Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Повстанський рух на Луганщині 1921-1923 рр. Провокативні методи та спецзагони ВЧК

(По-русски читать тут)
Екс-очільник Луганської "Свободи" пан Дмитро Снєгірьов надіслав мені серію власних історичних статей про повстанський рух на Луганщині. Поки що - про початок 20-х років, далі обіцяє надіслати матеріали про діяльність ОУН-УПА на східній Україні і про псевдобоївки УПА (насправді - загони НКВД). Він каже, що зараз є проблеми з поширенням такої інформації.
Розміщую тут "на пробу" одну з цих статей. А ви напишіть у коментарі, цікаво вам це чи ні, і чи продовжувати мені публікувати такі матеріали.


**********************************************
Під час придушення повстанського руху на Луганщині у 1921-1923 рр. ВЧК використовувались провокативні методи та діяльність псевдоповстанських загонів.

У березні 1921 р. 5-й Всеукраїнський з'їзд Рад, організований більшовиками, прийняв рішення щодо посилення боротьби з "бандитизмом", тобто проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це"государственной задачей первостепенной важности". У лютому 1921 р. тодішній головнокомандуючий всіма збройними силами Російської республіки Л.Камєнєв у доповіді В.Леніну про стан боротьби з бандитизмом змушений був визнати, що: "Банди на території Правобережної України мають характер місцевих організацій, які користуються підтримкою та співчуттям місцевого населення. Сила банд коливається від 100-250 бійців та має загальну чисельність близько 2500 бійців". У липні 1921 р. у офіційній доповідній того ж Камєнєва згадується 18 повстанських загонів тільки у Донбасі, які об'єднували близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.

На момент описуваних нами подій повітові надзвичайні комісії на Україні були ліквідовані - через відсутність відповідної кількості працівників. Їх місце зайняли так звані політбюро, які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох, особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво УЧК тому були завжди відомими працівниками, які направлялися на свою посаду з досить високих посад в апараті губчека.

Про це красномовно свідчать шифровки, які органи ВЧК направляли своїм низовим структурам: "Як встановлено, контрреволюційні організації та угрупування добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас... Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускають думку про капітуляцію радянської влади, швидко розвіються, а веселі усмішки на їхніх обличчях перетворяться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму".

Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В.Євдокімов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені на Україну. Серед них був і відповідальний працівник Брянської ЧК - Д.Мєдвєдєв,який був призначений головою Старобєльскої ЧК.

Разом з посиленням каральної системи та безжального терору 5-й Всеукраїнський з'їзд проголосив амністію всім "бандитам", які бажають припинити збройну боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім була продовжена ще на місяць. Згідно даних, які наводить офіційна влада, амністією скористалося приблизно 10000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні. Серед тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно - Звєрєв, Полєно, керівник організації тилу Вдовіченко. Проти останнього чекісти використали дуже брудний та відверто провокативний метод. Важко поранений, він був направлений Махно на лікування до Новоспасівки, де у непритомному стані був захоплений у полон. Піддавши його страшним тортурам та моральному тиску, чекісти змусили Вдовіченка підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби. Подібні методи потім у 40-50 рр. нащадки чекістів будуть використовувати у боротьбі проти повстанців на Західній Україні.

Частина повстанців під загрозою розстрілу перейшла на сторону влади. ЧК тоді вирішила використати частину з них, для того щоб деморалізувати повстанців зсередини. Частина з них була відправлена до повстанців, частина ж з них була розстріляна своїми колишніми бойовими побратимами. Ця поразкова пропаганда поєднувалася з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, смерть чекала не тільки його, але й родину, яка його переховувала.

Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів. Основним моментом у боротьбі проти повстанців стало просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду всередині загону.

У липні 1921 р. Мєдвєдєв, який вже тоді був головою Старобєльскої ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе пасивно, основні його бойові дії були з метою захоплення провізії. Це свідчило про те, що у загону немає міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення з загоном, вирішив деморалізувати загін зсередини, шляхом просунення у загін завербованої ним людини, колишнього штабс-капітана царської армії. Просунувши у загін цю людину, на псевдо Басня, та спираючись на колишніх повстанців, перевербованих ним та повернутих у загін, чекістам за чотири доби вдалося зліквідувати керівництво загону, а самих повстанців, числом 350 шабель, переконати у необхідності добровільного зголошення Совєтам.

Приблизно за такою ж схемою чекістам вдалося ліквідувати загін Огнєва. У цього загону була характерна деталь. Після кожної операції загін розходився по домівках та лісах, чекаючи на наказ командира. Цим моментом і скористався Мєдвєдєв. Загін, кількістю біля сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце, дату Мєдвєдєв знав заздалегідь, тому що сам їх і призначив, за допомогою колишніх перевербованих повстанців.

Далі буде.

Д.Снєгирьов

Tags: статті чужі, історія україни
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 67 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →