Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Олена Білозерська: "Я ж у них як більмо на оці" (інтерв'ю)

Олена Білозерська, Елена Белозерская, Елена Билозерская
Фото Віктора Крука


(По-русски читать тут)
Про ризики та переваги незалежного журналіста, досвід протистояння тиску й силу нових медіа – у розмові з Оленою Білозерською.

Інтерв’ю зі мною на "Телекритиці", взяте Зоєю Красовською, вона ж ooany_wonderoo. Дівчина позиціонує себе як журналіст-початківець, але інтерв’ю взяла високопрофесійно - ви гляньте, як сформульовані питання, і взагалі на готовий матеріал. Вважаю, що інтерв’ю класне! І дякую Зої за нього.
Отут у себе вона пише, як ми спілкувалися - так все й було: по чужому скайпу з кумедним і злим ніком, і з 10-хвилинними інтервалами між питаннями :)

Олена Білозерська: «Я ж у них як більмо на оці»
Зоя Красовська, для «Телекритики» 27-04-2010

Про ризики та переваги незалежного журналіста, досвід протистояння тиску й силу нових медіа – у розмові з Оленою Білозерською

Журналістка Олена Білозерська останнім часом сама стала популярним героєм публікацій у ЗМІ. Таку увагу до медіа-активістки привернули не надто приємні події. 27 березня в її квартирі провели обшук і вилучили фотографії з протестних акцій. А згодом викликали на допит, де, за переконанням журналістки, їй «шили» співучасть у незаконній акції, яку вона висвітлювала. Олена розцінює ці події як спроби залякати й приборкати вільних журналістів.
Крім того, Олена Білозерська широко відома інтернет-спільноті завдяки своєму блогу на livejournal.com. У 2008-му він за результатами голосування читачів потрапив у п'ятірку найкращих українських блогів. Не менш активно Білозерська веде twitter: часто найсвіжіша інформація з гучних акції першою з'являється в її повідомленнях. Тому ми говорили з Оленою не тільки про тиск на журналістів, а й про силу слова в нових медіа.

- Олено, чому ви вирішили не присвячувати себе певному виданню, а стати незалежним журналістом?

- Редактори дістали. Причому не політичною цензурою, як можна було б подумати, а безглуздими правками. Мені здається, незалежний журналіст - це те саме, що бізнесмен, порівняно з найманим працівником. Більше свободи, більше відповідальності і більше можливостей, звісно. Та й узагалі цікавіше. Втім, будь-яка незалежність відносна. Я постійно співпрацюю з виданнями, які мають редакторів, але добилася, щоб вони не втручалися в те, що я пишу.

- З якими виданнями найчастіше співпрацюєте?

- Зараз постійно співпрацюю з партійним виданням однієї правої політичної сили. Мої фото і репортажі постійно публікують популярні інформаційні сайти, такі як «Корреспондент», у газетах теж щось з'являється - «КоммерсантЪ», «Газета по-киевски»... Є задумки про власний проект, але зараз не хочу заглиблюватися в подробиці, щоб не наврочити.

- Маєте членство в політичних чи громадських організаціях?


- Є членом правої партії, але не тієї, в газеті якої працюю. Між іншим, мені довелося десь рік пропрацювати в газеті, яка належала депутату від Партії регіонів. У перший же день роботи, дізнавшись, хто власник газети, я поставила умову, що не писатиму про політику. І нормально працювала.

- Чим вас так приваблюють протестні акції, адже переважно саме їх ви й висвітлюєте?

- Я б не сказала, що переважно саме їх. Праві акції - так, бо це мені цікаво і це співпадає з моїми переконаннями. Хоча траплялося робити репортажі з акцій і Тимошенко, і Януковича, брати великі інтерв'ю у відомих політиків, серед яких були далеко не тільки націоналісти, а були, наприклад, Тарас Чорновіл і Ганна Герман. Мені головне, щоб людина була цікавою. А протестні акції просто гучні і яскраві, тому більш помітні, зокрема і в моєму блозі. Крім того, люди й організації, які симпатичні мені більше за інших, звісно, частіше потрапляють у мої репортажі. А от на акції комуністів, наприклад, мене просто не пускають - роздають там листівки з моїми портретами і підписом: «Бандеровский провокатор». А дарма - зробила б і про них об'єктивний репортаж. Вони просто не розуміють, що будь-який репортаж, навіть критичний - це піар, який врешті-решт іде на користь. Зашкодити може тільки замовчування, ігнорування. Розуміючи силу піару, я завжди щиро дивуюся, коли якісь політики не пускають на свої прес-конференції журналістів із ворожих для них видань. Я б не пускала лише тих, хто може, наприклад, яйцем кинути чи почати голосно матюкатись. А «ворожий» журналіст може хіба що поставити незручне питання. Політик повинен уміти на них відповідати, і вдала відповідь миттєво додасть йому балів.

