Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Жорстокі спогади отамана Гальчевського



27 жовтня 2011 р. у приміщенні Української інформаційної служби (Ярославів вал, 9) відбувся круглий стіл на тему «Антибільшовизм в Україні актуальності не втрачає», під час якого було презентовано книгу спогадів отамана Якова Гальчевського «Проти червоних окупантів».

У заході взяли участь письменник Василь Шкляр, історик Роман Коваль (який свого часу на основі спогадів Гальчевського написав про нього книгу «Отаман святих і страшних»), історик і журналіст, редактор газети «Шлях Перемоги» Віктор Рог, видавець книги Мирослав Мошак, народний депутат Олесь Доній та інші. Ведучим був душа і очільник Толоки Інтелектуальних Комунікацій письменник Сергій Пантюк.


Віктор РОГ розповів про те, що величезна кількість мемуарів українських вояків і отаманів, зокрема, отамана Івана Лютого-Лютенка, ще досі не видані і недоступні для українського читача. Хоча люди по всій Україні, і західній і східній, цікавляться повстанською тематикою. Заодно В.Рог презентував щойно взяту з друку книгу Леоніда Мосендза «Людина покірна».


Василь ШКЛЯР сказав, що розуміє, чому Роман Коваль написав власну книгу за мотивами спогадів отамана замість просто видати ці спогади – від «оригіналу» наші психологічно не готові громадяни могли злякатися, бо дуже жорстокою є ця книга.

З книжки Гальчевського видно, чому він і такі як він, стали залишенцями. Він і у 1925-му році повертався до боротьби. У хлопців було три мотиви, три ідеї – чому вони боролися до кінця:
1. Хлопці хотіли довести, що влада є окупційною, що українці не прийняли її хлібом-сіллю і воюють проти неї до останнього.
2. Залишити по собі ідею (дослівна цитата з отамана Орла). На цій ідеї проросла мета, залишилося прагнення у свідомості до подальшої боротьби, яке вибухнуло вже у 40-х роках.
3. Помста за кривди, завдані твоєму народові, і особиста помста, адже молодшого брата Я.Гальчевського застрелив ворог. Навіть така фізіологічна деталь: Гальчевський завжди стріляв ворогові у міжбрів’я – так само, як убили його брата.


Мирослав МОШАК (на фото в центрі), директор видавництва «Медобори» (м.Кам’янець-Подільський), у якому вийшла книжка, розповів, як, познайомившись із членами Історичного клубу «Холодний Яр», захопився цією тематикою, дістав спогади отамана і не відірвався від них, поки не дочитав. Видавати було страшнувато – забагато крові у тексті. Врешті-решт зважився – як він каже, з патріотичних мотивів, не розраховуючи на комерційний прибуток. Він подякував усім, причетним до видання книги – Роману Ковалю, Богдану Черваку, Сергію Пантюку та іншим.

Це не перше видання, зазначив він, – ця книга вже виходила у Кракові та Львові у 1940-х роках.

Ця книга – своєрідний порадник для українського патріота, бо у ній викладено, як любити свою державу і боротися за неї, як не боятися, як перемагати. Гальчевський покинув Україну переможцем.

Ще один мотив видати книгу – у нас історики пишуть для істориків, а широкий загал нічого не знає про діяльність наших патріотів.



Сергій ПАНТЮК зачитав цитату з мемуарів Гальчевського – про те, як він заборонив своїм повстанцям розстріляти єврея-корчмаря, батька червоного комісара, який убив його брата.


Роман КОВАЛЬ розповів, як він уперше почув про Гальчевського – з цікавого спогаду «спецушника» Чоботаріва, якому сам особисто не міг пробачити убивства отамана Петра Болбочана. Пан Коваль включив інформацію з цього спогаду у свій збірник про 33 отаманів. Розповідав, як він далі шукав про нього інформацію, як, працюючи з архівами, виправляв дрібні фактологічні неточності у спогадах (адже отаман писав їх через 20 років після описуваних подій).
«Я планую цю книжку дописати і перевидати», - каже Роман Коваль.

Отаман Гальчевський написав також велику історіософічну працю, вона лежить в архіві у Романа Коваля. Це щось на кшталт Донцова, каже пан Роман, але страшніше. Про націоналізм Донцова Гашьчевський, до речі, сказав, що той, на жаль, не дотягує до гітлеризму.

У книзі є розділ «Ворог немає статі» - про те, як повстанці повісили вагітну латишку. Хто б із вас, хлопці, зміг це зробити? Я б не зміг, каже Роман Коваль. А вони мусили – і зробили. Бо вона прийшла вивідати, де загін, і вивідала це, тобто, її вже не могли і відпустити. І я, людина, достатньо впевнена у собі, часом нахабна – я дивлюся на цих хлопців знизу догори.


Богдан ТЕЛЕНЬКО, який створив товариство і навіть премію імені Якова Гальчевського, розповів, що працював колись журналістом на Хмельниччині і з постаттю Гальчевського був знайомий з 80-х років у комуністичній інтерпретації. «Але коли з дядьками по селах доходиш до самогонки, особливо зі старшими людьми – дядьки абсолютно пам’ятали про харизму Гальчевського».

Б.Теленько розповів про презентацію книги для курсантів Прикордонної академії, яких досі виховують у радянському дусі. У хлопців і дівчат з очей зникла «пофіговщина», коли їм розповіли про конкретні епізоди – це було в такому-то селі, а це в такому. А там є люди з цих країв, і їм одразу ставало цікаво.

Розповів про майбутні презентації цієї книги у містах східної України. «Великих змін треба чекати зі сходу України, і така література там конче потрібна».



Олесь ДОНІЙ, якого Сергій Пантюк представив як одного з небагатьох нормальних нардепів, сказав, що спочатку відмовився прийти на зустріч, бо, будучи істориком за фахом, не може говорити про книгу, яку не читав. Але вирішив прийти, коли йому сказали, що це не тільки презентація книги, а ще й обговорення важливих і болючих для багатьох тем.

Коли взимку була загроза прийняття русифікаторського закону про мови, на двомільйонне місто вийшло протестувати лише 450 чоловік. Тому при всій титанічній праці романтиків, таких як Шкляр і Коваль, без системної об’єднаної роботи не вдасться нічого, бо проти нас ведеться колосальна системна війна. Спочатку вона велася збройно, потім був Голодомор і фізичне винищування інтелігенції і селянства, перекуповування (не треба ж і про зрадників забувати), війна ведеться і зараз. Хоча б ті ж не перейменовані вулиці. Я в Києві живу на вулиці Партизанській. Через Міносвіти спрямовується і розповсюджується українофобська ідеологія. І це системна діяльність. Значить, і нам треба побудувати таку діяльність. Організація якихось зустрічей, купівля книжок, походи до шкіл...

У кожній області були свої отамани, про яких можна розповідати людям. І не зациклюватися, не залишатися лише на старій нашій повстанській тематиці. У багатьох регіонах була повстанська, по суті, діяльність у 60-80-х рр., не описана нами, і вона тепер описується КДБістами. У 70-х роках було повстання у Кривому Розі, і воно було розстріляне – хто про це знає?



Роман Коваль додав, що у Кривому Розі також було повстання проти радянської влади у 1941 році, і воно теж закінчилося масовими розстрілами.

Студентів, які підняли синьо-жовтий прапор і написали «Ще не вмерла», посадили. І ніхто про них не знає. Якщо ми не напишемо наші історії, її писатимуть КДБісти, знову наголошував Олесь Доній. Наприклад, головний дослідник історії УПА, нині заступник директора Інституту національної пам’яті Дмитро Вєдєнєєв – КДБіст. «Бо він єдиний з усього курсу, всі решта відмовились – підписав проти мене пасквіль, коли мене у 1988 році виключали з вузу за український буржуазний націоналізм».

Єдиний, хто зізнався (через 10 років), що був засланий, щоб розвалити студентський рух, - це Вячеслав Піховшек. А скільки тих, що не зізналися?

Також Олесь Доній застеріг від дій, за які нас можуть звинуватити у ксенофобії і «штучно скукожити».


Богдан ЧЕРВАК, який був причетний до видання книги (через Романа Коваля розшукав кілька сторінок, яких бракувало видавцям) вибачився за запізнення – у Будинку вчителя вшановували 70-річчя похідних груп ОУН.
Він казав, що, розчарувавшись у сучасних лідерах, українці звертаються до минулого. «Олена Теліга актуальніша, ніж дві третини складу Верховної Ради».

Нас переконують: не треба казати про минуле, кажіть про банківську систему тощо, про те, чим живе суспільство. Це навмисні провокації, щоб увігнати нас в апатію.

Ця книга, як і «Чорний Ворон» Шкляра, переконаний Богдан Червак, чекає на свого українського режисера.

Далі було кілька реплік від людей із залу. Один із присутніх сказав репліку: «Вступити у бій, знаючи, що програєш, - це те, що відрізняє чоловіка від жінки, що відрізняє воїна, лицаря, людину, у якої є гідність».








Завдяки проектору на обличчі у Романа Коваля - то символіка МНК, то абревіатура ТІК :)

Tags: книги, презентація
Subscribe

  • З приводу співпраці "Правого сектора" і ВО "Свобода"

    Нещодавно у деяких ЗМІ з'явилася інформація, що члени політичної партії "Правий сектор" нібито підуть на місцеві вибори по списках ВО "Свобода". З…

  • Дві історії про свободівців

    Перша про Юрка Сиротюка, якого суд відправив на 2 місяці у СІЗО за участь в подіях під Верховною Радою. Якось, коли Сиротюк був нардепом, зустріла…

  • Післясмак виборів

    Дуже цікаві речі спали мені зараз на думку, поспішаю з вами поділитися. Перше. Не можу нічим це довести, але вибори, що відбулися, справляють на…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 21 comments

  • З приводу співпраці "Правого сектора" і ВО "Свобода"

    Нещодавно у деяких ЗМІ з'явилася інформація, що члени політичної партії "Правий сектор" нібито підуть на місцеві вибори по списках ВО "Свобода". З…

  • Дві історії про свободівців

    Перша про Юрка Сиротюка, якого суд відправив на 2 місяці у СІЗО за участь в подіях під Верховною Радою. Якось, коли Сиротюк був нардепом, зустріла…

  • Післясмак виборів

    Дуже цікаві речі спали мені зараз на думку, поспішаю з вами поділитися. Перше. Не можу нічим це довести, але вибори, що відбулися, справляють на…