Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Олена Білозерська: «З журналістів роблять стукачів»

(In English)

Згадала, що ще не розміщувала тут велике інтерв'ю зі мною, записане для "ВВ" ще перед Новим роком, до другого обшуку. Воно мені дуже подобається - зокрема, тим, що не причесане і не літературизоване, навіть майже не скорочене - це жива розмова, де відредаговані лише явні помилки.

Український ТОП-блоґер Олена Білозерська є одним з найбільш цитованих в кириличному Інтернеті, а її особиста сторінка — чи не найбільш відвідуваної з числа подібних. Себе особисто молода журналістка вважає радше громадським активістом, ніж дописувачем. У чому секрет її стрімкого успіху? Як розкрутити власний блог, якщо там немає «чорнухи» та «порнухи»? Чи важливо для блоґера мати власні переконання, і чому блогерам подекули довіряють більше аніж репотерам «на зарплаті» - про це розмова VVnews з тендітним янглом української блоґосфери

Розкажіть, будь-ласка, про себе.

У мене вища гуманітарна освіта, але не журналістська.

Як Ви потрапили до журналістики?

На самому початку 2004-го року ми з компанією друзів поїхали у Придністров’я подивитись, як там живуть місцеві українці. Один з цих хлопців був студентом журфаку, підпрацьовував у невеликій газеті й пообіцяв редактору статтю про життя придністровських українців. Але, як це часто трапляється з молодими хлопцями, він просто не встиг, або загуляв і статтю вчасно не написав. Я, щоб виручити цього хлопця, написала статтю сама. Я була ладна, щоб він підписав її своїм прізвищем, я це для нього зробила. Але він виявився чесним: взяв в одну руку статтю, в іншу - мене, підійшов до редактора й каже: «Василь Тимофійович, цю статтю написала Оленка». Редактор прочитав статтю і запропонував мені роботу у газеті. Ось так я за один день змінила професію. Абсолютно випадково, я ніколи навіть і не мріяла бути журналістом. Я просто написала статтю, щоб допомогти товаришу. І так змінилося моє життя.

А потім була підготовка до Помаранчевої революції, сама революція. Ця перша газета, де я працювала, була маленька партійна газетка партії, що входила до виборчого блоку Ющенка. Тоді всі об’єднались навколо Ющенка, і от я в цьому брала безпосередню участь. Потім був Майдан, і так я журналістом і залишилась. Тобто майже 7 років я у журналістиці. Потім редагувала власну газету «Україна християнська». Я була її засновником і головним редактором, й виходила вона приблизно півтори роки під моїм керівництвом. А потім перестала виходити через те, що я так і не знайшла спонсора. Це вже було на початку 2005-го.

А коли почали вести власний блоґ?

Блоґ - з червня 2007-го року. Чому не раніше? Тому, що до цього взагалі блогосфера, тим більше українська блогосфера, не була на стільки розвинута, щоб можна було вкладати всю себе в цей блоґ. Вже через деякий час, коли блоґ почав ставати більш відомим та більш вагомим, то я взагалі з більшості робіт пішла й роблю тільки це. Я паралельно завжди працювала в якихось газетах, але основні свої сили приділяла блоґу. А кілька місяців тому ми зареєстрували власне інформаційне агентство із товаришем-журналістом, називається «Поряд з вами». А до цього були різні газети і журнали, тобто я постійно працювала в газетах і журналах, але десь з 2008-го, 2009-го року основні мої сили у блоґу.

Що справило визначний вплив на Ваш вибір на користь саме такого виду журналістської діяльності?

Хотілося мати власне незаангажоване ЗМІ, де наді мною не буде стояти редактор. Ось це головна була причина. По суті єдина причина, тому що я дуже намучилась від редакторів. Зараз така позиція офіційна, невідомо ким впроваджується, про те, що журналіст не повинен мати права на власну думку, він має тільки віддзеркалювати чуже, тільки доносити до читачів думку експерта. А якщо зробиш висновок власний, то редактор тебе викличе і скаже: «журналістська етика - ти на це не маєш права». Хоча, як на мене, то етика ця розповсюджується лише на те, що не можна брехати, не можна вживати лайливих слів стосовно опонентів і так далі... І мене так замучили редактори, що я вирішила зробити власне незалежне ЗМІ, і от більш-менш у мене зараз відвідуваність по дві з половиною тисячі людей на день. А якщо «кліки» брати, тобто скільки разів люди звертаються до сторінки, то це десь біля десяти тисяч людей. Це звичайно було все поступово, але секрет тут один - це робота. Й робота наполеглива. Якщо постійно у твоєму блозі з’являються матеріали на певну тематику, то й люди дуже швидко звикають - якщо щось треба, якась інформація оперативна про подію, вони заходять сюди. Останнім часом мене поглинули ці репортажі, і я майже не пишу аналітики про політику. Ну, мало пишу, тому що не встигаю. А так, показники постійно покращуються, блоґ поступово розвивається. Зараз там дві - дві з половиною тисячі щодня. Півроку тому, наприклад, було півтори-дві тисячі. Половина переглядів - це «френд- стрічка» ЖЖ, а інша половина - це люди, які із блогом взагалі не пов’язані і які читають цей блог як будь-який інший новинний Інтернет-сайт.

