Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

На захист піару і самопіару

Коли про когось кажуть, що він «піариться», це майже завжди вимовляється з осудом. Піаритись – погано? Піаритись – соромно? Та нічого подібного!

Скромність, як кажуть актори, – найкоротший шлях до безвісності, і вважається головною чеснотою лише у суспільствах повної стагнації, де якщо ти, наприклад, син другого секретаря обкому, то й бути тобі другим секретарем обкому, а першим зась, бо це нескромно, не кажучи вже про те, що у першого свої діти й онуки є.

Коли активісти певної політичної сили приносять на спільну акцію свої прапори, коли відомий політик чи навіть митець з’являється на публічному заході – одразу ж починається: піаряться! Піаряться!

А час позбуватися нав’язаного нам стереотипу, що це соромно. Бо нав’язали нам його ті, що нагорі, яким невигідно, щоб хтось знизу «висовувався». Щоправда, ті, хто внизу, теж зазвичай амбітних полюбляють не дуже.

ПІАР – ЦЕ ІНСТРУМЕНТ. Чим би не займалася будь-яка політична сила, її метою є прихід до влади і здійснення своєї програми. Щоб люди проголосували за цю партію, вони мають, як мінімум, чути про неї.
Для того, щоб твори митця дійшли до глядачів/слухачів/читачів, щоб людство їх не втратило – а раптом митець талановитий? – вони мають знати про цього митця.

ПІАР – ЦЕ ДОВІРА. Люди схильні довіряти конкретній відомій їм людині, а не абстрактній програмі чи ідеї.

ПІАР – ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, готовність її нести за все, що робиш – а як інакше, якщо кожен крок є публічним?

ПІАР – ЦЕ ПЛАТА. Не завжди можливо, та й зручно, заплатити за роботу чи послугу грошима. І будь-яка сума іноді важить менше, ніж згадка про вас у потрібному місці в потрібний час.

Читати далі на сайті ІА "Поряд з вами" (відкриється у новому вікні)

Tags: статті мої
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 23 comments