comments

  • Апеляційний суд по Богдану Тицькому (ФОТО, ВІДЕО)

    Була вчора в апеляційному суді по лідеру "Чорного комітета" Богдану Тицькому. Ми всі сподівалися, що йому змінять запобіжний захід на не…

  • РЕПРЕСІЇ В ОДЕСІ

    8 вересня, 15:06 Сьогодні, 8 вересня 2015 року, додому до керівника Одеської обласної організації політичної партії "Правий сектор" Сергія…

  • Заява активістки КВП Тетяни Близнюк

    Хочу зробити заяву про те, що відмовляюся відвідувати судові засідання по моїй справі. Завтра, 24 березня 2014 р. в м. Борисполі має відбутися…