Ви пам’ятаєте свій перший пост?

Здається, він був якийсь стандартний, як у всіх: «Завела ЖЖ – подивимося, що із того вийде». А перший пост, який мав якийсь сенс, який був схожий на ті пости, що я роблю зараз, – це був фотозвіт зі свята Покрови 2007-го року. Покрова - це свято УПА, коли щороку 14 жовтня влаштовуються марші на честь ветеранів УПА. Й оце я побігла з фотоапаратом, зробила цей фотозвіт, написала, що там було, в усіх подробицях і поставила цей репортаж в ЖЖ. І у мене відразу був сплеск відвідуваності. Після цього вже блог почав потроху розвиватись.

Олено, із збільшенням відвідувачів на блозі, мені здається, він перетворюється на щось більше, ніж просто інформаційний ресурс?

А що більше може бути більше за інформаційний ресурс?

Форум однодумців, наприклад...

Так, людей дуже приваблює... Я не скажу, що у мене тільки однодумці. У мене однодумців десь половина, я б так сказала. Ну, може десь половина однодумців, чверть нейтральні і чверть ворогів-опонентів. Опоненти заходять писати гадості. В мене, до речі, немає жодного забаненого. Я принципово нікого взагалі не баню. Якщо хтось написав матюки або якісь інші брутальні образи, - я просто затираю цей коментар. Ніяких санкцій у мене там немає для коментаторів. Це принципово. Раніше я ще й не витирала, але потім стало дуже багато лайки і реклами.

І, звичайно, людям дуже цікаво, якщо їм відповідають. Я намагаюся і не завжди встигаю, далеко не завжди. Але я намагаюся всім відповісти, хто туди щось написав. І людям це цікаво. Бо, наприклад, на інтернет-ЗМІ не всюди дозволено коментарі. Деінде коментувати дозволено тільки зареєстрованим користувачам. А навіть там, де дозволено всім, то журналіст, як правило, не відповідає. У нього часу просто немає, можливості такої немає. Буває таке, що обговорюємо разом, радимось - колективний розум. Сила взагалі таких от блогів-ЗМІ - це колективний розум. Якщо ти десь помилився або чогось не знаєш, тобі відразу ж все підкажуть.

У Вас є професійне кредо? Яке воно?

Професійне кредо формулювала багато разів і щоразу задумуюсь, перш ніж сказати.

Воно змінюється?

Ні, воно не змінюється. Перше: головне - це завжди писати правду. Може, хай воно як завгодно банально звучить, але головне - це завжди писати правду.

Друге: я не претендую на об’єктивність. Тобто, я ніколи не приховую власну думку, пишу те, що я думаю.

Не брехати, багато працювати, ніколи не приховувати своєї думки і не боятися. Отаке, я б сказала, кредо. Чотири пункти.

Ви, здається, не приховуєте що вважаєте себе українською націоналісткою?

Звісно. І ніколи цього не приховувала. З перших днів і до останніх.

Я, наприклад, дуже не люблю комуністів. Ну не люблю я їх! Як ідею, як явище. Вважаю їх ідеологію людиноненависницькою, а сучасних комуністів вважаю п’ятою колоною Кремля. Але я ніколи, через те, що я їх не люблю, не напишу, що вони зробили щось погане, якщо вони цього не робили. Ніколи не обізву їх якимось негарним словом, бо це - неетично. Один раз там в мене щось вирвалось, коли вони двох старих людей побили натовпом за те, що ті їхнього Леніна фарбою облили. Там здорові молодики били їх, місили ногами, мене хотіли побити, ну і не побили тільки тому, що я жінка. Вони мене впізнали в обличчя: «О! Нацистка пришла! Гоните её, гоните её!». Колись вони, між іншим, біля пам’ятника Леніну роздавали мої портрети. Там я з президентом Ющенком і ще кілька моїх портретів, де написано: «Бандеровский провокатор может прикидываться фотожурналистом! Ловите, бейте!» і т.д.

Було таке, було. Вони мене просто впізнали в обличчя. Я з бейджиком журналістським була. Прийшла туди просто зняти відкриття Леніна, а мене впізнали і наказали охороні мене звідти викинути. А там був журналіст - колега, абсолютно ніякий не націоналіст, просто журналіст з газети, хороша людина, який почав казати: «Ну хлопці, вона ж на роботі, їй треба сфотографувати, яка там шкода?». Так вони його побили. Обличчя йому розбили.

На скільки (якою мірою) українська блогосфера є патріотичною, зокрема, націонал-патріотичною?

Тут питання у тому, що називати українською блогосферою. Як відомо на сайті «Обозреватель» є рейтинг українських блогів. Як вони визначають які блоги українські? Туди потрапляють ті, хто написав в профілі що він має якесь відношення до України, що він з Києва, наприклад, або там з Житомира чи іншого українського міста. Але я б вважала українську блогосферу -україномовну, а її значно менше. Багато блогерів хочуть популярності, розкрутки для своїх блогів, і у них є велика спокуса писати російською мовою, тому що твоя аудиторія збільшується в рази. Тебе читає одразу все СНД. Це ж стосується і письменників, співаків. Тобто у них є дуже велика спокуса творити російською мовою, щоб збільшити свою аудиторію. Це не патріотично, але вони творчі люди, їм слави хочеться. Це для них життєва необхідність, їм потрібна аудиторія, і як їх за це звинувачувати? І тому я не знаю, який відсоток, але колосальний відсоток української блогосфери є російськомовним. А тоді просто вже не має значення, де людина живе, особливо, якщо людина ще й не пише про українські проблеми, а пише, наприклад, про особисте, анекдоти, картинки, приколи якісь. Вона так само може жити в Москві або Ташкенті. Різниці немає - Інтернет єдиний, спільний простір.

А от україномовні блогери, - їх не так вже й багато. І справи такі, що, якщо людина веде блог українською мовою - це патріот України. Отак якось сталось, що цей розподіл по мові йде.

В мене є російськомовна версія блогу спеціально для тих, хто української мови не знає. Я так вирішую цю проблему. І вона теж набирає десь чотириста в день відвідувань. Я навіть сама дивуюсь, хто туди ходить? (З моєї точки зору, всі кого цікавлять українські проблеми, повинні володіти українською мовою, хоча б на рівні читання.)

І хто ж заходить?

Я вивчаю статистику, хто заходить. Це і Владивосток, і Сибір, і Москва...

Ваша прихильність спочатку до Ющенка, а потім до Тягнибока - це особисте?

Я й зараз Ющенка дуже поважаю і ніколи від нього не відрікалась, ніколи про нього поганого не казала, крім єдиного, що у нього не вистачило сили навести порядок. Треба було просто бути крутішим, так би мовити. Можливо, він не винен, можливо, це хвороба. Він стільки операцій переніс за цей час. Мені його по-людськи дуже шкода. Я з ним особисто знайома. Я поважаю екс-президента.

Із Тягнибоком і його «Свободою» я дружу вже багато років. Це єдина і найпотужніша права партія, скажімо так. І це єдина суто націоналістична сила, на даний момент, яка має шанси пройти в парламент. А я дуже хочу щоб праві були в парламенті. Щоб особисто деякі порядні люди зі «Свободи», той самий Андрій Мохник, заступник Тягнибока, ще кілька людей, щоб вони були у парламенті. Тому що бувають випадки, от як рік тому, на Покрову.

Націоналісти вирішили в Запоріжжі зробити марш на честь УПА. А комуністи, щоб їм зірвати і перешкодити, теж свою акцію там оголосили. Суд заборонив усім проведення акції, щоб не було зіткнень. І тим і іншим. Але комуністи і регіонали оформили свою акцію як зустріч з народними депутатами. На це не потрібно отримувати дозвіл влади. Звичайно, це не була ніяка зустріч з депутатами, а реальний мітинг. Там були прапори, транспаранти проти УПА. Хороша зустріч з виборцями! І вони там, значить, зібралися і все те діло проводили там, де мали бути націоналісти. А націоналісти так не можуть, бо в них немає своїх нардепів. В результаті вони пішли несанкціоновано. Всі попали у міліцію. Там ще стрілянина була. Хтось із регіоналів стріляв з травмату по людях, і двоє були поранені. Ну хіба це діло? Не діло! Якщо, не дай Боже, когось заберуть у міліцію, когось посадять - потрібні депутати, щоб вони прийшли з депутатськими мандатами до СІЗО, дізнатись чи людину там не катують.

Крім того, і я це казала ще коли Ющенко президентом був, вектор Ющенка, його політичний напрям, його ідеї, його політика мене влаштовувала і влаштовує досі. Це ідеальний президент України, якби він був сильніший і припинив гризню у владі. Тобто, у нього не вистачило сил, щоб провести власну політику. Ющенко правоцентрист, і так сталося, протиприродно, що він у парламенті і серед державних діячів, якщо брати виконавчу і законодавчу владу, і президента, був найбільш правим. Це ненормально.

Президент не може бути найбільш правим. Президент має бути в центрі, бути об’єднавчою фігурою. І мають бути в парламенті правіші за президента, тобто «Свобода», і повинні бути ще правіші за «Свободу» на вулиці, не в парламенті. Позапарламентська опозиція в невеликій кількості, але вони повинні бути.

Так само повинні бути ліві. Українські ліві. Зараз всі ліві - це п’ята колонна Кремля в Україні. Це теж ненормальна ситуація. Повинна бути українська ліва партія. Не при владі, бо я вважаю цю ідеологію дуже небезпечною, але бути вони повинні і, в тому числі, в парламенті, щоб олігархи не зажиралися і не експлуатували дуже сильно робітників. Для цього потрібні ліві. Це просто здорове політичне життя.

Ніхто з відомих політикив чи VIP-персон не пропонував Вам вести за нього блоґ?

Чого не було, того не було! І навіть якби запропонували, я б відмовилась! Я за гроші не під своїм ім’ям нічого робити не буду. Я майже не користувалась псевдонімами. Практично ніколи. Ну там пару випадків було, коли я була редактором газети і незначні замітки підписувала в газеті псевдонімом.

Чи є цензура блоґерства в Україні?

Якщо казати про блоґосферу, то напряму цензурувати блоґ ніхто не може. Його можуть закрити, якби там були грубі наїзди, заклики до насильства і т.д. Тобто тебе просто можуть переслідувати за те, що ти пишеш, щоб залякати, щоб ти не писав. Ну, в мене вже був цією весною подібний випадок.

Розкажіть, будь-ласка, детальніше.

Кримінальну справу проти мене порушували, посадити хотіли. У лютому місяці, під час акції на знак протесту проти вбивства хутряних тварин кинули димову шашку в напрямку магазину хутра і заляпали вивіску фарбою. Я там була у якості фотографа. Одного хлопця піймали охоронці магазину, сильно побили і потім передали мєнтам, й ті проти нього порушили кримінальну справу. Минуло півтори місяці після цієї події. Я це діло сфотографувала, виставила в інтернет, написала, що я не поділяю ні їхні цілі, ні методи, що це дурня повна, бо я ніколи своєї думки не приховую. Якщо я бачу, що люди роблять дурню - я так і пишу, що люди роблять дурню. Й от, через півтора місяці у мене обшук. А є така стаття: 17 стаття ЗУ «Про державну підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів» і звучить вона так: «Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту або затримання, а також для вилучення зібраних, підготовлених та опрацьованих ним журналістських матеріалів і носіїв, якими він користується у своїй роботі». У мене вилучили диски, у Льоші Фурмана із «Фотоленти», який теж там був і це діло фотографував, вилучили абсолютно всі комп’ютери, ноутбуки, фотоапарати. Правда, того ж дня йому усе повернули. Вони їх не досліджували, нічого не робили. Льоша відразу приїхав за своєю технікою у міліцію і йому того ж дня все повернули. Але зі мною не так то просто. Почали тягати на допити, начебто як свідка, а потім отой затриманий хлопець дає проти мене (очну ставку мені з ним влаштували) неправдиві абсолютно свідчення, з яких випливає, що я повноцінний учасник і, здається, навіть організатор цієї банди. Коротше кажучи, мене підводять під кримінальну статтю «Групове хуліганство». Слідчий пішов до прокурора за санкцією на мій арешт, але прокурор не підписав, бо ми на той момент підійняли неабиякий шум. Нардепи, міжнародні правозахисники за мене заступились. Міжнародна організація «Репортери без Кордонів» чотири заяви зробила на мою підтримку і, в тому числі, написали відкритий лист Могильову. Приїздили вони навіть сюди трохи пізніше після того. Ну, не тільки через мій випадок, але за мене теж згадувалось. І вони тоді дали мені спокій.

