April 10th, 2020

Морпіх

Камінг-аут: мені страшенно подобається "масочна мода"



Камінг-аут: мені страшенно подобається "масочна мода".
Багато хто обурюється, пишуть "намордники", не хочуть закривати обличчя - а мені те, що треба. Причому не з медичної, а з психологічно-естетичної точки зору.

Кілька років тому в Європі, у країнах, де живе багато мусульман, спалахнула громадська дискусія: мусульманкам заборонили носити нікаби (це ісламський жіночий головний убір, найчастіше чорного кольору, який повністю закриває обличчя, залишаючи тільки проріз для очей). Мусульманки обурювались, виходили на мітинги, доводили, що носять нікаби добровільно, що це їхня свобода - така сама, як свобода інших ходити напівголими.

Я подумала тоді, що якби жила в такому місці, де багато жінок ходять із закритими обличчями і це не викликає подиву чи агресії - не будучи мусульманкою, я б теж так ходила. Просто з міркувань власного комфорту.
Щоправда, мій батько сказав тоді, що все одно я б так не ходила, бо такий одяг вказує на приналежність до певної спільноти, в даному разі релігійної. Це як православний хрест, який може гарно виглядати, але який на себе не повісиш, якщо ти не християнин.

Так що носити нікаб мені не судилося :) Але нинішня вимушена "мода" на маски дуже припала до душі.

Не тому, що мені хочеться приховати свою особу, бути невпізнаною - я не фотографувалася у балаклаві навіть тоді, коли у них фотографувалися майже всі. Мені огидна сама думка від когось ховатися - принаймні якщо не йдеш на якусь диверсію :)

Не тому, що мені хочеться приховати якісь дефекти зовнішності - начебто їх не маю, і часто дозволяю собі такі нереальні для інших речі, як фотографуватися, а то й інтерв'ю на ТБ давати взагалі без косметики.

Але закривати поза домом обличчя мені хочеться ще й як.
Бо це моє Privacy. Яке дозволяє не стежити у режимі нон-стоп за виразом обличчя. Не посміхатись, якщо не хочеться. Це убезпечує від жахливих фото у соцмережах, які час від часу постять друзі, щиро не розуміючи, що такі фото не повинні жити у смартфоні довше кількох секунд.
Дайте мені волю - я б знімала маску тільки тоді, коли ідеально готова до зустрічі з оточуючим світом. Коли здорова, відпочила і маю достатньо сил на взаємодію. Коли я в ідеальній формі. Коли в неідеальній, на моє глибоке переконання - треба сидіти вдома. Колись я обов'язково побудую своє життя так, щоб мати таку можливість, а поки що я військовослужбовець, і цим усе сказано.

Плюс естетика, звісно. Нічого зайвого, тільки очі, тільки суть.

Так що мене тішить розмаїття масок, які з'явилися. Ясна річ, від вірусу вони не захищають і з медичної точки зору допомагають лише тим, що відучають нас хапатися руками за обличчя. Але з точки зору стилю... Шкода, що цей стиль не переживе епідемію.
Морпіх

Про обшук у Тетяни Чорновол



Не шокована, але розлючена новиною про обшук у Тетяни Чорновол. Їй інкримінують співучасть у вбивстві - підпал офісу Партії Регіонів 18 лютого 2014 року, під час пожежі там загинула людина.

Публічні люди, і в тому числі особисто я, на жаль, так чи інакше залежні від громадської думки. Через це я часто уникала писати непопулярні речі, про які знала, що вони викличуть обурення однодумців. Одна з таких речей - від самої перемоги Майдану вважала і вважаю небезпечним безглуздям постійні спроби судових переслідувань беркутів і тітушок - "убивць Небесної сотні".

Тому що події на Майдані, хоч і не підпадають за міжнародними конвенціями під поняття збройного конфлікту, де-факто ним були. А після завершення збройного конфлікту усім, хто воював (в тому числі бив, стріляв, підпалював ворожі штаби і казарми тощо) належить амністія. Усім, крім військових злочинців. Беркути були злочинцями, коли, переважно до Майдану, та й під час Майдану теж, катували затриманих по застінках. От за це їх би судити, але чомусь про це благополучно забули. А коли вони, виконуючи наказ, за допомогою зброї, яка була у обох сторін конфлікту, намагалися зупинити масові протести - вони були комбатантами.

Зараз, між іншим, те саме. "Як можна їх пробачити? Вони вбивали наших солдатів!!". А отак, після закінчення війни - взяти і пробачити, оголосивши амністію. Бо цим закінчуються усі війни. Бо це взаємний процес. Ми теж вбиваємо їхніх солдатів. І це суспільний договір: якщо ми не хочемо колись сидіти за те, що воювали - бойовики теж не повинні сидіти. Усі, повторюю, крім ватажків і військових злочинців. Усі рядові учасники збройного конфлікту після його завершення мають отримувати амністію автоматично. Формально це можна оформити, наприклад, шляхом президентського помилування. Всілякі Пушиліни - так, в кращому для них випадку будуть сидіти.

Після завершення збройного конфлікту треба перегортати сторінку. І стосовно беркутів, і стосовно умовної Чорновол. Ми не зробили цього після перемоги Майдану і не маємо тепер дивуватись, що нова влада взялася за майданівців. Причому зміна влади на "антимайданівську" була майже неминучою, бо у нас, перепрошую, демократія, і владу обирає, перепрошую, народ. Який завжди, історично, ненавидить будь-яку владу і після завершення її каденції обов'язково проголосує за її опонентів. А то й просто за тих, хто пообіцяє більші зарплатні бюджетникам і пенсії пенсіонерам.

Колись (до страти шотландської королеви Марії Стюарт), якщо під час війн королі потрапляли в полон, то їх не страчували. Бо кожен правитель розумів, що сьогодні він, а завтра я. І вибудували собі таку систему колективної безпеки. Вони були розумнішими за нас.

І ще одне. Багато хто в моєму колі (та майже всі, мабуть) активно не люблять Тетяну Чорновол. Так ось, зараз я закликаю про це забути і пам'ятати лише про правило Мартіна Німьоллера: якщо зараз не заступишся, завтра станеш наступним.

Тому я кажу: РУКИ ГЕТЬ ВІД ТЕТЯНИ ЧОРНОВОЛ!
Закликаю підтримати.