Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Добра геополітична казочка. Про ведмедика

Ця старенька, абсолютно провокаційна тема написана мною ще в листопаді. Читала її з пам'ятника Тарасу 9 березня, коли треба було, щоб люди не розходилися, - перш ніж поїхала витягати трьох наших затриманих, через що пропустила штурм. Вирішила потроху викладати такі речі до ЖЖ - просто щоб не губилися.

Добридень, любі малятка, хлопчики і дівчатка! Сьогодні я розповім вам дуже добру і повчальну казочку, а ви слухайте уважно... 

Уявіть собі, дітки, що живемо ми з вами в рідному селі. Ще не забули, як воно у бабусиній хаті? Правда ж, добре? Ну от.

А оскільки ми з вами українці, то живемо ми в тому селі у хаті скраю. Прямо за нашим городиком починається густий темний ліс. І живе у тому лісі здоровенний, страшний, волохатий... ВЕДМІДЬ! Страшно? Страшно. І не просто він там живе, малята, а ще й задивляється на наш чудовий городик. Бо в нас же і картоплина, і цибулина, і бурячок, і морквочка, та ще ж і вулики татко всюди понаставляв, а у нього ж, у бідолахи, в лісі тільки бур’яніє все. Тому, як ходимо ми в ліс по паливо (хмиз там усякий), то він на нас із кущів гарчить і давати не хоче.

Так що ж нам робити, малята, з тим страшнючим ведмедем?

Отут нам радять на край городика бігать і в бік лісу дулі крутить. Але ж це несерйозно, якось по-жіночому, та й не боїться цього ведмедик. Ще порадили з сусіднього заповідника вовків понавозити і в наш город запустити, щоб ведмедя відлякували. Але ж чи добре, щоб по нашому городу чужі вовки бігали?

А ще, старі люди кажуть, можна взяти бандури й сопілки, зібратися всім разом і голосно плачі співати. Про те, як ще за дідів наших дід того ведмедя все у нас на городику пожер і голодуху нам вчинив. Але ж засоромити ведмедя, щоб ви знали, дуже важко. Пам’ять у нього коротка, а шкура товста, ведмежа. Та ще й на співах наших він не розуміється, бо йому в дитинстві інший ведмедик на вухо наступив.

То що ж робити? А от слухайте, що вам тьотя каже.

По-перше, добре годувати свою худобинку і пильнувати за нею, щоб поросята наші в ліс не тікали – мовляв, там жолудів повно.
По-друге, збудувати міцну височеньку огорожу, щоб той ведмідь або у себе в лісі сидів, або, в крайньому випадку, до сусідів лазив, у котрих огорожа гірша.

Дехто каже: то що ж ми – так ціле життя й сидітимем, як у резервації, від цілого світу огорожею відділені? Ні, любі малята, не ціле життя. Нам тільки до зими протриматись треба. А там ведмедик знову у сплячку впаде, бо в них так заведено. А ми ж не впадемо. А ми тоді хутенько, хутенько до лісу, до барлогу ведмежого. Бензину туди шубовсть, сірника кинемо – і тікать! Хай згорить клята тварюка, щоб нас не лякала.

* * *
Ну що, малята, сподобалась вам казочка? Якщо сподобалась, надсилайте нам ваші малюночки – як ведмедик проганяє нас від свого хмизу чи як ми вертаємося до лісу з каністрою.

На все добре. Солодких вам снів, малята!

Олена Білозерська

 
Tags: притча, росія, рф, статті мої, україна
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments