Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Інтерв’ю з Ганною Герман

Оскільки у нас восьме березня, належить розкривати жіночу тему :) Писати "бабські" пости щось мені зараз ліньки, тож викладаю інтерв’ю з жінками-політиками, які брала тижнів три тому.

Отже, сьогодні у нас в гостях Ганна Герман :) Вона розповідає про депутатську і президентську недоторканність, про те, що означає гасло ПР "Весна буде наша", про різницю між націоналізмом і патріотизмом, про свободу слова і багато чого іншого.
Як вам враження?




Ганна Герман: «Робота політика – це суцільні докори сумління»

Один з найяскравіших речників Партії регіонів, Ганна Герман, постійно перебуває в русі. Cпокійно поспілкуватися з нею майже неможливо: постійні дзвінки на мобілку – лише видима частина величезного айсбергу її щоденних справ. Втім, пані Ганна знайшла півгодини для ексклюзивного інтерв’ю нашому журналу.

«Політикою найпростіше займатися відвертому і переконаному циніку»

– Перш за все, як до Вас правильно звертатися – пані Анна чи пані Ганна?
– Це не має принципового значення. Головне, щоб не Марися.

– Оскільки наші читачі побачать цей номер журналу на 8 березня…

– Тільки не питайте мене, чи я святкую. Давайте про щось цікавіше.

– Добре, не буду! Дайте якийсь невеличкий політичний прогноз ситуації в Україні на 8 Березня. Що буде в парламенті, в країні.

– Скільки я пам’ятаю, це свято ніколи не мало політичного забарвлення. Я думаю, що й цього разу не матиме. Політики будуть дарувати одне одному квіти, і все буде добре. Цей день в Україні буде радісним і лагідним.

– Парламент працюватиме нормально?

– Я прогнозую, що так. Хоча – в цей день вихідний.

– Кому, на Вашу думку, легше робити політичну кар’єру – чоловікові чи жінці? З одного боку, в політиці більше чоловіків, а з іншого – якщо когось менше, то він вартісніший.

– Циніку. Найпростіше займатися політикою відвертому і переконаному циніку. Людині, котрій уже нічого не болить, котра вже може сприймати усі суспільні хвороби, біди людей абсолютно спокійно. От такій людині найлегше сьогодні в українській політиці. Інакше – якщо ти береш до серця якусь зустріч з якоюсь людиною, проблеми, листи, які отримуєш щодня пачками, і коли ти розумієш, що дуже мало можеш помогти людям, коли ти з жахом прокидаєшся вночі від думок, що і того ти не зміг зробити, і там ще руки не дійшли – робота політика перетворюється на якісь суцільні докори сумління.



«Депутат мусить мати якийсь захист»

– Ваша політична сила виступає за позбавлення недоторканості одним законом всіх – і народних депутатів, і Президента. Якщо депутат буде змушений регулярно з’являтися до слідчого, це значно ускладнить його роботу, але залишаться ще 449 депутатів. Але ж Президент – один. Чи зможе він нормально працювати, якщо його тягатимуть по слідчих?

– Будемо сподіватися, що Президенту не доведеться щодня з’являтися в прокуратуру… Якщо людина справді має чисті руки, які нам показували в 2004 році, то вона не має чого боятися уваги до себе з боку правоохоронних органів. Так само стосовно депутатів Верховної Ради. В Україні живуть мільйони людей, які не мають недоторканності і ніколи не мали жодного приводу для конфлікту з законом.