- Коли незалежний журналіст починає відчувати на собі тиск? Коли докопується до певних глибин чи тем або ж достатньо тільки опинитися не в тому місці й не в той час?

- Можу казати лише за себе. Я, наприклад, ніколи не докопувалася, хто з можновладців на якій дачі живе і за скільки тисяч доларів носить годинник. Тому й тиску особливого не відчувала. Якщо серйозно, я не знаю, наскільки небезпечно писати на такі теми. Припускаю, що в журналістів, які за них беруться, є серйозний «дах». Окрім того, я ніколи не була «папараці», тому і з цього боку тиску не було.
Особисто я миттєво відчула тискщойно почала висвітлювати так звані протестні акції «без заявки» - умовно кажучи, кидання димовух. Це співпало в часі зі зміною влади. Думаю, на моєму прикладі журналістам хочуть показати, де та межа правди, яку можна казати, а яку ні.

Я впевнена, що і без тих хлопців із димовухами (погляди яких я, до речі, не поділяю і які заслужили, по-хорошому, на невеликий штраф) знайшли б як до мене приколупатися. Бо я і мій ресурс непідконтрольні, зі мною не може суворим тоном переговорити дядя-редактор чи дядя-спонсор. Пишу про що хочу і вважаю за потрібне, а відвідуваність ресурсу (персонального блогу. - З.К.) вже чималенька. Я ж у них як більмо на оці, йди знай, про що завтра напишу.


Фото Віктора Крука


- Хто найбільш схильний до тиску на журналістів - представники вищої державної влади, силові структури, великий бізнес?

- Силові структури самі по собі на журналістів не полюють. Хіба що якийсь окремий недоумок у погонах може під час бійки чи масових затримань зачепити журналіста. Силові структури виконують наказ можновладців чи великих бізнесменів. Хто з них більше тисне? Мабуть, дивлячись, про що пишеш. Хтось сказав, що лаяти президента безпечніше, ніж власника банку - президент, скоріше за все, не помітить, а власник банку і «замочити» може. Це, щоправда, знаю тільки в теорії - у фінансові розборки свідомо намагаюся не влазити. Бо там правих і винних, як правило, не буває - всі «гарні».

- Чого бояться ті, хто тисне на журналістів?

- Всі без винятку, хто роблять погані справи, бояться розголосу.

- Тому ви так голосно заявили про обшуки у вас і допити?

- Саме тому, звісно. Тобто я публічно, на весь світ (бо втрутилися і міжнародні організації) сказала: відчепіться і не заважайте працювати. У них свої засоби тиску - обшуки, виклики на допити тощо, а в нас - свої методи захисту: на весь світ заявити про кожного з них, персонально, про зловживання і порушення закону.

- Чи підтримали вас колеги?

- Колеги допомогли дуже сильно, усім дуже вдячна - і нашим, і зарубіжним, і особливо міжнародній організації «Репортери без кордонів», які зробили вже дві заяви на мою підтримку. Всі ж розуміють, що якщо проковтнути обшук в одного журналіста - обшукуватимуть усіх. Так само і я, зі свого боку, хоч журналіста газети «Комуніст» поб'ють чи обшукають, не вагаючись, встану на його захист.

- Ви можете назвати свій блог потужною інформаційною платформою?

- Це не мені судити. Я намагаюся зробити його таким. З самого початку (з червня 2007 року) замислювала його як власне незалежне ЗМІ. Це не ЗМІ, звісно, але ембріон ЗМІ.

На жаль, у нас не діє таке поняття, як на Заході, - «громадський журналіст». На мій блог заходить по півтори-дві тисячі людей щодня. Думаю, це відвідуваність невеликого ЗМІ. Наприклад, я колись власну газету видавала тиражем 2000. Люди мене знають саме завдяки цьому блогу, а не завдяки моїй шестирічній праці в газетах і журналах. Але без «корочки» зареєстрованої газети була б я бідна, не визнав би мене журналістом узагалі ніхто.

- Ви особисто відчуваєте на собі відповідальність «рупора»?

- Ще й як відчуваю! Я мало крізь землю не провалилася через ситуацію в суді над затриманими в Українському домі (8 квітня затримали активістів, які влаштували акцію протесту на виставці «Волинська різня: польські і єврейські жертви ОУН-УПА». - З.К.). Коли з кабінету судді вийшов перший виправданий, мені хтось сказав, що виправдали всіх, і я пустила це у Твіттер. Миттєво з'ясувалося, що це помилка. Я дала у Твіттері спростування рівно через 2,5 хвилини після цього повідомлення, але прекрасно знала, що ця неправильна інформація вже розповзлася.

Перед тим, як прийти у журналістику, я встигла трохи позайматися наукою, тому в мене менталітет такий - страшенно переживаю, коли під моїм прізвищем виходить якась неточність. Більшість журналістів, як я помітила, на це плюють. А я могла свого часу затримувати матеріали, мене редактори сварили, а я намагалася до когось там дотелефонуватися, щоб перевірити якийсь факт - чи все у мене точно, чи не переплутала.

- Що є головним знаряддям медіа-активіста - особисті риси і здібності, технічні засоби, наявність власної платформи?

- Мабуть, це не можна змішувати в одну купу. Починати, думаю, треба з особистих якостей. Бо на початку в людини, крім якої-небудь «мильниці», нічого немає.

Особисті якості - це самовіддача, коли, наприклад, два дні бігаєш, а потім дві ночі сидиш над матеріалом, за який тобі завідомо ніхто не заплатить. Це нелякливість - у кожного свої «стрьомні» ситуації, мені, наприклад, частенько доводиться ризикувати технікою. Це амбітність - інакше все набридне, втомишся, розчаруєшся і махнеш рукою.

Далі йде наявність своєї платформи. Вона дає незалежність. І вже далі - технічні засоби. Для мене це завжди був фотоапарат. Маленька цифрова мильничка, з якою я років п'ять примудрялася робити репортажі, і деякі фото друкувалися навіть у глянцевих журналах. Нормальна фототехніка в мене десь лише два роки. Без диктофона нашому брату, зрозуміло, нікуди. А рештою якось обростаєш. Зовсім нещодавно з'явилася простенька відеокамера, перед нею - ноутбук, бо темп роботи постійно пришвидшується. Але головне - те, що є всередині. Коли це є, все решта якось потім приходить: і вороги, і друзі, і «дах», і технічні можливості, і навіть гроші помаленьку...

- За яких умов блог та інші нові медіа (соціальні мережі) стають ефективним способом боротьби зі свавіллям влади?

- Елементарно - це об'єднаний колективний розум, який не дає ні владі взагалі, ні окремим її представникам ні замовчати свої зловживання, ні збрехати. Одна мобілка з виходом в інтернет, одне повідомлення у Твіттер - і їм капець!

Фото Павла Старостенка та надане Зоєю Красовською (Віктора Крука - О.Б.)

*******************************************************
*******************************************************
Для приколу перепощую сюди коментарі відвідувачів "Телекритики", заодно й відповім на них :)

1. А когда госпожа Белозерская писала для Ъ // 27.04.2010 19:16:00
По архиву "КоммерсантЪ-Украина" за последние 5 лет госпожа Белозерская находится дважды: по одному разу в 2006 (7 ноября) и 2007 (30 января) годах. Оба раза - как пресс-секретарь УНА-УНСО, которая дает комменты Артему Скоропадскому, автору заметок об акциях националистов . По поводу того, что госпожа Белозерская выступала автором заметок в Ъ, архив ничего не сообщает. Возможно, она писала под псевдонимом.

2. Otar Dovzhenko // 27.04.2010 21:21:39
"А когда", Олена говорить про фото. Ймовірно, колись "Коммерсант" використовував її фотороботи.

Олена Білозерська: Правда, саме так і було. В "Комерсанті" - фото.

3. "Олена Білозерська:" // 28.04.2010 09:18:31

Олена Білозерська: Я працювала в газеті одної партії, потім працювала в газеті другої партії, записана до третьої партії. Та це все х**ня, малята. Мені головне, щоб людина була цікавою.

