Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Гнів

Я - дуже спокійна людина. Вивести мене важко.
Але іноді трапляється.


Уявіть ситуацію: заблукали ми між якимись селами. Зима, вже майже темно, і до останнього автобусу з села, котре знаходиться невідомо де, менше години часу.

Надибали кілька хаток, вікна світяться лише в одній. Хоч і знаю, що сільські жителі з настанням темноти замикаються і стають недоброзичливими - а виходу немає. "Хазяй-ко-о!" - від калитки. Нуль реакції. Переконалася тоді, що собачка прив’язана, заходжу через калитку і стукаю у вікно.
Там сидить і дивиться телевізор - щось середнє між тіткою і бабкою. Волосся сиве, але завите. Я ввічливо намагаюся спитати, як пройти на таке-то село. І починається (матюки опускаю):

- Всьо закрито! Как ти сюда попала?? Я нікому нє откриваю, тра-та-та!!!
- Та не треба мені відчиняти. Скажіть, як пройти на це село, і я зразу піду.
- Убирайся, тра-та-та!!! Тут всьо закрито! Щас собаку спущу! і т.д., нічого не слухаючи, хвилин на п’ять.

Хто знає, що таке червона пелена перед очима, той мене зрозуміє. Підбираю у неї на подвір’ї здорову каменюку. Вдягаю рукавички, щоб склом не порізати руки. Підходжу до вікна...
Залишки здорового глузду підказують: тут є ще кілька хат, темні - не обов’язково порожні. Нема гарантії, що там не виявиться кількох здорових жлобів. Вони на своїй території. А ми тут взагалі не орієнтуємось.
Час іде. Мене кличуть. Не відповідаю. Стою з каменюкою під її вікном.
Підходить товариш, забирає з руки каменюку: "Ти що, ненормальна? А якщо тебе собака обгавкає, ти теж будеш у нього камінням кидатись? Заспокойся, це ж не люди...".

Так просто: камінь у вікно - і бабка ніч не спатиме від холоду.

Не побила - в це село нам ще вертатися.
Якщо чесно, шкодую й досі.
Tags: село, старі люди, хами, я, історії з життя
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 44 comments