Цю свою точку зору я обговорювала з одним дуже досвідченим правником, котрий обіймав найвищі посади у правоохоронній сфері протягом багатьох років. І я отримала таку відповідь: що моє бачення дуже наївне, що вже десятки років правоохоронна система побудована так, що звинуватити і посадити за грати можна кожного. Я засміялася і сказала: «Наприклад, за що ви посадите мене?». А він відповів: «Просто ви будете їхати на роботу, ДАІ зупинить ваш автомобіль і знайдуть у ньому пістолет, з якого було убито людину». Я кажу: «Але ж ніхто не повірить, що я убила з пістолета людину!». «Це вам здається, що не повірять, але тоді замість того, щоб працювати, ви будете змушені щодня давати свідчення, що ви нікого не вбивали. І ви дійдете в один день до такої точки напруження, що вже нічого не захочете – ні депутатства, ні боротьби, а зробите все для того, хто скаже, що зніме ту проблему з вашого життя. Ось що для вас реально може означати депутатська недоторканність. Тому що зараз, маючи її, ви можете спокійно і відверто висловлювати свою позицію. Завтра, не маючи недоторканності, ви можете теж це робити, але невідомо, що буде з вами післязавтра. Ви будете незахищеною, і це може вплинути на ваші можливості боротися за інтереси партії чи окремого виборця без огляду на те, чим ця боротьба може обернутися для вас особисто».

Після тієї розмови, коли він достатньо переконливо довів можливість виведення з гри будь-якого політика, котрий в той чи інший спосіб перешкоджає корупційним схемам або стоїть на дорозі у деяких вищих державних чинів, я вперше замислилась над тим, чи маю я рацію, коли так гаряче відстоюю скасування недоторканності політиків – депутатів і Президента. Я вже вдруге у парламенті, і весь цей час виступала за скасування депутатської недоторканності і всіх пільг. Але тепер, коли я побачила наочно оці розробки, я вирішила, що, очевидно, пільг ми повинні позбутися однозначно, але депутат мусить мати якийсь захист, щоб у нього була можливість захищати людей і захищати правду в існуючій системі.



«Весна буде наша»

– Складається враження, що більшість представників президентського табору зовсім не налаштовані вороже до Партії регіонів і охоче пішли б на союз з нею, бо з Тимошенко мають більше розбіжностей. Але Юлія Володимирівна пішла на значно більші поступки, і довелося мати справу з нею. Чому ПР ніколи не йшла на поступки Президенту?

– Ви знаєте, всі справді не кон’юнктурні, а державницькі рішення мусять витримати період визрівання. Все те, що не є кон’юнктурою, непросто сприймається суспільною свідомістю. Є непопулярні кроки, які варто зробити, якщо ти думаєш про долю держави, і які не варто робити, коли ти думаєш про долю свою на наступних виборах.
Широку коаліцію я б не обмежувала лише «Нашою Україною». Ви знаєте, і в БЮТі є значна кількість людей справді модерних, що широко мислять, з відкритим світоглядом і не зашорених якоюсь вузькою ідеологією. Вони не мають упереджень і грішні в міру, в чому не бояться зізнатися на відміну від ура-патріотів. Наприклад, такі, як Анатолій Гриценко і Олесь Доній з НУНС, Микола Томенко з БЮТ. Ці політики мені дуже симпатичні. Було б дуже добре об’єднати таких людей у парламенті, зчепити із здорових галузок гнилого парламентського дерева новий весняний пагінець. І я думаю, що рано чи пізно, можливо, не в цьому скликанні, а в новому, ці люди одне одного знайдуть. Бо вони багато зробили для України, і вони справді цікаві політики. А цікаві люди завжди, коли сходяться разом, мають шанс зробити щось краще, ніж нецікаві.

– У ПР є гасло «Весна буде наша». В чому це може виражатись? Дострокові парламентські вибори – навряд чи, бо до весни вже мало часу...

– Це моє гасло, і я розкажу Вам, як воно народилося. Може, за характером я велика оптимістка, і завжди, коли в житті бували найважчі і найбільш непевні хвилини, я намагалася знайти ту щілину, яку з часом можна буде розсунути до розмірів великого коридору до світла. І в той день, коли була утворена коаліція, я йшла парламентським коридором, і хтось із журналістів спитав: «Як Ви оцінюєте те, що щойно сталося?» І тоді я сказала: «Я думаю, що зима буде вашою, а весна – нашою!». Ви знаєте, коли про це написали, і коли я почала отримувати від людей листи з питаннями, чи справді весна буде наша, я зрозуміла, що ми вже винні їм ту весну. І мені так виглядає, що цей абсолютно спонтанний прогноз може справдитися.