Олена Білозерська: Журналіст працює там, де є робота. І пише, в ідеалі, про те, що потрібно людям і цікаво йому самому. І якщо, наприклад, в лікарні взимку вимикають опалення, нема жодної різниці, напише про це газета "Повстанська ватра" чи газета "Заветы Ильича". (Це перебільшення, звісно, в комуністичних газетах я все-таки не працювала :) Для мене головне - не писати те, що не відповідає моїм переконанням. Не писала ніколи.

4. Артем Явас // 27.04.2010 23:16:51
Интересно, а что ув. "независимый журналист" кушает? Как известно, писать материалы, которые никто не опубликует - дорогое удровольствие. Хозяева изданий готовы платить денежку только тем, кто оквадрачивает свою жомпу на офисно-редакционном стуле ежедневно с 9 до 6, иначе, считается, невыгодно такого работника держать. Да о чем говорить, если редакторы московского "Большого города" и "Эсквайра" плачутся, что их авторы не имеют финансовых возможностей готовить хороший материал столько, сколько он потребует времени. Какие там еще "месяцы для погружения в тему"? Сегодня на вчера!

Олена Білозерська: Щодо редакторів і "сьогодні на вчора" - маєте повну рацію.
Я у становищі підприємця, який кілька років будує собі, скажімо, цех, який жодних прибутків поки що не приносить, самі витрати. Через кілька років цех почне годувати підприємця - а може, й не почне, бізнес - це завжди ризик. Підприємець, поки будує цех, живе на дрібних підробітках і старих заощадженнях, не купує собі машину, дорогий одяг, косметику (якщо це жінка) тощо. Праця на майбутнє називається.
Спочатку ти заробляєш собі ім’я, яке не зробиш, працюючи "на дядю", потім ім’я працює на тебе і твою справу.

5. читатель // 28.04.2010 15:43:41

Ну, теперь буду знать, что такое настоящий журналист. И как он работает: "Одна мобілка з виходом в інтернет, одне повідомлення у Твіттер - і їм капець!"

Олена Білозерська: Саме так, зокрема, і має працювати справжній журналіст. Робота журналіста - доносити до людей інформацію, в т.ч. і за допомогою нових медіа. Іноді здоровезне журналістське розслідування у газеті не має такого резонансу, як кілька дрібних постів у Твіттері.
Інша річ, що для того, щоб твої повідомлення мали резонанс, треба довго працювати на своє ім’я, щоб твоїй інформації довіряли.

6. 2105 // 30.04.2010 11:47:14
Гарна, Ви, дівчинкоОленка. Прочитала з цікавістю. Мислите щодо особистих якостей журналіста вірно. і, мабуть, в більшості своїй так поступаєте. Але, чому в обговоренні до вас - так скептично? І чому Отар Довженко? Він з такої ж когорти, що і Ви. Тільки, мабуть, матюків не вживає. Та й таким милим і розумним панночкам як Ви - це теж не личить. Завітаю на Ваш блог, може знайду для себе відповідь: Хто ж ВИ?!Важливо, щоб слова Ваші не розходилися з діями. і дійсно були правдивими, а не піарними!

Олена Білозерська: Дякую, заходьте в гості! Критичне ставлення у багатьох, мабуть - через мою одіозну репутацію "злобної бандерівки" :) Матюків та інших брудних слів не вживаю принципово.

7. Сеня // 01.05.2010 01:07:51
Малолетняя нацистка.

Олена Білозерська: Дякую за комплімент щодо віку! :)

8. Непересічний // 01.05.2010 07:04:32
Свободівська піарниця Білозерська - "незалежна журналістка"???? Лігачова, май совість.

Олена Білозерська: А хто тоді незалежний журналіст? Той, хто бреше читачам, приховуючи свої переконання і симпатії? Чи той, у кого їх взагалі нема? Так такого не буває.
Я - незалежна тому, що ні "Свобода", ні будь-хто інший не диктує мені, про що писати.
Tags: журналістика, репресії, спроби припинити мою діяльність, я, інтерв’ю
Subscribe

Recent Posts from This Journal

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 68 comments
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →
Previous
← Ctrl ← Alt
Next
Ctrl → Alt →

Recent Posts from This Journal