Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Інтерв’ю на донецькому порталі

Поки я готую репортажі про дві сьогоднішні акції - про суд над комунізмом і акцію на захист продавців української символіки на Майдані - почитайте, кому цікаво, інтерв’ю зі мною, яке позавчора з’явилося на ngo.donetsk.ua - Порталі неполітичних новин. Інтерв’ю узяв журналіст Станіслав ФЕДОРЧУК.

В Україні з’явилися перші жертви нового режиму (Інтерв`ю)
Вівторок, 20 квітня, 15:36

Портал неполітичних новин NGO.donetsk.ua вирішив здійснити власний огляд стану свободи слова в Україні. Сьогодні наш співрозмовник - відома українська журналістка Олена Білозерська, яка регулярно висвітлює масові акції протесту, зокрема, руйнування пам’ятника Леніну в Києві, маршів УПА, студентської акції проти Дмитра Табачника, акцій "автономних правих" та багатьох інших. Ім'я Олени Білозерської відомо українським читачам і з її власного блогу http://bilozerska.livejournal.com, на якому ледь не щодня з'являються нові репортажі з місця подій.

Нагадаємо, 27 березня 2010 року представниками МВС було проведено обшук у квартирі Олени Білозерської. Під час обшуку слідчий вилучив два диски з фотоматеріалами з акцій молодіжної організації "Автономний спротив", що є порушенням Закону України "Про державну підтримку ЗМІ і соціальний захист журналістів".

Пані Олено, яким був Ваш шлях у журналістику?

Журналістикою я займаюся з початку 2004 року. Це було ще до Помаранчевої революції. Сталося так, що я маю вищу гуманітарну освіту, але не журналістську. Ми з компанією друзів поїхали до Придністров'я. Нам було цікаво подивитися, як там живуть місцеві українці. Серед нас був один студент журналістського факультету, який пообіцяв редактору одного видання матеріал про Придністров'я. Як часто буває з молодими хлопцями, він десь або загуляв або проспав і матеріал не зробив. І я, щоб виручити його, написала матеріал сама. Навіть була згодна, щоб він підписав його своїм іменем. Але хлопець виявився чесним і взяв в одну руку статтю, а в другу мене, і привів мене до редакції. В редакції він сказав: "Вибачте, Тимофійович, статтю написав не я, а Оленка". Редактор прочитав статтю і відразу запропонував роботу в редакції. Тобто, це відбулося для мене абсолютно несподівано. Це була невелика партійна газета, яка підтримувала кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Так я прийшла в журналістику та одразу почала висвітлювати різні масові заходи. Попри те, що писала не тільки про них, займалася політичними оглядами, зустрічалася з людьми, висвітлювала соціальні теми, про кривду з боку чиновників, інші теми. Але постійно ходила на різні масові заходи і фотографувала їх. Тоді в мене ще не було професійного фотоапарату, була маленька цифрова "мильничка". Проте, навіть нею намагалася робити фоторепортажі. Отак і сталось.

Чим є для Вас блог? Які переваги блогу порівняно з традиційним ЗМІ? Наскільки ведення блогу для Вас є додатковою можливістю спілкуватися з громадськістю? Як часто ви стикалися з цензурою з боку видань, у яких працювали?

Коли я веду блог, наді мною немає редактора. Ніхто не може казати мені, про що писати, а про що не писати, правити те, що я пишу. Я працювала в багатьох зареєстрованих ЗМІ і один чи два рази мені щастило з редакторами, але частіше навпаки. Редактор в більшості сучасних видань - це не найбільш кваліфікований журналіст, а той, хто вміє діставати гроші. Для цього теж треба мати талант. І я поважаю таку здатність. Але вони чомусь втручаються у творчий процес, дуже часто будучи просто неграмотними. Я стикалась з подібними випадками. Редактор може переставити місцями два речення в одному абзаці, щоб показати, що він над тобою головний. Тобто йдеться не про "політичні" правки, а суто свавільні і недоречні. Набагато частіше безглуздо псувався матеріал. У журналіста, в якого є громадянська позиція, майже завжди є можливість влаштуватися до видання, яке співчуває тій самій політичній силі, що і сам журналіст.

