Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Для тих, хто втомився від політики у моєму ЖЖ - стаття про чорних археологів


Чорні археологи: по кромці закону

Чорну археологію можна порівняти з риболовлею. Якщо тобі приносить задоволення сам процес, лови рибу на вудку, але будь готовий, що здобичі вистачить тільки щоб нагодувати кішку. А якщо ти хочеш розбагатіти на риболовлі, відправляйся туди, де нерестяться лососі, перекривай ріку сітями, лови всіх підряд, розпорюй їм животи і набивай бочки червоною ікрою. Якщо тебе не вб'ють конкуренти і не посадять до в'язниці, ти станеш дуже багатою людиною.


ЯКІ ВОНИ?

Традиційний образ чорного археолога, що сформувався в обивателя: безпринципний мисливець за наживою, що глумиться над могилами полеглих бійців. Це неправда. Хоча б тому, що на розкопках (на копі, як кажуть чорні археологи) багато не заробиш.
Копарі – люди специфічні. В «цивільному» житті чорний археолог може працювати держслужбовцем, дрібним бізнесменом, взагалі ким завгодно, і це не має значення: всі знають, що лише на копі він справжній.

Заради чого ці люди протопують пішки десятки й сотні кілометрів, викопують вручну кубометри землі, часто ризикуючи нарватися на міліцію або «бєспрєдєльщиків»? В першу чергу, вони захоплені люди. "Ми шукаєм не речі, а пошук речей", – сказано в підпису одного з учасників копарського форуму.

Що ними рухає? Бажання заробити – так, але в останню чергу. Звичайно, якщо в процесі розкопок попадеться цінна річ із тих, що копар не колекціонує, він її продасть. Але ці гроші – скоріше невелика підмога, ніж заробіток.
Потяг до пригод? Легковажно. Швидше за все, азарт. Прагнення ризику й бойового братерства, не реалізоване у більшості сучасних чоловіків. Треба бачити, як вони ходять селами в камуфляжах, з ножами на поясі, шокуючи місцевих жителів.

Частіше за все копарям від 25 до 40 років. Їх знанням з історії і археології позаздрить будь-який професор. Але висловлюються вони зі зворотами, яких професори не вживають. На копі можуть і випити – але ніколи не нап'ються.
Як всі люди, чий успіх залежить від випадку, копарі забобонні. Вони сподіваються на фарт (саме на фарт, «удача» примхлива, тому що жіночого роду) і жартома закликають на допомогу «Санкта-Хабаріуса» («хабар» на сленгу – здобич копаря).

ЩО КОПАЮТЬ?

Як правило, копарі спеціалізуються на одній темі і копають лише її. Умовно їхні заняття можна поділити на чотири типи: монети, антика, «Трипілля» і «війна». Все, крім Трипільської кераміки, сучасні археологи знаходять за допомогою ґрунтового металодетектора. Окрім нього, часто використовується щуп (Т-образний гранований металевий прут) і завжди – лопата.
Копати можна цілий рік, але краще за все – навесні і восени, коли земля не промерзла і поля не засіяні. По пшениці з апаратом не походиш!

1. МОНЕТИ

Не всі колекціонери монет тільки купують або вимінюють їх. Деякі знаходять самі. Монети і прикраси вони шукають на місцях стародавніх стоянок або поселень. Особливо популярні поселення Черняхівської культури, де можна знайти античні монети, наприклад, римські денарії, яким по дві тисячі років. Ще «на Черняхівці» знаходять всілякі бронзові бляхи і фібули (застібки на плащ). Такі знахідки характерні для центру України (наприклад, Кіровоградської області).

Все готово для пошуку монет

На першому в своєму житті копі монет я знайшла денгу 1731 року. Парою годин пізніше людина, що запросила мене, стояла на березі річки і задумливо дивилася на два великі валуни з вузьким просвітом між ними. Просвіт був промацаний металодетектором, під валуном виявився срібний італійський медальйон XVIII століття.

Більшість монет коштують зараз феноменально дешево. Наприклад, за 9 півтораків – срібних монет першої половини XVII століття – просять близько 20 доларів. Рядові давньоримські денарії коштують від 10 доларів штука, а мідні дореволюційні монетки «з орлом» – всього пару гривень.

Копані соліди - "крістінки"

Не дорожче коштують також інші предмети, які часто «піднімають» копарі: від 10 доларів фібула або бляха, а за 6 залізних наконечників X століття їх власник просив всього 30 доларів.
Найбільшим попитом, як пояснив нам чорний археолог Ігор (ім'я змінене), користуються зараз на ринку срібні монети пізнього середньовіччя (бароко) XVI-XVII століть – талери. Рядовий талер у гарному стані коштує від 100 доларів. Але таку монету ще спробуй знайди.

