Це така щоденна годинна передача, "Добрий вечір з Лондона!" називається. Я сиділа у студії, а в навушниках чула голос мого співрозмовника з Лондона, Богдана Цюпина. Я розумію, що ті, хто працюють на радіо чи ТБ, до такого звикли, а я лише вдруге у радіостудії, і мені було страшенно цікаво :)
Інтерв’ю ви послухаєте, а я краще ще трохи про Майдан розповім. Зробила я, значить, з десяток-другий фоток під дощем, парою слів з людьми перемовилась, кілька твітів зробила, дивлюсь на годинник - 14:22. Ой леле! А мені ще поставити фото в Інет, тобто розпакувати нетбук, під’єднати модем і мишу, дочекатись, поки усе завантажиться, розпізнає пароль, зловить мережу і т.д., після чого переливання фоток у нетбук, відбір, мінімальна обробка і заливання в Інет з такою швидкістю конекту, яка мене в Києві тримає :) Коротше, якщо не поспішати, роботи на годину. І ще дощ. Фотоапарат вже давно мокрий, про нетбук не знаю, бо він у сумці :)
Залітаю у перший-ліпший намет, прошу дозволу попрацювати десять хвилин з нетбуком. Намет невеликий, у ньому ховаються від дощу, один в одного на голові, підприємці з якоїсь області, які, звісно, бачать мене вперше. Почувши слово "нетбук", вони перезирнулися: "Журналіст" - і за кілька секунд обладнали мені пристойне робоче місце, ще й самі поривалися вийти на дощ, щоб не заважати мені працювати.
Це я до чого веду? До того, що порівняйте цю поведінку простих людей із хамством влади.
Зараз ви скажете мені, що підприємці, мовляв, зацікавлені, щоб журналісти про них писали і писали добре.
А влада хіба не зацікавлена?
Але у неї інші методи - хамить і залякує.
До речі, ті підприємці питали мене, чому вчора, коли був повний Майдан, журналістів був мінімум, а сьогодні, коли людей мало, журналістів багато. Я сказала, що це тому, що у перший день влада сподівалася, що протести вдасться замовчати. А коли блокаду вже прорвано, тоді у пролам усі лізуть :)
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →
← Ctrl ← Alt
Ctrl → Alt →