Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Знову бєспрєдєл у Ясногородці: людей залишили без дахів



(По-русски читать тут)
Вчора, 21 березня 2010 р., велика група молодих патріотів з різних організацій і не з організацій, а також юристи і журналісти, всього приблизно 50 чоловік, їздили у с.Ясногородка Макарівського району на Київщині – щоб захистити мешканців колишньої бази відпочинку «Лісова казка», яких незаконно виселяє фірма, що придбала цю територію. Щоб примусити людей виїхати, фірма створює їм нестерпні умови проживання, руйнуючи житлові будинки.

Фотозвіт цього разу великий, але недосконалий, багато чого у ньому бракує, бо знімала одночасно на камеру, і основні матеріали, значно цікавіші, потрапили лише на відео, яке вже додала.

Виїздили майже як на війну. Прогнози були поганенькі. Оскільки нічого протизаконного робити не збирались, то й не ховалися з акцією – анонс був на сайті ВО «Свобода». В результаті одному з організаторів напередодні телефонували з СБУ, а зранку, коли хлопці зібралися на Поштовій, побачили там міліцію. Одночасно від мешканців Ясногородки прийшло повідомлення, що там вже чекає в автобусах «Беркут».

Збір швиденько перенесли з «Поштової» на «Арсенальну». Віддаю належне хлопцям в плані організованості: хоча виїзд через це затримався, на «Поштовій» жодного не забули, а автобус був майже повний – тобто, зібралося під 50 чоловік.

Коли збиралися на «Арсенальній», там вже був наш старий добрий знайомий майор Оніщенко. А ось це вже дивно і означає, що або телефони слухають, або хтось «стучить».



Тут я перервуся, щоб пояснити суть справи тим, хто не знає або забув.
У 1968 р. об'єднання "Воркутавугілля" збудувало в с. Ясногородка Макарівського району Київської області дитячу базу відпочинку "Лісова казка" – для оздоровлення дітей шахтарів, які працювали на півночі.
Для обслуговування бази з районів крайньої півночі в житлові будинки з постійною пропискою та ордерами були вселені 60 сімей. На даний час ці люди – їх біля півсотні – мешкають там вже понад 30 років. Серед них є пенсіонери, ветерани війни, репресовані радянською владою, їхні діти і онуки.
Після вибуху на ЧАЕС 1986 року базу закрили. До 1987 року вона разом з житлом належала об’єднанню «Воркута-вугілля» (у Воркуті жили і працювали звільнені з таборів). Потім її було передано з балансу на баланс Київському монтажно-будівельному тресту №1 (пізніше перейменованого у «Київінвест»). Головною умовою передачі об'єкту була угода побудови багатоповерхового житлового будинку для сімей, які проживали на той момент в житлових будинках на території об'єкту.
21 лютого 1992 року державне підприємство "Київінвест" продає базу відпочинку "Лісова казка" разом з людьми приватній фірмі МП "Іглен". На якій правовій основі відбувся продаж державного майна, невідомо. 14 грудня 1992 році ці території викупило в „Іглена” ТОВ «Емос». З 2004 року фірма «Емос» намагається вигнати людей з їхніх домівок просто на вулицю.
Відбулося безліч судових засідань, на деяких з них я була присутня, і писала про цю справу не раз. 10 вересня 2009 року здалося, що мешканці остаточно перемогли: Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення про припинення та закриття провадження у справі незаконного виселення мешканців. У рішенні було чітко сказано, що не можна виселяти людей із домівок без надання їм рівноцінного житла у зручній для них місцевості.

Якщо я правильно зрозуміла суть питання, то, згідно з рішеннями судів, територія належить «Емосу», але людей вони не мають права виселяти, бо в людей ордери на житло. Така ось складна ситуація.

24 вересня помер Петро Васкул – головна рушійна сила боротьби мешканців за свої права. Найбільш енергійний, освічений і кваліфікований серед них, він представляв в судах інтереси всієї громади. Цей молодий (трохи за 30) чоловік без шкідливих звичок, що не скаржився на здоров’я, раптово помер з діагнозом «ішемічна хвороба серця». Кажуть, що результати медекспертизи зникли. А швидко після того фірма «Емос» розібрала дахи над будинками, де живуть люди, та перервала теплопостачання. Таким чином мешканців змушують забратися геть.
Оскільки у людей є ордери на проживання у цих будинках, перетворення їх з житлових на аварійні об’єкти є незаконним. Мешканці багато разів викликали міліцію, але вона не втручалася, аргументуючи це тим, що це приватна територія.

Ми поїхали до Ясногородки, що провести разом з мешканцями громадські слухання і, головне, зафіксувати те, що там відбувається, і підняти шум. Де робляться погані справи – треба піднімати шум - чим більше шуму, тим більша надія на порятунок.