Останнім часом Ви багато приділяєте уваги акціям студентів проти Дмитра Табачника, судовому процесу над Миколою Коханівським. Яке Ваше враження від цих громадських процесів? Чи загальноукраїнські ЗМІ надають значення цим масовим акціям і наскільки об'єктивно їх висвітлюють?


На жаль, в більшості випадків, загальноукраїнські ЗМІ висвітлюють всі ці події доволі тенденційно. Часто іде необ'єктивна інформація. Справа в тому, що практично кожне ЗМІ має власника. І ним є або сам політик або бізнесмен, який спонсорує певну політичну силу. Саме тому, люди більше довіряють блогам. Блог веде людина і якщо вона не ховається під псевдонімом, то їй довіряють. Я веду свій блог під своїм ім'ям і під своїм обличчям і відповідаю своєю репутацією. Якщо я помилюсь, то я відразу напишу спростування про те, що трапилась помилка або про те, що мене дезінформували. Блог людина може вести без фінансування. ЗМІ не можуть бути об'єктивними, така природа світу.
Щодо ситуації з Миколою Коханівським, то я вважаю, що те, що відбулося є політичним замовленням. Якщо уявити собі, що побилися не Коханівський і помічник Табачника, а двоє хлопців на дискотеці та один іншому роз'юшив губу, хіба загрожували б йому два місяці в СІЗО і чотири роки ув'язнення?

Як Ви оцінюєте свободу слова в Україні? Чи існує вона як явище? Чи, можливо, вона існує виключно як свобода самовираження журналіста? Наскільки вона залежна від політичних гравців?

- Я вважаю, що свобода слова існує. Існує в тому сенсі, що якщо ти не хочеш писати неправди - у тебе є вибір. За правду у нас не розстрілюють і в тюрму не саджають. Принаймні поки що. В такому сенсі, вона існує. Але звичайно, свобода говорити правду переміщується у блоги з офіційних та комерційних ЗМІ.

Нещодавно міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів" доволі різко засудила дії МВС, які провели обшук у Вашому помешканні та помешканні журналіста Олексія Фурмана, та вилучила матеріали, пов'язані з журналістською діяльністю. Чи Вас і надалі викликають до МВС? Чого прагнуть представники МВС?

Мене продовжують викликати на допити. Тринадцятого квітня відбувся вже другий допит, після обшуку. Я вважаю, що подібна діяльність МВС є відвертою політичною "заказухою". Під час допиту, без жодного попередження, слідчий влаштував мені очну ставку із затриманим хлопцем, який брав участь в акції. І слідчий наполегливо тиснув на цього хлопця, щоб він надавав свідчення проти мене.

Коли влаштовується очна ставка? Тоді, коли підозрюваний в чомусь не зізнається, наприклад, відмовляється від того, що він десь перебував, а свідок його викриває. У нас було все навпаки. Я повідомила про те, що я цього хлопця не бачила. В мій об'єктив потрапила лише одна людина зі спини і судячи з комплекції, це був зовсім не цей хлопець. А слідчий починає розпитувати хлопця, де стояла я під час того, як організатори та учасники акції готувались до неї. Хлопець відповідає, що так, вона стояла і все бачила. Тобто, я вважаю, що мене зі свідка хочуть зробити учасником акції і перекваліфікувати мене на підозрюваного. Хлопець казав як по-писаному, в юридичних термінах, як зазвичай, молоді люди не кажуть. Він казав: такого-то числа я вчинив хуліганські дії з групою осіб, прийшла особа, поширила листівки, роздала лампи накалювання і так далі. При цьому він називав по імені всіх своїх спільників і товаришів. Мені відомо, що жодного з них на допити не викликали і не ув'язнювали. Тобто, виходить, що вони не потрібні слідчому, попри те, що він знає їхні імена. А потрібна саме я.

Фактично, цим намагаються змусити мене замовчати, залякати, щоб я не писала про подібні акції. Я зараз лишаюся одна в інтернеті, хто з журналістів широко і швидко висвітлює акції протесту. Вчора ми давали прес-конференцію, на якій моїм опонентом був голова центру зв'язків з громадськістю МВС України пан Поліщук, і він спочатку сказав, що на момент проведення слідства і обшуку в моєму домі було невідомо, чи я є журналістом або просто блогером. Я повідомила його, що слідчому було це відомо, і я відразу продемонструвала своє журналістське посвідчення, але це не подіяло на представників МВС. Інші учасники прес-конференції відразу задали питання про те, що Олексій Фурман, якого представники МВС затримали на цій самій акції нібито прийнявши його за учасника акції, є професійним фотокореспондентом "Фотоленти" і він так само продемонстрував своє посвідчення. Він тоді почав казати, що законом дозволяється робити обшуки і вилучати матеріали у всіх громадян, в тому числі, журналістів. Слідчий спочатку теж намагався довести, що я не є журналістом. Тепер, він намагається довести, що я нібито знала про планування акції. Можливо, згодом, вони захочуть довести, що я є організатором цих акцій.

