Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Стаття про Че Гевару

Цю статтю я писала ще в жовтні, на роковини загибелі Че. Досі не викладала її в ЖЖ, бо сподівалася трохи переписати, адже це - "журнальний" варіант, тобто із самоцензурою. Руки не дійшли - читайте, що є.


ЧЕ ГЕВАРА: Народження легенди

Всміхається тубілець дурнувато,
Від голоду і коки напівп’яний,
Поточений турботами і страхом,
Ховаючи в душі прадавній сум –
Сум за часами, що давно минули,
Яких, можливо, зовсім не було...
Але думки про це такі солодкі!


Ернесто Че Гевара
(пер. Олени Білозерської)


Як сказав Отто фон Бісмарк, революцію готують ідеалісти, роблять фанатики, а плодами її користуються негідники.
Че Гевара був ідеалістом і фанатиком.


ГЕРОЙ

Коли пишеш про героя, важко бути об'єктивним і не збиватися на патетику.
Коли читаєш про героя, важко визнати, що він не був непогрішимий. Сліпо захоплюватися простіше.

Че Гевара примудрився стати героєм для молодих радикалів усіх напрямів. Його ім'я асоціюється не стільки з марксистською ідеологією, прихильником троцькістського напрямку якої він був, скільки з революцією заради самої революції.

Він і був героєм – але зовсім не тому, що дотримувався лівих поглядів або боровся за права пригноблених. Він був героєм за складом характеру. Але його перемога, якби вона була можлива, принесла б зло. І не помилялися селянські хлопці з Болівії, що не піддалися на його заклики.

Че Гевара на футболках і значках – це просто один з брендів поп-культури, що не має нічого спільного з реальним Ернесто Гевара де ля Серна. Чому саме він став брендом – та просто тому, що він символ протесту. Духом протесту лоскоче собі нерви молодь всіх країн і культур.
Ця стаття про реального Че.

Дуже хвора дитина

Реальний Ернесто Гевара був важко хворою людиною (астма). З раннього дитинства прагнучи довести, що не поступається здоровим, він став «більшим католиком, ніж Папа Римський». Грав у футбол і регбі, займався мало не всіма видами спорту – але на ігри і тренування завжди брав з собою інгалятор. Юнаком обійшов, об'їздив на мотоциклі і велосипеді всю Латинську Америку. Не без труднощів – через непосидючість – здобув освіту лікаря. Лікував прокажених у лепрозоріях і плавав Амазонкою на подарованих ними плотах. Його наречена Чінчіна, дочка мільйонера, природно, не захотіла такого чоловіка й такого життя, і шлюб не відбувся.

Молодий Ернесто, ще не Че

РЕВОЛЮЦІОНЕР

У Гватемалі, під впливом майбутньої дружини Ільди Гадеа і прочитаних в юності книжок, він стає марксистом.

Ернесто з першою дружиною Ільдою і дочкою Ільдітою

Там же вперше зі зброєю в руках бере участь у політичних розборках, після яких йому й Ільді доводиться переїхати до Мексики, де Ернесто знайомиться з кубинськими вигнанцями, які на чолі з братами Кастро – Фіделем і Раулем – готують «визвольне плавання» на Кубу з метою повалення проамериканського правителя Батисти.

Фідель і Че

Мабуть, Фіделю потрібен був лікар. Інакше як пояснити, що Ернесто Гевара (кубинці прозвали його «Че» за аргентинський вигук, який він без кінця повторював, – означає воно щось подібне до нашого «ну» чи «агов») став єдиним іноземцем, якого Фідель узяв на борт старенької посудини «Гранма» («Бабуся»)?

Недосвідчені, необстріляні бійці висадилися на Кубі і 25 місяців вели партизанську боротьбу в горах Сьєрра-Маестра. Одного разу після бою Че Гевару залишили виходжувати кількох поранених. Після одужання це були особисто віддані йому люди. Розлючені репресіями батистівських військ, до них долучалися місцеві жителі. В результаті Че привів Фіделю 75 чоловік і отримав звання команданте (майора) – найвище в повстанській армії.
8-а колона під командуванням Че Гевари пройшла більше 600 км., від Сьєрра-Маестра до гір Ескамбрая, і з боєм узяла місто Санта-Клара, розгромивши великий гарнізон урядових військ.

В боях за Санта-Клару

МІНІСТР

Традиційно під час революції і неминучих після неї чисток чужинцям доручають найбруднішу і найкривавішу роботу, після чого позбавляються від них. Здавалося, до цього рішення спочатку схилявся і Фідель. Як комендант фортеці-в'язниці «Кабанья», де утримувалися прихильники Батісти, Че Гевара підписував смертні вироки.


Але Фідель виявився чи то більш порядним, чи то просто розумнішим. Че отримує кубинське громадянство (другий іноземець в історії Куби), стає директором Національного банку і міністром промисловості. Про його призначення розповідали анекдот: нібито Фідель запитав на зборах лідерів революції, чи є серед присутніх економіст, що погодиться узяти на себе управління банком. Че, що якраз задрімав, здалося, що Фідель запитав «комуніст», і він підняв руку. Відступати було пізно.

Че з батьками на Кубі

Він не виходив з кабінету по п'ятнадцять годин на добу. Ночами зубрив економіку і фінансову справу. Не жалів ні себе, ні інших. По вихідних брав участь у суботниках, рубав цукрову тростину, спускався в шахти, проектував і сам випробовував комбайни.

Че на суботнику

«Я тепер службовець революції і вважаю, що зобов'язаний обмежувати себе у всьому навіть більше, ніж у військові дні. Спосіб життя революційного службовця повинен бути майже чернечим», – говорив він. Носив стару військову форму. Демонстративно відмовлявся від всіх благ і пільг для своєї сім'ї. Писав книги і не брав гонорарів за публікації.
Імідж для цієї людини був дорожчий за здоров'я, дорожчий за власну голову.

Ернесто Гевара і Микита Хрущов, Москва

Як дипломат він їздив по світу. Домовлявся з Радянським Союзом та іншими країнами соцтабору про допомогу і торгові контракти (з 1960 року США ввели ембарго на торгівлю з Гаваною). Об'їздив півсвіту: Північна Корея, СРСР, США, Франція, Алжір, Дагомея, Єгипет, Китай, Чехословаччина. При цьому він залишався собою – підписував купюри нацбанку не прізвищем, а розмашистим «Че», а на міжнародному семінарі міг заявити, що СРСР продає свою допомогу народним революціям, переслідуючи корисливі інтереси.

Банкнота Нацбанку Куби з підписом "Че"

ЛЕГЕНДА

Він був другою людиною після Фіделя, всі знали його і захоплювались ним. І ось Че Гевара, вже давно не юнак (37 років), що страждає на серйозну недугу і вже добився всього, чого можна бажати, кидає це все і їде воювати в джунглі.


З цього і починається справжня історія легенди про Че Гевару. Він – єдиний лідер XX століття, що, захопивши владу, відмовився від неї. Причому добровільно, написавши Фіделю прощального листа, в якому зрікся усіх постів і навіть кубинського громадянства.
Чому він так вчинив?
Мабуть, Че зрозумів, що не годиться в керівники мирного часу.
«Ернесто почав нудьгувати вже на другий рік після зміни влади в Гавані, – згадує дочка Кастро Аліна Фернандес, що живе в США. – Почавши нову справу, Че швидко у ній розчаровувався. Банк його дратував. «Я партизан, чи мені тут папірці перекладати?». У міністерському кріслі йому не сиділось – затіяв масштабний проект, будував десятками сталеливарні заводи: жоден не добудував до кінця».


Напевно, йому, що звик в усьому бути кращим, дорікали за невдачі. Напевно, він втомився від багаторічного непосильного графіку і сам усвідомлював, що не справляється. Але навіщо революціонерові, поету й романтику доручили фінансову справу? Чи, може, на будь-якій іншій регулярній роботі цю, загалом, асоціальну людину чекало б те саме?

Друге весілля Че. Наречена Алеїда Марч - при надії

Одного разу, коли американці висадилися на Плайя-Хірон і війська під керівництвом Фіделя і Че відбивали вторгнення, Че відчув себе у своїй тарілці. І знову повернувся до «папірців». Він задихався в них – в прямому і переносному розумінні. До нього поступово доходить: «Після революції роботу роблять не революціонери. Її роблять технократи і бюрократи. А вони – контрреволюціонери».




Майже на всіх спільних фотографіях Фіделя і Че відчувається суперництво між ними і те, що Фідель сильніший

Крім того, його підганяв час: «У 40 років ти вже старий для герільї (партизанської війни)». Розповідають, як після перемоги на Кубі приголомшені бородаті герільєрос вешталися покинутими кабінетами уряду Батісти, і до них поступово доходило, що партизанське життя скінчилося, і треба братися за роботу, відновлювати зруйновану країну – тобто, робити те, чого вони не вміють. «Спокійно, хлопці! – нібито сказав їм Че. – Ми несемо відповідальність перед цією країною, і п'ять років присвятимо їй. Через п'ять років ми ще не будемо дуже старими для герільї».

Все своє життя він брався за все підряд, але був людиною подвигу, а не щоденної праці. Тому по-справжньому добре у нього вийшла тільки герілья на Кубі. Ось він і став герільєро. І хотів робити те, що любив і умів.

ПРОЩАННЯ

Че зник, залишивши батькам і дітям романтичні і пишномовні листи:
«Я знов відчуваю своїми п'ятами ребра Росінанта, знову, нап’явши рицарський обладунок, я починаю шлях. Вважаю, що збройна боротьба – єдиний вихід для народів, які борються за своє звільнення, і я послідовний у своїх поглядах. Багато хто назве мене шукачем пригод, і це дійсно так. Але я шукач пригод особливого роду – з тієї породи, що ризикують власною шкурою, аби довести свою правоту.
Можливо, я спробую зробити це востаннє. Я не шукаю такого кінця, але він можливий. І якщо так трапиться, прийміть мої останні обійми. Рішучість, яку я вдосконалював із захопленням артиста, примусить діяти кволі ноги і втомлені легені. Я доб'юся свого. Згадуйте іноді цього скромного кондотьєра XX століття».

Че з родиною

Він залишив без батька дочку від першого шлюбу і чотирьох дітей від другого, з кубинкою Алеїдою Марч, яку зустрів, як і належить революціонерові, в боях. І поїхав – спочатку тренувати повстанців в Бельгійському Конго, потім до Болівії.


Перед від’їздом до Болівії Че повністю змінив зовнішність

Але друга герілья не вдалася. На Кубі Че був молодше, і на чолі партизанського руху стояв не він, чужинець, а місцевий уродженець Кастро, котрий любив і відчував Кубу і користувався підтримкою місцевих. Крім того, для революції в Болівії не було об'єктивних причин, вона не дозріла. А Че намагався викликати її штучно.
І взагалі – двічі в одну ріку не входять.

ГЕРІЛЬЯ

Якщо бути точними, Че не планував воювати в Болівії. Ця країна, що межує з п'ятьма іншими латиноамериканськими державами, ідеально підходила для створення в ній тренувального табору і основної бази партизан, звідки можна було б здійснювати рейди в інші країни. Для цього в Болівії треба було сидіти тихо. Але не передбачені Че обставини привели до бази солдат президента Баррьєнтоса. Нечисленному загону довелося ховатися, тікати, періодично приймаючи бій.

По іншій, менш вірогідній версії, Че сподівався, що болівійська армія, яка вважалася найслабшою у Латинській Америці, не впорається з герільєю, і влада звернеться по військову допомогу до США, а втручання янкі викличе загальне обурення на континенті, і революція охопить всю Латинську Америку.

Ферму «Каламіна», яку купили партизани для створення бази, підшукала розвідниця Таня – Тамара Бунке, соратник і давня подруга Че. До початку герільї за його завданням вона кілька років прожила в Болівії під ім'ям Лаури Гутьєррес, налагоджуючи контакти і зв'язки для герільї. Їй вдалося навіть близько познайомитися з президентом країни Рене Баррьєнтосом.

Тамара Бунке - Таня

Болівійські комуністи не підтримали герілью. Їхній лідер Маріо Монхе сказав Геварі: «Ти обрав для партизанської війни зону, де ніхто не встане на твій бік. Ти зовсім не знаєш тутешніх селян. Вони не підуть за чужоземцями. Та армія, яку ти вважаєш нікчемною, розіб'є вас». Монхе висловив думку, що революція повинна починатися не з герільї в лісі, а із загального повстання, а якщо воно буде придушено, тоді вже можна йти в гори. Але головна причина нерозуміння була не в цьому. Просто головний комуніст Болівії зажадав для себе поста лідера, а Че Гевара категорично не погодився.
У розпорядженні Че були всього 24 бійці, з них тільки вісім болівійців, і ті уродженці міст, які не знали місцевого діалекту. У загін входило 4 вищих офіцерів (команданте) з Куби.
Навіть у герільї Че залишився поетом: на Різдво 1966 року він декламував власну поему, в якій із м'яким гумором змалював своїх бійців. Він вів щоденник, у якому з докладністю і холоднокровністю медика описував найдрібніші події герільї, зокрема, власні проблеми із здоров'ям, включно з проносом і блювотою. Він не намагався виставити себе у вигідному світлі. Не хотів, щоб нащадки думали, що було легко?

Після Різдва до «Каламіни» нагрянули поліцейські, що прийняли партизан за наркоділків, і Че повів основну групу в тренувальний похід, який замість запланованих 20 днів тривав сорок – бо партизани не знали місцевості й елементарно заблукали. Двоє людей втопилися у річці, на дні опинилися майже всі боєприпаси.

Герільєрос

«Зграя розбійників, – писав Че Гевара, – має нібито всі ознаки герільї: тут і монолітність, і пошана до отамана, і сміливість, і знання місцевості, а часто навіть правильно вживана тактика. Не вистачає їй лише підтримки народу, і саме тому влада завжди зможе виловити або знищити таку зграю... Повне взаєморозуміння з населенням і відмінне знання місцевості...»

Всі партизани Че були в цьому краю чужинцями, підтримки місцевих у них не було. Була тільки віра бійців у свого командира, який, не дивлячись на хворобу, демонстративно не дозволяв собі жодних переваг. Французький політолог Режі Дебре, котрий перебував недовго у герільї Че, описує наведений командиром приклад: якщо у тебе з їжі тільки маленька булочка, що дозволяє вижити одному або двом бійцям, а голодних бійців десять, треба не кидати на неї жереб, а розділити булочку на крихти і роздати всім порівну. Інакше – несправедливо.

Повернувшись з походу, Че застав у таборі близько 30 новобранців – їх привезла Таня, якій заборонено було з'являтися на базі, але вона таємно сподівалася, що тепер їй дозволять залишитися в герільї, після початку якої вона категорично не хотіла довше виконувати свої обов'язки в місті. Двоє новобранців дезертирували, були арештовані і розповіли, що в таборі знаходилася жінка. Недалеко від лісу на платній стоянці знайшли її джип і записник, за яким встановили власницю. Дезертирам показали фото Лаури Гутьєррес, де вона була разом з президентом, і вони упізнали в ній ту саму партизанку.

Таня в партизанському таборі

Біля «Каламіни» з'явилися солдати. Можливо, їх підганяв сам президент, шукаючи зниклу подругу. Партизани встигли сховатися, але один з них випадково вистрілив.
Почалися бої. Президент Баррьєнтос закликав болівійців «об'єднатися у боротьбі проти місцевих і іноземних анархістів, що одержують зброю і гроші від Кастро». Він особисто кружляв літаком над сельвою, видивляючись партизан. У столицю Болівії Ла-Пас прибули військові місії з Аргентини, Бразилії і Парагваю. Аргентинські війська були підведені до болівійського кордону. На прохання Баррьєнтоса США надіслали до Болівії 16 інструкторів, фахівців з боротьби з партизанами, які відібрали і вишколили два батальйони (близько тисячі) болівійських рейнджерів.

ЗАГИБЕЛЬ

Незабаром Че розділив свій загін на дві частини: один очолив сам, а до загону його заступника, кубинського команданте Хоакіна, увійшли переважно хворі й ненадійні бійці. Серед них була і Таня, у якої піднялася температура. Простіше кажучи, Че скинув баласт. Два загони кружляли лісом, відстрілюючись від ворогів, але так більше і не зустрілися. Загін Хоакіна виказав солдатам селянин, і їх перестріляли при форсуванні річки Ріо-Гранде. На впізнання трупа Тані прибув президент. Її поховали в лісі – там, де знайшли, і час від часу на її могилі з'являлися квіти і свічки.

Партизанка Таня

Загін Че продовжував блукати, по можливості ухиляючись від сутичок. Нічого не висаджували в повітря, нічого не руйнували, полонених відпускали. Лише одного разу партизани захопили маленьке місто. Звістка про це наробила в світі багато шуму. Але Че всього лише шукав у місцевій аптеці адреналін і інгалятор, необхідні йому для боротьби з астмою. Він був адреналіновим наркоманом – в прямому і переносному розумінні.

Полонений Че

8 жовтня 1967 року поранений в ногу Че Гевара потрапив у полон до болівійських військових і через добу був розстріляний у селищі Ла-Ігера. Американці, що керували операцією, наказали доставити його живим до Панами. Але болівійські військові виконали наказ свого президента – розстріляти. Особисті мотиви президента виявилися сильнішими за політичні. Ще коли Че був живий, Баррьєнтос наказав оголосити, що він загинув в бою. Труп сфотографували для преси, після чого відрубали у нього руки (для дактилоскопічної експертизи).

Після розстрілу

Місцеві індіанці обрізали пасма його волосся і бороди. Зараз вони називають його «Святим Ернесто Ла-Ігерськім» і продають його локони довірливим туристам, яким і в голову не приходить, що ці пасма чорні, а волосся Че, в жилах якого, окрім латиноамериканської, текла ірландська кров, було рудуватим.
Багато писали про «прокляття Че»: всі люди, причетні до полювання на нього, полону і смерті, або загинули, або стали інвалідами. Але безпосередній вбивця Че, сержант Маріо Теран, живий і досі. Зовсім недавно кубинські лікарі видалили йому катаракту.

Дружина і діти Че після його загибелі

КІТЧ

Руки і щоденник Че Гевари були таємно переправлені на Кубу і шанувалися там як святиня. У 1997 році останки Че і Тані були виявлені і поховані в мавзолеї в Санта-Кларі на Кубі.

Мавзолей Че в Санта-Кларі

Цього року там відбувся багатотисячний мітинг пам'яті Че. «Великого герільєро» згадали в своїх промовах болівійський президент Ево Моралес і венесуельський Уго Чавес. У Болівії величезний розвеселий натовп пройшов «партизанською стежкою Че» і влаштував фестиваль на його честь. 40 років тому цією стежкою пройшли всього пару десятків змучених, хворих партизан. Кубинські школярі щоранку виголошують клятву: «Піонери комунізму, будемо як Че!».

Фідель біля барельєфа Че

А у всьому світі ім'я Че стало просто комерційним брендом. Його фотографія в береті авторства Альберто Корди стала найбільш розтиражованим зображенням минулого століття. У рейтингу популярності британської газети «Таймс» його ім'я знаходиться по сусідству з Брітні Спірс.
Здається, про жодного іншого історичного персонажа не написано стільки книг і не знято стільки фільмів. Американський режисер Брет Ратнер, збираючись знімати ще один фільм про Че, так пояснив інтерес молоді до його персони: «Він найкрутіший чувак зі всіх – найкрутіший мертвий чувак».

Каміло Гевара, синок Че

Одних тільки футболок, бейсболок і кухлів з обличчям Че за 20 років продали на сто мільйонів (!) доларів – а є ще одеколон, пиво і кава з ромом під назвою «Че». Якби ці гроші отримав Че Гевара особисто – світ він, може, і не захопив би, але Латинську Америку – напевно.

Згадується відомий афоризм: чи варто було ставати Наполеоном, щоб на твою честь назвали торт?

Олена БІЛОЗЕРСЬКА

("Украинские Итоги", листопад 2007)

Tags: статті мої, че гевара
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 24 comments

Recent Posts from This Journal