– А що це буде – переформатування коаліції?

– Знаєте, це можуть бути різні речі. Це може бути якесь порозуміння загальнонаціональне, коли життя в країні налагодиться навіть за існуючих умов. «Весна наша» не означає, що от, Партія регіонів вже при владі. Ми ширше розуміємо це поняття. Наша весна – це тоді, коли в країні більшості громадян добре, коли люди живуть у мирі, стабільності і впевнені у завтрашньому дні. І я думаю, що та наша весна має прийти. Це може не бути весна 2008-го, це може бути весна-2009, але це обов’язково буде весна!



«Більш комфортно почуваю себе в опозиції»

– Ви стверджували, що націоналізм і патріотизм – не те саме. В чому, на Ваш погляд, різниця?

– Націоналізм теж може бути патріотизмом. І навпаки. В центрі цих дефініцій я хотіла б поставити права людини. Якщо твій патріотизм порушує права хоча б одного твого співгромадянина – значить, треба замислитись над тим, чи це патріотизм, чи якась крайня форма націоналізму. Якщо твій націоналізм іде на добро всім твоїм співгромадянам і від нього нікому не є в цій країні зле – значить, твій націоналізм є патріотизмом. Це мій підхід до цих понять, він відрізняється від звичних визначень. Для мене патріотизм неприйнятний, коли він когось пригноблює, пригнічує чи скривджує.

Грань між цими поняттями дуже тонка, часом ми сприймаємо націоналізм за радянським ще стандартом, коли все національне – це було щось погане. З другого боку, є націоналісти, котрі люто ненавидять російськомовних, хоча ті російськомовні, може, більше люблять Україну, ніж ті так звані націоналісти. Це так званий «печерний», обмежений націоналізм, бо націоналізм високого класу заснований на високій інтелігенції. Так, брак справжньої інтелігенції – це велика біда і велика проблема для всього українського суспільства.

– Але ж будь-яке політичне рішення, навіть якщо воно об’єктивно іде на добро більшості населення країни – комусь від нього буде гірше, завжди хтось постраждає…

– Знаєте, я завжди намагалася ставати на бік тих, хто постраждає. Навіть якщо їх мізерна кількість. Навіть якщо буде десять людей в Україні, які будуть скривджені тим чи іншим політичним рішенням, я стану на бік тих десяти. Мені завжди було комфортніше з тими, кого скривдили, ніж з тими, хто переміг. Мені виглядає, що там я більш потрібна.

Я при владі, по суті, ніколи не була, хоча моя партія була при владі. Але навіть тоді я дозволяла собі деякі голосування, які не співпадали з думкою більшості.
Біля влади завжди дуже багато політичного сміття, людей, котрі завжди при владі, яка б влада не приходила. Не виключаю, що коли моя партія знову прийде до влади, я можу опинитися в опозиції…



«Треба мати ім’я, щоб дозволити собі бути незалежним»

– «На зміну цензурі влади прийшла цензура гаманця» – це Ваші слова. Стикаєтеся з тим, що у ЗМІ вирізали якісь гострі Ваші репліки, щоб не мати неприємностей?

– Я вам приклад дуже свіжий наведу. От було блокування парламентської зали з тими кульками кольоровими «НАТО – ні!». І в парламентському коридорі журналіст з «плюсів» питає мене: «Що, по-Вашому, означають ці кольорові кульки?» Я даю відповідь, що ці кульки – це символ влади, яка трісне так само швидко, як ці кульки. Що телебачення подає в новинах? Подає мій синхрон: Герман сказала, що ці кульки – це символ влади. Крапка. Ви ж розумієте, що, обтявши речення на середині, вони абсолютно спотворили мою думку. Якби в Україні була не така неповоротка судова система, звичайно, можна було б подати до суду, виграти цей суд, причому навіть з великою матеріальною користю, яку пізніше можна було б передати на користь відповідних фондів захисту журналістів, яких притісняють.

Але я одного разу спробувала подати до суду на бютівську газету «Вечірні вісті», яка написала, що я взяла у Верховної Ради одну квартиру, а другу в Кабміну Януковича. А я ніколи ніяких квартир не брала, а живу в тій квартирі, яку купила, ще працюючи на «Радіо «Свобода» в кредит, який дуже довго виплачувала. Мені здавалося, що довести це дуже просто. Але справа тяглася майже півроку, тому що до виборів суд не хотів виносити рішення. Я виграла цей суд, але виграла тільки морально. Тому що ніхто переді мною в тій газеті не вибачився і жодних моральних збитків мені відшкодовано не було.

– Але ж суд мав зобов’язати газету надрукувати вибачення!

– Так, суд прийняв рішення, але ніхто переді мною не вибачився. На нинішній день від нечистоплотної журналістики політик, по суті, майже не має захисту. В результаті, я заплатила адвокатам майже дві своїх депутатських зарплати, а вона не така велика, як здається, притому, що треба весь час помагати, в тому числі і незнайомим людям, у яких трапилася біда. Тому це величезна проблема, і це колосальне завдання для парламенту – створити таке законодавство, яке б захищало як журналіста від спотворення редактором його продукту, так і політиків і всіх інших людей, які потерпають сьогодні від журналістської «заказухи» і «кілерства».

– Чи виникали у Вас, як у журналіста з великим стажем, коли-небудь проблеми з цензурою Ваших статей?

– Бували, звичайно. Наприкінці 80-х років я працювала у львівській молодіжній газеті «Ленінська молодь», це була моя перша серйозна журналістська робота. У Хусті були роковини Карпатської України, і я написала до газети репортаж про цей з’їзд, і редактор викинув все, що казав на з’їзді В’ячеслав Чорновіл. І я тоді написала заяву, і пішла з газети.

Це тяжко – бути на безробітті, не маючи засобів до існування. Тому частіше я намагалася або знаходити з редакторами порозуміння, або користуватися тим, що я краще знаю тему, ніж редактор, і можу просунути щось таке, чого він просто не зауважить. Я буду мати пізніше неприємності, але стаття вийде, це буде надруковано, і це зіграє на моє ім’я, бо найкращий захист для журналіста – це його журналістське ім’я. Якщо тебе знають, якщо ти маєш вплив, то тебе тяжче звільнити, з тобою треба рахуватися. Треба бути дуже добрим у своїй професії і мати ім’я, щоб дозволити собі бути незалежним.

– Чи є у Вас, крім роботи, якесь хобі?

– Мені на хобі просто не вистачає часу.

Спілкувалася Олена БІЛОЗЕРСЬКА
15.02.2008 р.
("Украинские итоги", березень 2008)



ДОВІДКА

Герман Ганна Миколаївна – український політичний діяч, народний депутат України V-VI скликань.
Народилася 24 квітня 1959 р. на Львівщині.
У 1982 р. закінчила факультет журналістики Львівського державного університету ім. І.Франка. Працювала у редакції миколаївської районної газети «Ленінська зоря», львівської «Ленінська молодь».
У 1991-2002 рр. – кореспондент Львівської міської газети «Ратуша». У той же час – вільний співробітник «Радіо Свобода», кореспондент «Радіо Вільна Європа – Радіо Свобода» у Варшаві.
З 2002 по 2004 рр. – керівник Київського бюро «Радіо Вільна Європа-Радіо Свобода».
З травня по грудень 2004 р. – прес-секретар Прем’єр-міністра України, керівник прес-служби Кабінету Міністрів України.
З січня 2005 по травень 2006 р. – радник Голови Партії регіонів.
З листопада 2007 р. – заступник голови фракції Партії регіонів, Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації.
Громадська діяльність: У 1987 р. була членом правління Спілки журналістів СРСР. З січня 2005 по травень 2006 року – радник Голови Партії регіонів, з серпня 2006 по грудень 2007 р. – радник Прем’єр-міністра України.
Одружена, має двох синів – Миколу та Романа.
Автор книги «Піраміди невидимі» (2002 р.).
Tags: герман, інтерв’ю
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 45 comments