Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Де межа між чесною журналістикою і піаром?

Метою цього поста не є когось засудити або виправдати - лише спробувати чіткіше сформулювати власні думки і спитати вашої думки.
Прізвища героїні сьогоднішнього піар-скандалу навмисно не називаю - аби ніхто не подумав, що вона мені заплатила.

Суть така. Тележурналісти у кулуарах Верховної Ради, розмовляючи між собою, з’ясували, що багатьом із них керівництво дало завдання, висвітлюючи відкриття нової сесії парламенту, взяти коментар у певної народної депутатки від опозиції. Вони кажуть, що цього політика взагалі у ЗМІ зараз згадують за гроші. Журналісти страшенно обурені такою ситуацією.

Вони обурені, а я навіть трошечки розгублена і пробую зараз разом з вами розібратися.
Те, чого хотіла нардепка - чистий піар. Вона не вимагала від журналістів:
а) брехні - їх не попросили зробити сюжет про те, як вона, приміром, героїчно врятувала дитину під час пожежі, чого насправді не було.
б) власних прихильних до неї коментарів.
в) критики її опонентів.

Журналісти все одно мали в кулуарах цього дня взяти інтерв’ю у якихось нардепів. Скоріше за все, героїня цієї історії хотіла засвітитися на телеекрані і вирішила заплатити за те, щоб коментар взяли саме у неї.

Те, що політикам у демократичному суспільстві потрібен піар і потрібно світитися на телеекрані, навіть обговоренню не підлягає. Непублічний політик, який не прагне піару, - оксюморон.

Однак, журналісти обурені. Чому? Вони ж не дурні і не просто так обурені.
Звісно, "джинса" і "заказуха" - це погано. Але порівняно з кількістю і брудом решти телевізійних "заказух" такий платний коментар особисто мені видається чимось доволі невинним. І навіть закрадаються негарні думки (хай пробачать мені колеги), що деяких з них обурило лише те, що нардепка, заплативши їхньому керівництву, не доплатила і їм окремо.

Розповідав якось мені один відомий політик, що раніше було простіше: заплатив тележурналісту, і тебе показали. Потім стало гірше: журналісти втратили змогу самі щось вирішувати, і платити доводилось уже редактору передачі - значно дорожче. Ще за деякий час - значно більші суми керівництву телеканалів. А зараз, казав він, нічого не допомагає, якщо той, хто насправді є власником телеканалу, віддав наказ якогось політика замовчувати.

Тобто, ситуація зрозуміла: будь-яка поява на блакитному екрані - це піар, а за піар платять повсюди.

Щоб ніхто не казав, що я інших критикую, а як у самої щодо "заказух"? - розповім і власну біографію "продажного" журналіста. Відтоді, як працюю сама на себе, жодного "джинсового" матеріалу, тобто матеріалу за гроші, отримані від героя публікації, я не зробила. Коли наді мною були редактори, мене часто посилали брати інтерв’ю у відомих людей - а іноді не дуже відомих, але заможних. Відсотків на 90 певна, що вони платили моєму начальству, але я отримувала лише зарплатню.

Двічі у моєму житті герої публікацій платили мені. Як це виглядало? Вперше це був народний депутат, який, прощаючись зі мною після закінчення інтерв’ю, раптово подарував гроші (вочевидь, аби дати стимул попрацювати над записаним якнайкраще) . Вдруге - доволі відомий олігарх. Інтерв’ю йому сподобалось, і після того, як воно було опубліковане, мені привезли гроші (про які, до речі, ми не домовлялися). На ці гроші я купила собі техніку і пішла з нею у самостійне плавання.

Був ще третій раз, але тоді не заплатили - пообіцяли і кинули, я навіть, здається, про це колись писала. Була серія передвиборчих поїздок з політиком, якому я симпатизую - в якості одного з фотографів. Відзняті фото, десь півтори тисячі, я обробила і віддала, про розміщення їх будь-де і тим більше, оплату такого розміщення не йшлося.

Добре, Бог з тим, що було раніше, не будемо розбиратися, що саме найбільше обурило колег. Скільки людей - стільки думок. Приймемо за аксіому, що нардепка хотіла поганої і неправильної речі.

Що робити далі, як подолати такі явища?

Що за гроші не можна брехати - ясно і так. Нехай за гроші не можна буде і коментар у людини взяти.
Але що тоді робити політику, як засвітитися, як донести свої думки до виборців, як взагалі зробити так, щоб виборці дізналися, що цей політик існує? Як привернути до себе увагу ЗМІ безкоштовно?

Адже якщо він буде просто робити гарні речі - наприклад, розробить правильну і корисну програму розвитку, або просто допоможе дитячому будинку - так за те, щоб це показали, теж доведеться платити.
І це абсолютно не залежить від реальної діяльності політика, його чесності або, навпаки, безпринципності. Це майже всіх стосується.
Про героїню сьогоднішнього скандалу, наприклад, можна сказати різне. Я чула про неї погане - про її начебто тісні зв’язки із російськими українофобами - але на власні очі бачила, як вона моталася по відділках і визволяла затриманих - не так активно, як той же Парубій, але робила це. І так із кожним.

Безкоштовно, мої любі колеги, ви показуєте що? Топлес-тури по Європах, які ганьблять нашу державу. Отут би всім змовитись, оголосити топлес-турам бойкот і не згадувати про них ніколи й ніде, як це роблю я. Але ніхто їм бойкот не оголошує, вже не знаю чому - чи це гонитва за рейтингами, чи прямий наказ з боку їхньої "піклувальної ради", яка, імовірно, має бізнес у галузі секс-туризму і зацікавлена у піарі нашої держави саме в цьому розрізі.

Є ще масові акції, які останнім часом журналісти почали охоче висвітлювати. Зрозуміло, що якщо в акції бере участь хлопець чи дівчина, перемазані фарбою, коментар у них візьмуть. Але ж це не шлях для серйозного політика.
Ще полюбляють брати інтерв’ю та коментарі у політиків радикальних поглядів, у сподіванні, що вони скажуть щось "таке". А якщо у політика не радикальні погляди, що тоді? Де вихід із цього глухого кута?
Хто що скаже?

Tags: журналістика
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 46 comments