Об’єднання опозиції – реальність чи ще один марний заклик? (Моя колонка на "Українському Тижні")

22 листопада, у річницю Дня Свободи, на Майдані Незалежності планується велелюдний мітинг. На збори оргкомітету з приводу його проведення зійшлися представники більшості опозиційних сил. Значна частина часу пішла на «робочі дискусії» з приводу бажаності чи неприпустимості на святі організаційних прапорів і на запевняння один одного, що всім треба бути разом. Порозуміння було знайдене, однак після наради окремі групи її учасників розсилали журналістам релізи різного змісту. Різниця, як можна здогадатися, полягала у прізвищах членів оргкомітету – хтось когось обов’язково хотів викреслити зі списку.

Представники однієї опозиційної сили, організовуючи акцію, часто-густо не хочуть бачити на спільній трибуні і площі активістів іншої. Іноді здоровий глузд бере гору, політики домовляються і спільна акція відбувається – але прихильники однієї політсили засвистують промовців від іншої.

Бізнесмен, який профінансував встановлення патріотичного пам’ятника, вимагає, щоб на відкритті не було людей з певними партійними прапорами. Підприємці та інші «протестувальники з народу» не хочуть, щоб на їхніх акціях піарились професійні політики. «Респектабельні» опозиціонери не запрошують на спільні акції представників молодіжних протестних рухів, бо ті можуть «влаштувати провокацію» - запалити фаєр, кинути димову шашку чи проскандувати неполіткоректне гасло. Знайомо? А це ж тільки «верхівка айсбергу» - тобто, найбільш розповсюджені і помітні неозброєним оком ситуації. Роз’єднаність доходить до того, що дехто категорично відмовляється захищати опозиціонерів, яких просто фізично знищує влада. Я зараз про Луценка, Тимошенко і взагалі про всіх ув’язнених.

Між тим влада кинула нам новий виклик – у вигляді змішаної виборчої системи, п’ятивідсоткового бар’єру і заборони блоків. Для чого це зроблено – зрозуміло: щоб опозиційні об’єднання, дрібніші за «Батьківщину», до парламенту не потрапили взагалі, а бізнесмени, які в змозі фінансувати виборчу кампанію і хочуть потрапити до парламенту, не йшли до партії Тимошенко, а обиралися за мажоритарною системою. А якщо вони стануть нардепами, влада притисне їхній бізнес і змусить об’єднатися з регіоналами.

Що ж, влада не вперше робить рішучі, дієві і послідовні кроки для об’єднання опозиції. І якщо опозиція досі не об’єдналася, то причини цього мають бути значно вагоміші за амбіції конкретних партійних лідерів. Вочевидь, це знову і як завжди суто економічне питання. Кожна організація намагається розкрутити власний бренд, бо за розкручений бренд, крім усього іншого, платять. Причому часто з різних джерел – що теж перешкоджає об’єднанню.

Читати далі на сайті "Українського Тижня" (відкриється у новому вікні)