Великі ЗМІ можна "заткнути", якщо вони будуть писати про події неприємні для влади, напустивши на спонсора фінансові перевірки, податкову інспекцію, пожежну. А незалежних ентузіастів можна тільки спробувати залякати викликами в міліцію, допитами, обшуками. Ми, звичайно, подали скаргу в МВС, прокуратуру, будемо боротись. Хочу створити прецедент, що журналістів чіпати - зась! Мене підтримала офіційною заявою ВО “Свобода”, Українська народна партія на чолі з Юрієм Костенком теж зробила заяву на цю тему, під нею підписалося чотири народних депутати, також вони надіслали депутатський запит до міністра МВС з вимогою покарати слідчого за порушення закону.

Як Ви вважаєте, скільки є в Україні журналістів готових висвітлювати громадські або політичні акції протесту? Чи є простір для журналістської діяльності? Чи здатні сучасні кафедри журналістики випускати людей з громадянською позицію та етичним кодексом?

Чи існує цей простір для дії ми перевіримо якраз за результатом мого випадку. Коли вдасться мені відбитись від МВС чи ні. Якщо вдасться довести, що журналістів чіпати не можна, коли вони діють як журналісти, а не крадуть або поширюють наркотики, це буде означати, що такий простір у нас є. Якщо говорити про те, чи готові журналісти висвітлювати протестні акції, то на мою думку, - це залежить від двох речей. Перша - чи буде це для них безпечно. Якщо їх почнуть за кожну акцію тягати і конфісковувати відзняте, наприклад, як це сталося з нами, то, звичайно, не буде бажання цього робити. Хтось з коментаторів дуже влучно написав на моєму блозі: "Скоро буде Євро - 2012 і, наприклад, приїде іноземний журналіст. І зніме бійку фанатів або, не дай Боже, розбиття вітрини, і в нього конфіскують камеру та арештують".
Зараз ведеться така політика, щоб зробити журналіста ніким, гвинтиком. Якого легко можна замінити на іншого гвинтика. Журналістам забороняється мати власну думку. Я з цим рішуче не погоджуюся. У мене був конфлікт з редакторами, коли я намагалася дати оцінку тому, про що пишу. Навіть якщо це така оцінка, з якою не погодитися неможливо. Наприклад, що бандит має сидіти в тюрмі. Навіть, якщо це якась банальність. Ти як журналіст не маєш права на власну думку, кажуть редактори.

Я вважаю, що якщо людина постійно читає якогось журналіста, насправді любить його тексти, то вона ставиться до нього як друга та порадника, тоді їй важлива його думка. Якщо читачу не подобається конкретний автор - у нього є вибір. У мене був анекдотичний випадок, коли я працювала в одній газеті. І в зв'язку з розширенням штатів газета почала набирати нових журналістів. До редакції прийшов вже немолодий, але доволі відомий журналіст в Києві. Мій редактор його не взяв. А вже згодом, у приватній розмові пояснив мені, що не може мати в редакції журналіста, який має свій власний стиль і якого в разі чого, не зможе замінити інший журналіст в редакції. Звичайно, я довго не затрималась в цій редакції. Сучасне ставлення до журналіста, як до працівників МакДональдсівського конвеєра.

Журналіст, навіть якщо він не дуже професійний, - був на місці і все особисто бачив. А редактор, який "виправив" не був і не бачив, і через його правки часто виникають неточності, які вводять в оману читачів. Протестними акціями може займатися журналіст, для якого це насамперед покликання, а не заробіток.

Розмовляв Станіслав Федорчук
Оригінал тут: http://ngo.donetsk.ua/donsociety/15682
Tags: журналістика, репресії, спроби припинити мою діяльність, я, інтерв’ю
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 36 comments