Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

«Сьогоднішній самвидав – це блоги»


Побувала сьогодні в Російському медіа-центрі на презентації «Антологии самиздата». Було цікавіше, ніж очікувала. Оскільки в одному місці зібралися українці, росіяни і євреї, не обійшлося без скандалу. Але все по порядку.

Книжка – чотиритомна, до неї увійшли кращі, на думку укладачів, твори, якими захоплювалася радянська інтелігенція, але які були заборонені режимом і розповсюджувалися підпільно. Тут і вірші Володимира Висоцького та Йосипа Бродського, і твори класиків російської і зарубіжної прози, і публіцистика дисидентів. До книжки увійшли твори двох українських авторів (в перекладі на російську) – В’ячеслава Чорновола та Івана Дзюби.

Книгу видано в Росії обмеженим накладом, в Україну передають лише 120 примірників. Вони потраплять до рук «положених» осіб, а також у деякі великі бібліотеки – Історичну, Парламентську і бібліотеку Вернадського.

Цікавіше, ніж дивитися на чотиритомник (до рук не давали) було послухати людей. Екс-депутат Держдуми Росії, а нині президент чергового інституту якихось там досліджень В’ячеслав Ігрунов багато казав про повагу російських дисидентів до національних рухів. «Мы выживем как равные, но разные». Він заявив, що в Росії більше грошей для таких проектів, зате в Україні – більше ідеологічної свободи.

Ігрунов демонструє "Антологию". Є й кращі фото, але навмисно обрала кумедне

Ігрунова підтримав Тарас Чорновіл, котрий з поваги до присутніх росіян намагався говорити російською (виходило не дуже): «Мы от толерантной российской общественности отстали на несколько шагов».

Взагалі, всі балачки зводилися до того, що нам з Росією треба бути разом, але казалося про це дуже толерантно, інтелігентно і обережно :)


Малінкович з брошурою "Голод на Украине"

Володимир Малінкович, теж директор якогось інституту, але вже українського, продемонстрував кілька виданих на заході брошурок, підготовлених радянськими дисидентами, зокрема, «Голод на Украине» (за це «НА» він окремо вибачився, сказавши, що тоді, коли Україна не була державою, так можна було писати). Він підкреслив, що Росія – це не тільки Путін, є ще ліберальна інтелігенція.

Звичайно, вона є. Але для нас це звучить так само, як для радянських солдат Другої світової твердження про те, що Німеччина – це не тільки Гітлер, а й німецька ліберальна інтелігенція :( 

Багато говорилося про те, як самвидавівські твори ховалися у чоботах, переправлялися за кордон і там ставали «тамиздатом».

Ось деякі думки Президента асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна:
«В условиях, когда, с одной стороны, существует власть, с другой – размытое, лишенное надежды общество, нам предстоит в муках рождать украинскую интеллигенцию. Демократия – это не тогда, когда ты можешь говорить все, что хочешь, а когда тебя слышат и прислушиваются, если твое слово имеет здравый смысл».
 
Дисидент Марк Бєлорусець

Найцікавіше почалося, коли дійшло до питань. Журналіст «ВВ» Сергій Петров, учасник, як він сам сказав, Надзвичайних зборів «Україна – зона культурного лиха», спитав у Афоніна, що краще видавати – мемуари дисидента про роки таборів чи спогади Юлії Тимошенко про перебування у Лук’янівському СІЗО. Афонін з’їхав.

Олена Шварц і Олександр Афонін

Редактор видання Олена Шварц заявила, що сьогоднішній самвидав – це блоги і незалежні сайти. Ігрунов з нею не погодився: самвидав, на його думку, це лише те, за що жорсткі репресії.


Очі фотографів

А потім почався скандал. Літня жінка спитала у президії, чи то гаразд, що при Могилянці створено центр по виявленню ворогів української культури. Росіяни розумно зіпхали відповідь на Афоніна, а той заявив приблизно таке:
«Объявление врагов украинской культуры – это попытка эпатировать публику. Этот термин не был окончательно принят на собрании. Действия украинской власти направлены на подготовку истинного украинца – с желудком, наполненным генномодифицированными продуктами, руками для выполнения несложных операций и ногами, чтобы переносить тело в нужном направлении. Удобного, легко направляемого и легко насыщаемого. Для счастья такому «украинцу» нужен кусок хлеба и бутылка пива. Собрание было первой реакцией просыпающегося гражданского общества. Украинская интеллигенция – как противовес действиям власти».

І тут у інтелігентного, м’якого Малінковича зірвало дах. Він закричав, що це деякі люди «находят козлов отпущения за свою бездарность, спихивая ее на государство и власть, в частности, на Табачника».

- Табачник – негодяй! – почувся бас якогось старого козарлюги.
- Вот это и есть интеллигенция! – парирував Малінкович.

Маленька, тендітна Валентина Чорновіл (сестра В’ячеслава Чорновола) вискочила наперед і голосно й швидко закричала щось про те, як можна таке казати, що Табачник українофоб тощо. Як шановне зібрання після цього не повисмикувало одне одному бороди, невідомо. Малінкович кричав, що йому доведеться залишити цю землю, де не вміють користуватися свободою.

Валентина Чорновіл

Ігрунов намагався заспокоїти, казав що треба чути і поважати одне одного, навіть не погоджуючись: «Инаковость нельзя воспринимать, как враждебность».

Тарас Чорновіл у цей час сидів, закривши обличчя руками, але все одно було видно, що по щоках пішли червоні плями. Врешті він сказав, що весь час гостро засуджує слова і вчинки Табачника, хоч вони і є однопартійцями, але ніколи не зможе стати на бік «бездарних Яворівських» (В.Стус), котрі втримались на плаву через те, що були донощиками. Зал аплодував.

Коли люди виходили, мені здалося, що більшості було соромно.
Tags: самвидав, фото, чорновіл
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 24 comments