Олена Білозерська (Olena Bilozerska) (bilozerska) wrote,
Олена Білозерська (Olena Bilozerska)
bilozerska

Велика Гра: Страйкболісти як мобілізаційний резерв



(По-русски читать тут)
Прислали мені на мило цікаву статтю. Далеко не в усьому погоджуюсь з автором, але грунтовний підхід до описання страйкболу сподобався - не могла не поставити.
Фотки теж прислав автор, але я не втрималась і виставила одну з власного архіву :)


Більшій частині чоловіків, а також деякій частині жіноцтва притаманний мілітарний інстинкт. Він довго пригнічувався партійно-радянською дійсністю, переслідувався самим викривленим образом життя. І тоді, і в наш час він знаходить вихід у різних, на перший погляд, невійськових видах діяльності. Пам’ятаєте переслідування радянською верхівкою карате та східних бойових мистецтв? А чого вже варті в самій армії підозри до всілякого роду добровольців?! Обов’язок, як спонукальний мотив, займає далеко не перше місце. У більшості це – душевний порив, іноді – емоція, іноді – жага справедливості, її поновлення, іноді – жага помсти, іноді – встановлення свого «порядку», нав’язування власної волі, іноді – просто тяга до пригод.

В умовах дискредитації ідеї військової служби, як в теперішній час, так і в період переформатування радянської імперії, розвал старих державницьких форм, дискредитація старих ідей, як на практиці (тобто в економіці), так і в теорії, спочатку з’явились парамілітарні воєнізовані та збройні підрозділи, що перейняли на себе військову функцію, яку так природно втратили регулярні збройні сили. З розпливчатою функцією держави розпливчатими виявились й самі офіцери-прапорщики, а, тим більше, генерали. З дефіцитом пропозиції нормальної мілітарної діяльності з боку традиційних інститутів – армії, державних органів для патріотично налаштованих громадян виникають різні симулятивні, так би мовити, моделі такої діяльності. Вони трансформуються, наприклад, у виникнення різних видів спортивної та громадської діяльності.


Страйкбол з елементами реконструкції :)

Крок за кроком вдосконалюється та видозмінюється громадська неформальна та вулична діяльність. Розвивається військово-історична реконструкція. Виникли такі види спорту чи спортивної діяльності, як військово-історичне фехтування, пейнтбол та, врешті решт, страйкбол (або ще, айрсофт). Останній за п’ять років існування виріс до широкого, майже громадського, руху на межі спорту на відкритій місцевості, поєднаний з елементами військової та військово-історичної реконструкції та елементами піхотної тактики, «мілсіму», туризму та спортивного орієнтування.

Спочатку виникли невеликі команди, які потім розрослися, об’єдналися в групи команд, асоціації, навіть торгові марки. На цій базі вже виросла навіть ціла гілка спеціалізованого бізнесу, що пропонує щонайширшу гамму військового спорядження та електропневматичних імітаторів зброї, що один в один повторюють бойові прототипи за зовнішністю, вагою та наближається до них за міцністю. Все це добро дозволяє моделювати будь-які армії 20-го та 21-го століття, їх окремі підрозділи та команди. Це і «Мілітарист», і «Айрсофт», і «Мілсім». До кожної з цих асоціацій та федерацій входять асоціації команд, які складаються з груп команд та окремих команд. Крамниці айрсофтного спорядження пропонують спорядження та формений одяг від німецького Вермахту до найсучасніших варіантів американської, британської та німецької армій (це лідери моделювання), а також багатьох менших та екзотичніших країн, включаючи В’єтнам, Південну Африку та досить закритий i ексклюзивний Ізраїль.