Чому все так дешево? По-перше, каже Ігор, «півкраїни копає». Відтоді, як 10-15 років тому з'явилися і стали доступні пересічним людям металодетектори, кількість знайдених монет різко збільшилася і ціна, відповідно, впала. По-друге, на ціну монети впливають два чинники – її стан і рідкість (монета, випущена 5 років тому обмеженим накладом, коштує дорожче, ніж величезним накладом тисячі років тому).
Заробити, копаючи монети, практично неможливо – хіба що знайдеш скарб, де їх буде відразу 2-3 тисячі. Але Ігорю відомо всього декілька випадків, коли такі скарби дійсно знаходили.


 2. АНТИКА

Антику копають на півдні України – в Криму, Херсонській, Одеській, Миколаївській областях. У сферу інтересів чорних археологів, що спеціалізуються на ній, входять поселення грецьких міст-полісів, а також скіфські і сарматські поховання. Тільки на цій темі і можна реально заробити – золоті речі зі скіфського могильника продаються в Україні від 100 доларів за грам. Але це в тому випадку, якщо тебе не уб'ють конкуренти і не зловлять правоохоронці – за тим, на чому можна заробити, і контроль жорсткіший. Тому, як правило, такі копарі не працюють поодинці з лопатами, а «по-швидкому» зносять стародавні кургани і могильники екскаватором. Мабуть, у них «все схоплено».

Знайомий розповідав про двох новачків в копарській справі, які в дві лопати розрили скіфський курган і знайшли там золоті прикраси, оцінені згодом в декілька мільйонів доларів. Через деякий час хлопці «знайшли» цей скарб на власній земельній ділянці, здали його державі і отримали законну чверть (за ціною металу). Але такі випадки – майже нереально рідкісні.
Знайдені на території України античні цінності, на жаль, в більшості своїй не залишаються на Батьківщині. Потяг «Севастополь-Москва» називають археологічним – це головний канал підпільної переправки раритетів до Росії.

Ринок антикваріату в нашій країні, говорить Ігор, носить хаотичний і неврівноважений характер. Наступного року всесвітньо відомий лондонський аукціонний дім «Сотбіс» збирається відкрити в нашій країні філіал. Тоді справжні колекційні раритети виростуть в ціні, і торгівля ними відбуватиметься більш цивілізовано. Вони заноситимуться в каталоги, і їх переміщення за межі України буде ускладнено.

3. «ТРИПІЛЛЯ»

Деякі любителі копають трипільську кераміку. За допомогою щупа вони знаходять залишки хат, в яких більше чотирьох тисяч років тому жили наші предки. Якщо пощастить, в одній хатині може знаходитися від трьох до десяти маленьких цілих розписних банячків («чорнильниць»). Їхня ціна – від 30-50 доларів. Великий розписний баняк, зібраний з уламків відсотків на 80, коштує 300-400 доларів. Бінокуляр – рідкісна річ, схожа на два перев'язаних посередині снопи, – може коштувати 600-700 доларів. Верхня частина великої антропоморфної фігурки і крупна зооморфна фігурка – від 100 доларів.

Така хатина розкопується приблизно за тиждень, і заробіток копаря залежить не тільки від його знань і фарту, але й безпосередньо від кількості перероблених кубометрів. «Трипілля» копають в значній мірі для заробітку, але гроші, як ми бачимо, невеликі. На будь-якій, навіть некваліфікованій, роботі можна отримувати більше.

Викопані вироби через особисті контакти продають перекупникові. Після реставрації той перепродає виріб високопоставленим колекціонерам. Його ціна при цьому зростає в 2-3 рази.
В Україні є декілька крупних колекціонерів (Ігор назвав два всім відомих прізвища). Вони, за його словами, погано розбираються в антикваріаті, підбір для них здійснюють мистецтвознавці. Багаті люди, говорить Ігор, зайвої копійки не заплатять. А простий колекціонер зніме останню сорочку, але потрібну йому річ купить.
До речі, останні пару років трипільська кераміка практично відкрито продається на зльотах колекціонерів, що проходять в Києві в останню суботу кожного місяця.

4.«ВІЙНА»

Драгунський карабін системи Мосіна зразка 1909 р.

У них це називається «ходити по війні». Заняття небезпечне (знайдений тобою снаряд може рвонути, а за знайдені у тебе зброю або боєприпаси можуть посадити) і невдячне – заробити на ньому практично неможливо, оскільки рідкісні нагороди, колекційна зброя у гарному стані і т.п. попадаються дуже рідко.

До поїздок «на війну» хлопці готуються всю зиму. Вивчають військові мемуари і карти боїв, а вже на місці опитують місцевих жителів.
Більшість цих копарів дотримуються неписаних правил: якщо знаходять останки солдата, ховають його, іноді підзахоронюють до братських могил, що знаходяться поблизу, повідомляють про знайдені останки і радянських, і німецьких солдатів в офіційні пошукові організації. Але є й мародери, що викидають людські кістки куди попало і навіть розривають могили. Хлопці називають їх виродками. Це через них, поховавши бійця, вони не встановлюють на могилі хреста – інакше негайно розриють у пошуках здобичі.

Чорні археологи знають правду, яку приховує офіційна історія. Вважається, наприклад, що в 1941 році нашим військам катастрофічно не вистачало боєприпасів. Але, розкопуючи місця боїв 41-го року, хлопці майже не знаходять в землі стріляних гільз, а знаходять цілі набої, розсипані абияк. Це означає, що в перші місяці війни солдати масово викидали боєприпаси і тікали або здавалися в полон.

Копар позує, сидячи на «хабарі» – радянських артилерійських гільзах до тридюймівок

Що хлопці роблять зі знайденим «хабаром»? З набоїв висипають порох, гранати дезактивують, видаляючи з них «начиння», а гвинтівки й карабіни просвердлюють. Після цього їх можна законно приєднати до своєї колекції.

ІСТОРІЇ З КОПА

Бути чорним археологом – іноді весело. Якось Д. заліз з металошукачем на город до однієї бабусі – пошукати монети, а тут і хазяйка. Побачила людину в авіаційному шлемофоні на голові (це замість навушників) і з дивним приладом в руках. «Ти хто такий? Що тут робиш?». А Д., ще до того, як залізти на город, запримітив, що під хатиною у бабці росте мак. «Мак шукаю», – каже. Стареньку як вітром здуло…
Іноді бути копарем страшно. Одного разу С. з колегою метровим щупом досліджували траншею. І «двинули» по снаряду або міні. Рвонуло сильно. Отямившись, С. побачив, що він весь у крові, а ніг нижче коліна немає. Від його крику отямився товариш. На щастя, виявилось, що кров – від невеликих осколкових порізів на обличчі, а ноги нижче коліна... присипані землею. Пощастило.

Такі небезпечні знахідки валяються в лісі просто так

Одного разу двоє копарів знайшли сліди явного криміналу – скелет дитини, загорнутий в поліетилен. Чи повідомили вони в міліцію, нам невідомо. Можливо, що й ні – кому потрібні проблеми?

ЩО ЗА ЦЕ БУВАЄ?

На кого нарветеся. Закони сформульовані гранично нечітко. З 2004 року в Україні діє «Закон про охорону археологічної спадщини», що дозволяє розкопки тільки офіційним організаціям, що мають всі необхідні дозволи. У ст. 10 цього Закону сказано: «Використання будь-якою особою металодетекторів та інших приладів для  пошуку об'єктів археологічної спадщини або рухомих предметів, пов'язаних з культурним шаром, без наявності відкритого листа і дозволу на проведення археологічних досліджень є незаконним». Під визначення «об'єкт археологічної спадщини» може підпасти що завгодно, на чому збереглися сліди людської діяльності, але на практиці ця норма не працює.

У Кримінальному кодексі України є стаття 252 «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду», що передбачає штраф до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі до трьох років. Під неї, вочевидь, можна підвести чорних археологів, що копають в заповідниках і на територіях, визнаних археологічними пам'ятками. В Адміністративному кодексі є стаття 92 «Порушення правил охорони й використання пам'яток  історії  та культури» – штраф від трьох до семи мінімумів.

Що це означає на практиці? За пошук монет на полях і городах вам не буде нічого. Монети лежать в орному шарі, який пошкодити неможливо при всьому бажанні: до вас це зробив плуг.
За ями, викопані в лісі, вам теж нічого не буде. Якщо, звичайно, при вас не знайдуть бойових набоїв, гвинтівок, гранат тощо. Тоді буде дуже погано. У старому кримінальному кодексі ця стаття мала номер 222 (зараз 263), і її називали «три гуська». Від двох до п'яти років.
У скіфські кургани тощо краще не лізти – якщо не покалічать, то посадять.
А ще, якщо копаєте сам-один, ви ризикуєте (при будь-якому з різновидів копу) нарватися на «бєспрєдєльщиків», які поб’ють вас і віднімуть апарата. Так що обережніше…

ЯК СТАТИ КОПАРЕМ?

Знадобиться небагато – і дуже багато. З речей – лопата, бажано щуп і ґрунтовий металодетектор.
Слабенький металодетектор, з невеликою глибиною пошуку і без додаткових функцій, обійдеться вам приблизно в 300 доларів. Хороша модель, з рідкокристалічним дисплеєм, що дозволяє отримати інформацію про тип виявленого предмету (цвях, пробка, фольга, кільце, монета), метал, з якого він зроблений, і глибину, на якій лежить, коштує від 1000 доларів і вище.

З особистих якостей – величезні знання, сміливість, завзятість і авантюрний склад характеру. І друзі, які приймуть новачка до своєї компанії. Якщо ви не журналіст, у вас на це більше шансів – ніякого висвітлення їхньої діяльності люди, що ходять по кромці закону, не вітають.

Олена БІЛОЗЕРСЬКА.
Фото автора

("Украинские Итоги", жовтень 2007)
Tags: статті мої, фото, чорна археологія
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 17 comments

Recent Posts from This Journal