Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Повний фото- і відеозвіт з "Українського Першотравня" на захист політв’язнів



Спочатку була хода - марш за соціальну і національну справедливість - від Золотих воріт до Лук’янівського СІЗО, де сидять зараз політв’язні Ганна Сінькова і Сергій Костаков, а також, крім злочинців, багато жертв міліцейського бєспрєдєлу. Після ходи відбувся мітинг і концерт гурту "Вій" під стінами СІЗО.

Попереду несли великий банер "За пригнічених! Проти експлуататорів!". Прапори були червоно-чорні і "холодноярські" - "Воля України або смерть!". Керували ходою голова профспілки "Народна солідарність" Олексій Кляшторний і відомий у правому русі студент Олексій Бешуля.

Від самої ходи я, чесно кажучи, не в захваті. Людей було мало - десь 70 чоловік. (Кажуть, більшість поїхали на аналогічну акцію у Тернопіль). Скандували доволі малоемоційно, хоча підготувалися добре - у багатьох були папірці з роздрукованими на них кричалками. Суміш правих і лівих гасел і взагалі лівішання ультраправих іноді буває корисним, але цього разу, як на мене, виглядало не дуже. "Москалів на ножі!" і одразу ж, підряд: "Свобода! Єдність! Народна солідарність!". Якщо вдуматись, одне одному зовсім не протирічить, але ж... :) Крім цього, скандували "Слава Україні! Героям слава!", "Народу - повстання, владі - покарання!", "Владу - трудящим, тоді життя покращим!", "Український першотравень - свято боротьби!", "Вибори - не вихід, вихід - боротьба!", "Один за всіх, і всі за одного!", "Свободу політв’язням!", "Геть систему!", "АСАВ!" і навіть "антитабачне" гасло "Студент не кріпак, міністр - мудак!" тощо.

Декому з учасників ходи також дуже не сподобалось, що підлітки танцювали хард-бас біля міліцейського главку, на їхню думку, це було дуже "не в тему" і взагалі принизливе посміховисько. Саме в цьому я не дуже розуміюся, але те, що взагалі усі протестні акції мають тенденцію до скочування у клоунаду - це факт.

Друга частина - під Лук’янівським СІЗО - сподобалась мені значно більше. Якщо лідер гурту "Вій" і був трохи незадоволений невеликою кількістю слухачів, він зумів це приховати. Розумів, мабуть, що співає для двох вдячних слухачів, які слухають його з-за грат.



Микола КОХАНІВСЬКИЙ запропонував зробити 9 травня ще одну акцію біля Лук’янівського СІЗО - з червоно-чорними прапорами і патріотичною музикою, а всіх справжніх (не енкаведешних) ветеранів закликав долучитися до неї. Також він, зауваживши силу-силенну оперативних камер, заприсягся 9 травня підтримати Ганну Сінькову тим, що особисто зірвати і спалити хоча б один червоний прапор, зняти це на відео і викласти на ЮТуб.



Ось що сказала Людмила Прокопівна СІНЬКОВА, бабуся Ганни:

"Ганнині дід і прадід сиділи на Соловках. Їх розкуркулили, забрали все майно. Дід воював, залишив там ноги - для того, щоб комуністи тепер жирували. Щоб вони жили розкішно, і оце їх оплот - поставили собі пам’ятник Слави, крокують тут по алеї, гарцують, ввечері поминають коньяками та ікрою, а про ветеранів, про справжніх героїв - вони зовсім про це забули, і взагалі не вважають їх за людей - як і "петеушників", і робочих - вони для них не люди, а бидло.

Мені, як бабусі, страшно було, що дитина наважилась на таке. Краще б я замість неї пішла б, і відсиділа у тюрмі. Я комуністів боюся з народження. Я в центрі міста прожила, у нас у дворі у всіх дітей в тюрмі сиділи батьки, діди... Ми боялися, ми жили в комуналках і змалечку, на генетичному рівні боялися. І вона насмілилась на дуже відчайдушний вчинок. Її спонукало те, що її безногий прадід - обох ніг не було - він 25 років їздив на комісію, щороку перевіряли, чи ноги у нього не виросли, щоб продовжити йому інвалідність. Він отримував мінімальну пенсію, бо в нього не було трудового стажу, тому що ноги на війні йому відірвало у 18 років. Він у злиднях прожив життя, ледве виховав дітей.

На Солом’янському цвинтарі у нас поховані є. І мама з дитинства мене водила, ми клали квіти тим, кого замучили фашисти. А коли побудували там апеляційний суд, ми прийшли одного дня покласти квіти, а хрести з тих могил повикидали за паркан, тому що там проклали дорогу, щоб суддям було зручніше під’їздити до місця роботи. І там оця суддя, Марія Приндюк, саме відправила Аню сюди в СІЗО.

...У багатьох містах, в т.ч. у Росії, і в Пирятинському районі на тих вогнях бомжі гріються і готують собі їсти. Ці бомжі - онуки тих героїв, які на війні захищали і робили прекрасне життя нашим комуністам.

Кажуть, ми перемогли. Як же ми перемогли, якщо у ту Германію, до фашистів, з’їхалися і холокостівці, і вже там жити людям ніде, тому що всі комуністи туди своїх дітей відправляють? Бо там добре жити. А ми, переможці, живемо у таких умовах, що внукам і правнукам отих героїв тільки і місце у Лук’янівській тюрмі. Якщо пикне, підніме голос, відкриє рота - у Лук’янівську тюрму. І зараз влада так повертає, що, може, і ви будете у такому становищі колись.

Коли я була дитиною, у нас був сусід КДБіст. І у нього була хатня робітниця, у неї 12 дітей сиділи в тюрмах за те, що вони пройшли війну і хотіли якоїсь справедливості.



Так що думайте, молодь. Мені дуже жаль моєї внучки, у нас було достатньо героїв в сім’ї, і мені б не хотілося, щоб ще моя онучка таке геройство проявляла. Але я ніяк не засуджую її. Вони зробили те, що ми здрейфили, забоялися зробити. Ми мовчали і боялися рота роззявити. А молодь зараз піднімається і правильно робить. Тому що якщо зараз ви не поставите їх на місце, то вони вас усіх по одному посадять у цю Лук’янівську тюрму. У них є ще багато тюрем, вони всі стоять на замочках, і вони для вас готові".

Казали і ще багато правильних і цікавих речей, але ніж я буду переповідати - краще подивитесь на відео. Я змонтувала один загальний 10-хвилинний звіт з ходи і акції біля СІЗО, а також окремі видео з найцікавішим - повний виступ гурту "Вій" і промови Ганниної бабусі і Коханівського.

На акції був присутній Едуард Андрющенко - приїхав до Києва на наукову конференцію і, звісно ж, прийшов на акцію в підтримку політв’язнів. Ніс червоно-чорний прапор, в кінці подарував мені товсту збірку наукових праць, куди увійшла його стаття, надрукована, поки Едуард сидів у СІЗО... Зараз він на волі, відпущений на поруки, і щось мені підказує, дай-то Боже, що після 9-го травня, якщо буде добрячий громадський тиск, відпустять і Лисицю.





Олексій Кляшторний


Олексій Бешуля













Микола Коханівський







Олександр Місюра


Журналіст Артем Скоропадський





Людмила Прокопівна Сінькова, бабуся Ганни


Микола Коханівський


Едуард Андрющенко




Я. Фото Бориса Щуки





Tags: концерти, політв’язні
Subscribe

  • Ріф на волі

    При всіх вадах нашої країни і її керівництва - від корупції зверху донизу до п'ятої колони на всіх рівнях і в кількості, співставній з населенням…

  • Добровольча капличка

    До Великодня - новий малюнок Ірени Миколів за мотивами книги "Щоденник Нелегального Солдата". Капличка з вівтарем, прикрашеним мінами, була на…

  • Дай, Боже...

    (папір, гелева ручка) * * * Дай, Боже, мудрість відрізнити Своє від того, що хотів. Дай, Боже, мужності не снити Уривками чужих життів. Дай сили…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 49 comments

  • Ріф на волі

    При всіх вадах нашої країни і її керівництва - від корупції зверху донизу до п'ятої колони на всіх рівнях і в кількості, співставній з населенням…

  • Добровольча капличка

    До Великодня - новий малюнок Ірени Миколів за мотивами книги "Щоденник Нелегального Солдата". Капличка з вівтарем, прикрашеним мінами, була на…

  • Дай, Боже...

    (папір, гелева ручка) * * * Дай, Боже, мудрість відрізнити Своє від того, що хотів. Дай, Боже, мужності не снити Уривками чужих життів. Дай сили…