Це вже навіть не просто цензура, це просто якийсь «безпредєл»!

Це не цензура, це банальний тиск! Як можна тиснути в наших умовах на людину, яка нічого протизаконного не робить? Можна, наприклад, її прив’язати свідком до якоїсь кримінальної справи і постійно викликати на допит, як свідка, й не давати можливості працювати. І це абсолютно все законно! Нічого ні людина не порушує при цьому, ні мєнти не порушують. Все законно, але, в підсумку, людина не може працювати. От як Юлю зараз щодня по 6 годин допитують. Що це таке? Це тиск!

Як буде розвиватись в Україні ситуація із блоґерством та свободою слова? Дайте прогноз на новий рік.

І з свободою слова, і економікою, і політикою все буде дуже погано, на жаль. Я, взагалі, не песиміст - кожен свій пост, кожну статтю намагаюсь позитивно закінчити, але наступний рік буде дуже важкий, дуже тяжкий та дуже поганий. Через цю владу. От я ніколи не пишу про економіку, тому, що я в цьому не розбираюсь. Але от зараз я можу і економічний прогноз дати. Це буде страшне падіння економіки, страшенно тяжка зима. Чому? Просто входячи з логіки. Не з економічних знань я виходжу, яких у мене мало, а з того, як вони нищать цей майдан зараз, як вони арештовують людей, які виходили на Майдан, як вони давлять опозицію. Це не мало б сенсу, адже ні ті, ні інші для них зараз не являють жодної небезпеки. Це вони роблять для того, щоб попередити наступні майдани, наступні акції. А народ наш влаштований так, що він за якісь мовні питання, наприклад, якщо введуть, не дай Боже, другу державну мову, то вийде двісті чоловік, ну тисяча чоловік - це ніхто. У нас народ виходить, коли влада занадто глибоко і занадто нахабно і цинічно залазить йому у кишеню. Тобто, це означає, що перш за все буде економічне падіння.

Вони зараз роблять все, щоб люди не виходили. Щоб залякати, щоб посадити, щоб не було навколо кого об’єднуватись, тобто, це все робиться з прицілом на майбутнє. Нещодавно журналістку УНІАН викликають на допит і просять передати фото бійки депутатів у Верховній Раді. В принципі, вони ніяких законів не порушували. Вони мають на це право. Але це якось не добре, тому що з журналістів роблять стукачів. У нас не діє прецедентне право, але у світі, якщо така ситуація, що журналіст зняв злочин, обшукувати його, як мене тоді обшукали, вони вони мають право тільки у дуже виняткових ситуаціях, коли йдеться про дуже серйозний злочин. І якщо журналіст категорично відмовляється від співпраці і всі засоби вже вичерпані щоб його умовити погодитись. І, начебто, був в світі один такий випадок, коли обшукали журналіста і його адвоката, але там йшлося про теракт з жертвами, й тоді журналіст не пішов на співпрацю.

Ми теж тоді закінчимо розмову на позитиві. Поділіться секретом, як зробити блоґ успішним?

Можу розказати тільки про те, що робила я. Регулярність роботи - раз!

Висвітлення постійно певної тематики, яка цікава широкому колу людей - два!

Оперативність- три!

У мене іноді так буває, що я випереджаю великі ЗМІ, де купа фотокорів, журналістів, які за це зарплату отримують.

Писати достатньо жорстко, причому, це не означає писати щось протизаконне чи на когось нападати брутальними словами - чотири!

І ще один важливий принцип - спілкуватись із своїми читачами. Вони це діло дуже люблять!

А загалом - це робота! Єдиний секрет - це робота. Моєму блоґові три з половиною роки, тобто це все з часом приходить. Хто не хоче працювати і хоче одразу все мати, можна розпіаритись дуже швидко - є засоби, але так само швидко тебе забудуть, якщо не працювати і постійно не підтримувати цей рівень. От у мене, наприклад, коли якийсь резонансний пост трапиться, буває в день по 25 тис. людей заходить, але це тільки окремі дні. Потім воно все спадає, і щоб воно не спало зовсім, необхідна така регулярна-регулярна робота.

Олександр НАЗАРОВ, VVnews. Фото Наталії ДМИТРУК

http://ua.vvnews.info/analytics/politics/64928-oen-bzer-s-zhurntv-rbyat-tuv.html
http://vvnews.info/analytics/politics/65981-elena-belozerskaya-iz-zhurnalistov-delayut-stukachey.html
Tags: я, інтерв’ю
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 157 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →