Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

"Імена їхні невідомі, подвиг їхній безсмертний"



(По-русски читать тут)
Нарешті маю змогу розказати вам про подію, яка відбулася ще 8 травня, у переддень свята перемоги. У селі Толокунь Вишгородського району на Київщині поховали 35 радянських бійців, знайдених за останній період членами пошукового загону "Дніпро-Україна".


Пошуковий загін "Дніпро-Україна"

Це поховання було не таким помпезним, як у жовтні в Баликощучинці (там само можете почитати про бої за Київ у 1943 році і трохи про роботу пошуковців), але кому та помпезність потрібна? Як і тоді, порядок підтримували студенти у зелених плащ-наметах з раціями. Я була певна, що вони з якогось специфічного вузу, але один з них заприсягся мені, що вони з Університету культури.







Похованню передувала перша в Україні Вахта пам"яті, що тривала з 1 по 7 травня. Пошуковці зі всієї України шукали загиблих бійців. Знайшли п"ятьох, а також близько 150 ВОПів (мін, гранат і снарядів), які здали МНСникам. Цих п"ятьох поховають пізніше - коли встановлять, якщо це виявиться можливим, їхні імена і розшукають родичів.
Фотозвіт про Вахту пам"яті і роботу пошуковців можна подивитися тут:
http://bilozerska.livejournal.com/251169.html

З 35 бійців вдалося встановити імена лише чотирьох:
Дубовик Григорий Емельянович 1918-1943
Ширяев Егор Степанович 1916-1943
Михалев Петр Ефимович 1917-1943
Аблакулов 19..-1943.
На поховання приїхали родичі загиблих - Тетяна Дубовик з Узбекістану і родина Ширяєвих з Підмосков"я. До трун з рештками Дубовика і Ширяєва були прикріплені їхні фото. До решти двох - лише фото пам"ятника невідомому солдату...




Онуки і правнучки бійця Ширяєва біля труни діда

Тетяна Дубовик, українка за походженням, народилася у Ташкенті і прожила там все життя. Кілька років тому вона стала пошуковцем, а згодом знайшла в Україні останки власного діда. 8 травня його поховали у с.Толокунь.

- Мы начинали с поиска одноклассников, родственников - обычных "потеряшек", - розповідає пані Тетяна. - Параллельно я стала искать данные о своем деде - по архивам, по различным поисковым форумам военным, просила о помощи друзей с Украины... В начале поиска мне было известно только его фамилия и имя. Потом на сайте ОБД "Мемориал" я нашла его год рождения и в каком полку и каком военном округе служил. И нашла документы, что он был начальником обозно-полевого снабжения 244 стрелкового полка и пропал без вести в мае 42 под Харьковом. На этом его военный путь оборвался, и мой поиск тоже зашел в тупик. После этого я на всех форумах военных разместила объявление о его поиске, и через своих друзей-поисковиков с Украины, через Викторию (Вікторія Нестратенко, пошуковець з Києва - О.Б.), совершенно случайно мы вышли на Сергея Распашнюка и поисковый отряд "Днепр-Украина". И выяснилось, что еще в декабре 2009 года ими найдены были останки нескольких солдат. У одного из солдат был котелок. Эксперты распознали на нем фамилию Дубовик. В итоге совпали фамилия, инициалы и год рождения на котелке. Мы отправили фотографию в Киев экспертам. Они по черепу сделали слепок и фоторобот предполагаемого лица солдата. Когда сравнили фотографию с фотороботом, они оказались идентичными на 85%. Об этом есть заключение экспертизы. Совпал возраст по экспертизе - 24-25 лет и рост - 168-172 см, а мой дед где-то был 1,70 и погиб, когда ему было 24 года. Мы нашли его благодаря одной вещи - котелку и случайному благоприятному стечению обстоятельств, что поисковики с нашего сайта и "Днепр-Украина" нашли друг друга. Потом наша команда помогла отряду "Днепр-Украина" найти родственников другого бойца - Ширяева в Московской области, и будем дальше помогать.


Губернатор Київщини Анатолій Присяжнюк закликав селян вклонитися "людям, які захищали мир і пройшли через тяжкі випробування". "Зі свого боку, як губернатор, я даю слово, що я буду доступний. Все, що залежить від влади, ми зробимо. Президент оголосив 2010 рік роком учасників Великої Вітчизняної війни. Ми повинні зробити все для цих людей, щоб вони розуміли, що держава про них піклується".

Голова Вишгородської РДА Ярослав Москаленко привітався по-українськи, далі перейшов на російську. Сказав, що на Вишгородщині воювали і українці, і росіяни, і білоруси, і узбеки, і угорці, і поляки. Сьогодні вся наша країна і весь колишній СРСР святкують 65-річчя великої перемоги, але війна не закінчена, поки не знайдені і не поховані всі солдати. Подякував пошуковому загону "Дніпро-Україна" і ветеранам.


Координатор пошукового руху, керівник проекту "Дніпро-Україна" Тарас Костанчук подякував меценату та ідейному куратору, голові обласної організації ПР Юрію Бойку (чому політики з інших таборів не фінансують пошукові роботи? - О.Б.).

Далі голова пошукового загону "Дніпро-Україна" Сергій Распашнюк передав особисті речі молодшого лейтенанта Дубовика і рядового Ширяєва його онукам.


- Мой дед родился не в Узбекистане, он родился на Украине, - плачучи, сказала Тетяна Дубовик. - Воевал за Украину и погиб здесь. Благодарю археологический поисковый отряд "Днепр-Украина". Если бы они не нашли, наша семья никогда не смогла бы обрести его.

Коли Григорій Дубовик пішов на фронт, його старшому сину (батьку Тетяни) було 4 роки. Молодший син був ще немовлям, і був паралізований. У воєнні роки мати виходила його, зігріваючи у... кінському навозі. Хлопчик виріс нормальним. Обидва брати не дожили пару років до знайдення і поховання їхнього батька - загинули в автокатастрофі.


Членів пошукового загону нагородили від губернатора годинниками.


Далі отець Миколай з парафії архистратига Михаїла (УПЦ МП, хто б сумнівався) відслужив панахиду по загиблих бійцях.
Три постріли - і труни опускають в могилу. І дуже швидко після жахливої спеки починається дощ.




Обійтися без червоних прапорів з серпом і молотом, вочевидь, тепер неможливо :(



Ветерани і просто селяни сидять на поминальній учті. Губернатор п"є до ветеранів. Вітання з Днем перемоги, квіти, співи військових пісень. Хлопці закопують могилу... Потім збираються у невеликому будиночку, куди привезли музей пошукового загону. У загону "Дніпро-Україна" є власний музей. Лише кілька стендів, вони зберігаються у звичайному київському офісі, але яких!
Ось лише деякі експонати:




Знахідки з часів українського козацтва і Київської Русі






Сергій Распашнюк нагороджує своїх бійців медалями і грамотами

Була страшна війна, і люди гинули, і сподівались, що їх не забудуть, знайдуть, повідомлять близьким. І це потрібно робити - навіть якщо минуло 60 з гаком літ. За будь-якого устрою, за будь-якої влади - це потрібно робити.
Tags: війна, друга світова
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 64 comments