******************************



Наш автобус зупинився біля в’їзду в селище Ясногородка. На дерев’яних столиках і лавках, де зазвичай торгують бабусі, хлопці швиденько, з балончиків, намалювали плакати: «Ні житловому геноциду!», «Емос», поважай закон!», «Міліція, не кришуй рейдерів!», «Вимагаємо справедливості!», «Вимагаємо виконання закону!», «Міліція, захисти громадян!», «Геть рейдерів!», «Житло людям!», «Злодіям тюрми!», «Тменов, ти рейдер!», «Цивільний кодекс, стаття 19: людина має право на захист свого майна» та інші.

Місцеві «свободівці» сказали, що у «Беркуту» є наказ: хапати всіх, а розбиратися уже в РОВД. Юристи зателефонували в управління внутрішньої безпеки та обласне МВС. Що почули у відповідь, я не знаю, але перед виходом з автобуса один з координаторів акції, В., провів інструктаж, як треба виглядати, що робити і як захищати техніку фотокорів і операторів. Всі інструкції були орієнтовані на тотальний «прийом» «Беркутом».
Автобус ми залишили на в’їзді до Ясногородки, щоб його не заблокували «бабаї». (Ну, подобається мені це слівце, один мій друг з Одеси називає так агресивних політичних опонентів :). Мовляв, щоб ті, кому поталанить втекти, могли до нього добратися.




Пройшлися з плакатами десь біля кілометру пішки - до входу на базу. Там стоїть паркан, ворота зачинені, тобто мешканці, хто має машину, не можуть заїхати на територію. Через хвіртку їх коли пускають, а коли не пускають, переважно вони потрапляють до своїх домівок через дірку в паркані.





На вході чергували кілька дебелих хлопців-охоронців. (Кажуть, всі без винятку уманські. Начальник охорони Петриченко точно з Умані). Вони відмовилися нас пускати всередину. Юристи і журналісти почали вимагати їхнє керівництво.


Дуже швидко з’явився керівник «Емосу», Тменов Олександр Олександрович (на фото). Щоправда, ми не знали, хто це, бо він не представився, і прийняли його за старшого по охороні. Вже значно пізніше я показала його фотку в фотоапараті мешканцям, і вони його упізнали. Тменов розпорядився, щоб охорона пропустила всередину мешканців і журналістів. Ми увійшли, а більша частина хлопців залишилась чекати за огорожею. Навіть страшнувато було їх лишати без пильного ока фото- і відео-камер.
До речі, мешканці повідомили, що офіс фірми знаходиться у Києві, на вул. Саксаганського, 102.





Всередині ми побачили людей, переважно літнього віку, і кількох дітей у віці 4-6 років, які гралися, наливаючи лопаткою воду – бо все ж тече! – у пластикові пляшечки. Серед них є дівчинка Юля, у якої більше двох років тому обидва батьки загинули в автокатастрофі. Її виховує бабуся, Галина Павлівна Коробейнікова. Я добре пам’ятаю цю жінку по багаточисельних судах у Києві. Їхню маленьку родину теж намагаються виселити.


На цій фотці Юля стоїть

Найменша дитина ще в колисці, їй 6 місяців. Її мама, 1981 року народження, теж народилася у «Лісовій казці».
Ми побачили умови, у яких живуть ці люди. Зі стель струмками тече вода на речі і посуд. Бо клейонка ж не тримає добре. А деінде у стелях взагалі зіяють дірки. Опалення нема.




З лампочки тече, стеля вся в краплях


Залита водою кухня



Кімнати






Ось так виглядають тепер дахи (лазили знімати по пожежній драбині, бо з горища не вилізеш – «на горища вони не пускають», кажуть мешканці):



Самі дахи зняли, а будинки накрили плівкою


Нежитлові будинки, які були навколо житлових, і дрібні господарські будівлі уже зруйнували


Очікуючи нас, за ворітьми кучкується наша "банда".

Деякі люди не витримали і перебралися, хто міг, до родичів або ще кудись. Найстійкіші – або ті, кому просто нема де подітися – живуть і продовжують боротьбу.


Анна Іванівна Солодовникова прожила у своєму помешканні майже 30 років. Працює у дитсадочку. "В результаті так званого ремонту проживати в моїй квартирі неможливо, - каже вона. - Зруйновані стелі, нема електропостачання, все тече. Я живу у сусідів. Звертались до міліції, вона приїздила, але результату жодного. Власник сказав, що буде надбудовувати третій поверх, це його власність і його право. Прокуратура і районна влада були тут, все це бачили, хитали головами, що ж це таке, але відповідь дали таку, що власник має право на все, а у нас жодних прав немає".

Завжди, коли журналісти, юристи і громадські діячі приходять на захист скривджених мешканців, виникає та сама проблема: захисники підбурюють мешканців на рішучі дії проти кривдників, а ті не хочуть, бояться, щоб чого не вийшло. І їх можна зрозуміти: політики і журналісти поїдуть, а їм тут залишатися.
Але цього разу все було не так. Мешканцям нема чого втрачати – дахів над головою нема! – вони доведені до відчаю і готові діяти.


Отже, на поле бою вийшов юрист Сидір Кізін. Без нього взагалі нічого б не було. Спочатку він добився, щоб нас пропустили на територію. Потім поговорив із мешканцями. Взяв у них копії документів про їхнє право на проживання. Далі переконав міліціянта, що той зобов’язаний прийняти заяви про правопорушення з боку ТОВ «Емос».
Як працює Кізін, взагалі треба бачити. Він такий тихий, ввічливий, кваліфікований, упертий і нарваний одночасно. Якщо його не відволічуть найближчим часом якісь інші справи, передчуваю, що бідні будуть «емоси» :)

Мешканці разом з Кізіним написали всі заяви, які потрібно було: про незаконне зняття дахів (будинки з житлових стали нежитловими), про винос речей літньої мешканки під час її відсутності (поїхала до дочки в Росію), про відмову працівників міліції захищати їхні права. Вони казали, що після смерті Петра Васкула і останнього «наїзду» зі зняттям дахів вони просто не знали, що їм робити: не було кваліфікованих юристів, які б пояснили.


Квартира і речі бабусі, яка поїхала до дочки в Росію

Заяви писалися довго, ми відзняли все, що треба було, і вийшли за межі території. Через деякий час, коли двоє журналістів і громадських діячів спробували увійти на територію знову, бо їм треба було до Кізіна, то їх без нього уже не пропустили, і ніякі посилання на статтю 171 КК і ст.17 закону про захист журналістів не допомогли.

Почалося довге очікування, поки юрист повернеться. Хлопці не сумували. Навколо все тече, посеред заасфальтованої дороги здоровезна і глибочезна калюжа. Одна машина у ній навіть застрягла, її виштовхували всі разом. Решта автівок долали калюжу успішно, але фонтани з-під коліс іноді були висотою з невеличкий будиночок – це залежало, зрозуміло, від швидкості проїзду. Коли водій успішно долав калюжу, сорок з гаком хлопців починали йому аплодувати :) На жаль, найкращі моменти сфоткати у мене не вийшло.



Був епізод, коли із хвіртки вийшов Тменов і хотів пройти, а перед хвірткою стояли наші хлопці. Прямо по курсу Тменова спокійнісінько набирав щось на мобілці М., щоб обійти його, треба було звернути трохи убік. Тменов захотів, щоб хлопець його пропустив, а той спокійно відповів: «Прохід там, я зараз зайнятий і не відійду». Той, звісно, обійшов.

Остаточно занудьгувавши, хлопці поробили з уже непотрібних плакатів паперові човники. Маркером підписали назви. Перший гордо іменувався «Аврора», решті дали більш сучасні імена – «Янукович» і «Азаров». Флотилію одночасно спустили на воду і з реготом потопили сніжками :)







«Януковича» спробували підпалити запальничкою, але розгорітися він не встиг: повернувся Кізін. Він сказав: «За тим, щоб понесли відповідальність люди, які заподіяли навмисно збитки громадянам, буде контроль в генпрокуратурі і в СБУ. Буде ставитись питання, що в Макарові діє організована злочинна група, до якої входять представники міліції і яка займається тим, що прикриває ці неправомірні дії. З приводу наявності тут «Беркуту» буде відповідна заява у генпрокуратуру – про те, що за гроші у вихідний день цілий автобус («Три», - підказав хтось)… три автобуси загонів спеціального призначення знаходяться тут, щоб захищати приватні злочинні інтереси рейдерів.

Тут присутній заступник начальника управління внутрішньої безпеки Київської обласної міліції, який глибоко розбирається в ситуації, але обласна міліція не реагує на те, що на їхніх очах затоплюється житло громадян, тече вода, псуються речі. З приводу цього теж буде направлене звернення у Генпрокуратуру і буде проінформована громадськість».


Мікроавтобус с "Беркутом". "Беркута", побачивши камери, одразу ж ховалися в машину.

Назад їхали іншим маршрутом, щоб не нарватися на міліцейську провокацію - могли зупинити на КПП. Сніг з полів танув і стікав на дороги, все пливло. В т.ч. застрягла в калюжі одна міліцейська автівка.




Двоє хлоп’ят спостерігають з "нички" за порятунком машин :)

- Якщо цього буде замало, приїдемо ще. Ще кораблики попускаємо, - підсумував вже в автобусі один з координаторів.
- Наступного разу будемо пускати півників, - пожартував хтось.

Подяка Віктору Круку за використані мною кілька його кадрів.

Tags: акції, бєспрєдєл, васкул, свобода
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 49 comments