Розвинувшись у широкий рух, страйкбол почав структуруватися за напрямками діяльності, де виділилося два основних напрямки: чисто військова гра з моделюванням бойових дій, або ж історична реконструкція з дотриманням щонайменших нюансів в одностроях, спорядженні та «озброєнні» війська модельованих країн з відіграванням елементів небойового спілкування протилежних сторін, окремі сценарні повороти, елементи польової, гарнізонної, караульної та внутрішньої служби з, можливо, повним дотримуванням відомих пунктів статутів армій обраних країн. Для кожної такої гри пишеться детальний сценарій організаторами гри, які почергово беруть на себе можливий вантаж організації гри. Існує ряд потужних майже постійних організаторів в Києві, Західному та Південному регіонах. Переглядаючи фото- та відео репортажі страйкболу, можна побачити команди, що нічим, або майже нічим, крім зброї, хіба що, не відрізняються від своїх оригіналів. Звісно, все це відбувається, як вид відпочинку або хобі. Зарегламентоване, заорганізоване і, врешті решт, дискредитоване державою військово-патріотичне виховання, як колишня «Зарниця», так і сучасні варіанти, прив’язані до учбових закладів, професійних педагогів, міністерств та інших «організаторів» та регламентаторів, значно поступаються в привабливості та розмахові руху, що пішов з глибини, можна сказати, кращої частини народу, його рушійної сили – молодого покоління середнього класу. Втім, серед них трапляються й досить солідні джентльмени, що, втім, не втратили юнацького запалу та відчуття здорового патріотизму.

«Державні органи» відносяться до цих захоплень народних мас, на щастя, скептично. Хоча деякі проросійські елементи з числа міліціонерів радянського зразку (в Одесі це, наприклад, всілякі «хлівні» та «пінігіни») намагаються якщо не заборонити Велику Гру, то всякими способами їй перешкоджати. Щоправда, інші органи, що відповідають (хоча б номінально) за безпеку країни, поки що проявляють увагу, повагу та розуміння до великої гри, приймаючи участь і самі, на відміну від «кримінального» міліцейського «елемента», що намагається дискредитувати саму Гру власними порушеннями: «маклаудизмом» («маклаудами» у страйкболі зневажливо називають порушників правил, які приховують, що у них влучили, і продовжують гру – О.Б.), п’янством, кінець-кінцем, звичайним хуліганством. Треба відзначити, що відкриті ігри носять цілком політкоректний характер з усіх лав, включаючи протилежні полюси: патріотів України та її ворогів. Дискусії не переходять у суперечки, лише сприяють більш ретельному дотриманню військових умовностей, що більш наближують до військової дійсності. Лише менти, що затираються до команд під виглядом «конкретних пацанів», намагаються провокувати. Цей сорт людей (чи то ще кого) звик існувати на бруді людських відносин. І коли цього бруду немає або не вистачає, вони намагаються його привнести від себе. (Задля справедливості: мені доводилося бачити у страйкболі міліціянтів, які правил гри не порушували :) – О.Б.).



Безпекарі ж намагаються вирахувати серед гравців небезпечні, з їх точки зору, тенденції розвитку деяких напрямків, та, напевно, деяких антидержавних елементів, що в разі реальної війни здатні взяти до рук зброю від супротивника та воювати проти України – як поодиноко, так і у складі підрозділів. Але напевне вирахувати когось такого майже неможливо. Адже закону тут ніхто не порушує, а сценарії , зазвичай, нейтральні та політкоректні, іноді аж занадто. Але орієнтуватися тут можливо, наприклад, за уподобаннями до моделювання певних країн та історичних періодів. Втім, більша частина намагається моделювати підрозділи армій західних держав, або ж інших, не ворожих до України. Трапляються навіть модель-команди українських підрозділів. Російських «федератів» моделюють, переважно, лише в Криму. І то у значно менших розмірах, ніж держави НАТО чи Вермахту. Існує моделювання і радянського періоду. Але воно теж кількісно значно поступається тим, хто моделює армії країн НАТО або ж Ізраїлю чи навіть афганських моджахедів чи навіть «Хезболли».



Відповідно запиту є й пропозиція ринку, тобто різноманітних торгівельних марок. Пропозиція західних зразків значно більша, а подекуди й дешевша. Що до звичайних гравців, які не дотримуються так суворо правил реконструкції чи ідентичності, то вони значно більш приділяють увагу доцільності, доречності та комплексному змішаному комплектуванню спорядження та однострою, що забезпечували б найбільшу зручність та оптимальність навіть у справжніх бойових діях. Для цих головне – не «щоб костюмчик сидів», а стрільба та тактика. Крім широких сценарних ігор вони практикують і тренування, де відпрацьовують у складі власної команди елементи тактики, маршу, перебування на місці, безпосередньої охорони, топографії, маскування та польової фортифікації. Відбувається бойове (ігрове) слажування підрозділів, команд, їх самоорганізація. Все це проходить у вигляді військової гри на засадах самоорганізації та самоуправління. Висуваються лідери та структуруються «штабні», які, між іншим, не полишають свого бойового обов’язку, як звичайні бійці. Найбільш наблизились до цього контенту львівські «мілсімівці» та деякі команди на зразок «Арго», що намагаються відпрацьовувати всі бойові елементи: наприклад, евакуація поранених, а подекуди і вбитих, застосування лише «механів», і то іноді з обмеженою кількістю «шарів», відпрацювання по повній програмі елементів фортифікації, маршів, перебування на місці та елементів виживання. І все це – не припиняючи виконання бойового завдання. На крутість коштовної амерівської уніформи останнього зразку тут не зважають. Можливо, а іноді навіть потрібно змішувати елементи військового та цивільного одягу.



Чи можливо розглядати страйкбольний рух, як початок, зародок якщо не резерву регулярних (чи іррегулярних) сил , то резерву парамілітарних волонтерських підрозділів по захисту України від ворожого вторгнення? У широкому розумінні – навряд чи. Агресія ж бо Росії, наприклад, матиме швидкоплинний характер (як влучно висловився Єхануров: «Треба протриматися тиждень-півтора!..»), і навряд чи всі бажаючі встигнуть змобілізуватися й прибути на фронт. (А і не треба. Нащо вони на фронті? Завдання таких підрозділів – діяти в умовах окупації, в т.ч. нищити ворога у його лігві – О.Б.). Втім, при можливому сприянні деяких державних органів, що взяли б на себе не лише функцію до оснащення, озброєння, а й оповіщення та збору «команд» можна було б говорити про вже готовий резерв для такої державної структури (структур).
Певна річ, далеко не всі страйкболісти проявлять бажання ризикнути життям під справжніми кулями та снарядами. Але навіть якщо б від усієї кількості українських страйкболістів реально воювати зібралося би 5-10 відсотків, це вже була б цілком пристойна цифра в умовах, що склалися.

У військовій справі деякі страйкболісти є більшими спеціалістами від багатьох офіцерів. Але «державним» військовим потрібна слухняна несвідома маса, серед якої непотрібно завойовувати авторитет. Страйкболісти ж (наряду зі службовцями приватних охоронних фірм) являють собою найпідготованіший мобілізаційний ресурс. До речі, передовий військовий досвід показує, що приватні військові фірми та компанії грають велику роль у війні, особливо в заходах з бойового та тилового забезпечення воюючих військ. Це показав досвід і Іраку, і Афганістану, і ще більшу роль зіграє в майбутній антипіратській кампанії у африканських та інших водах. Щось подібне намагаються запроваджувати і росіяни, які намагаються, хоч і не зовсім вдало, за будь-яку ціну позбутися совкового менталітету, почати мислити по-новому у своїх імперіалістичних вправах. Далеко не все у них виходить, а що виходить, то «не як у людей», але вони пробують, намагаються. В тому числі і взявши на облік крупні охоронні фірми, задіюють їх у військових кампаніях хоча б в якості допоміжних (Тузла, П.Осетія, Абхазія). І вдруге, і втретє повертають до лав раніше звільнених офіцерів. У нас же, на жаль, «колишніх» бояться, як вогню.



Що особливо бентежить, то це те, що в «офіційних військових» є безліч проблем і без війни: низька (або взагалі відсутня) зарплата, відсутність житла, вислуга років, пенсія… Є серед них і такі, що йшли до армії не захищати Батьківщину, а щоб відбути якийсь певний термін років служби для отримання пенсії. А під час служби можна або красти потихеньку (а де й по-дорослому), або спробувати робити «кар’єру», якось прислужуючись безпосередньому начальству, просто носити красивий однострій, де це можливо в наш час, кінець кінцем отримати квартиру, коли ці двадцять з чимось років пройдуть.
На щастя, ситуація поки що не критична, і наявних сил в Української армії, Служби безпеки, Внутрішніх військ, Прикордонної служби (прикордонники потужно спрацювали під час Тузлинської кризи, сам свідок!) цілком достатньо. Та й якщо ментам «підкрутити хвоста», вони теж зможуть виділити бойові підрозділи. Треба лише усім силовикам діяти разом, дружно і скоординовано. І не відмовлятися від потужного мобілізаційного резерву, який створився практично без їхньої участі, але у майбутній війні, якщо вона почнеться, може стати у великій пригоді.

Анте ГОТОВИНА
Tags: війна, екстрим, спорт, статті чужі, страйкбол :)
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 20 comments