March 14th, 2020

Морпіх

Про Мінськ і марш

Не знаю, казав вже хтось про це чи ні. Але як на мене - це зараз найважливіше.
Питання: чим думали українські мінськопідписанти, підписуючи вирок - сподіваюся, все-таки собі, а не нашій державі - напередодні Маршу добровольців?

Все просто: думали на цю тему взагалі не вони. За них думав Путін. Якому дуже-дуже треба вкинути Україну в хаос. Конкретніше - примусити наших ватних та напів-ватних можновладців накоїти щось таке, після чого небайдужа меншість почне по них стріляти. Путіну треба це зараз - і всі ці роки було треба - як повітря.

Інакше - ну не можу я пояснити, як люди, що смертельно бояться українських патріотів (яких вони вважають небезпечними радикалами), пішли на таке за день до заздалегідь запланованого смотру патріотів на вулицях столиці.

Лити воду на млин Путіна дуже не хочеться. Але якщо в тій ситуації, що склалася - враховуючи Мінськ і враховуючи марш - не дати замаскованій під карамельку ваті по зубах - то ватні карамельки просто вже ніколи більше нас не боятимуться. І робитимуть взагалі все, за що їм заплатять.

Тому не можна допускати, щоб вони і цього разу відбрехалися від нас розмитими поясненнями і тимчасовим "кроком назад". Якщо менеджер ресторану образив відвідувачів, директор не просто вибачається перед ними - він звільняє менеджера.

Отже, треба поставити конкретну вимогу: звільнення Єрмака. Можливо, він і не головний у цій темі. Але чиясь голова за таке повинна полетіти. Маємо добиватися цього усіма можливими, окрім масового кровопролиття, методами. Бо якщо одна голова полетить, наступна, перш ніж іти на поступки ворогу, принаймні добряче подумає.

P.S. Хоч я і діючий військовослужбовець, я завтра буду на Марші. Бо в такій ситуації кожен українець повинен бути найперше українцем, а вже потім усім іншим.
Морпіх

Сьогоднішній Марш добровольців (ФОТО)



Фотоапарат взяла про всяк випадок, поклала у рюкзак, а сама думала, вперше в житті, пройтися як біла людина в колоні, з дівчатами з Жіночого ветеранського руху. Ага, зараз. Як казав мій побратим Морячок, "не витримала судьба лихої долі". Бігала я, фоткала і лазила по парапетах, як шість років тому. Деякі знайомі, що знають мене вже як офіцера, були здивовані :) Пішла я туди, до речі, на мультикамі, зі старими УДАшними шевронами, як ветеран добровольчого руху - так, щоб нікого не підставляти :)

Пройшлися Михайлівською, потім Грушевського до Верховної Ради, біля якої несподівано налетів сильний вітер і пішов сніг, потім Інститутською до Банкової. Невеличка колона Жіночого ветеранського руху, з кількома прапорами, йшла одразу за великою коробкою "азовців". Дівчата були страшенно раді і дуже безпосередньо раділи, що вперше йдуть колоною, зі своїми прапорами.

Дорогою усі скандували "Ні капітуляції", "Зелю геть!", "Єрмак чорт!" тощо. На Банковій озвучили вимоги маршу. Роблю копіпаст, це важливо:
1. Ні кроку назад.
2. Пріоритетний розвиток сектору оборони та сучасного озброєння українського війська.
3. Припинити політику капітуляції.
4. Ні “нормандії” без Криму.
5. Росія має заплатити за руйнування на Донбасі та в Криму.
6. Жодних виборів в ОРДЛО до відновлення повного контролю української влади на окупованих територіях.
7. Зупинити політичні переслідування добровольців, військових та волонтерів.
8. Повага і соціальні гарантії українському воїну.
9. Стоп реванш колаборантів та пропагандистів Кремля.


Отже, враження. Прекрасно, як завжди, було побачити усіх своїх. Акції без зайвих людей завжди гріють душу.

Погано те, що своїх було мало. На Михайлівській - десь до двох тисяч. Потім, по ходу просування колони, люди додавалися, на Банковій вже було десь до 7 тисяч. Це ДУЖЕ мало, щоб злякати владу. На жаль. Ну хіба що це тільки початок, як за Януковича. Я дуже сильно відірвалася за ці 6 років від різноманітних громадських двіжів і вже погано відчуваю цю стихію :(

Ще з неприємного - попереду машина з озвучкою, і звідти нав'язливе бу-бу-бу про мирну ненасильницьку акцію. Я сама проти будь-яких силових дій, поки не вичерпані всі інші, але оце підкреслюване вип'ячування клінічної мирності, яка не піддається на провокації (переклад людською - "якщо щось трапиться, то це не ми") - особисто мене це дратує.

З приємного, як не дивно, менти. Тобто, копи. Оця "поліція діалогу". Поводились мирно і доброзичливо, дозволяли себе фотографувати. За Януковича таке уявити було неможливо.

Ще здивувало, що мітингували на Банковій не перед парканом, як на моїй пам'яті - був вільний доступ до самої будівлі ОП. До цієї будівлі притулили гасла: "Зелю геть!", "Україна не рояль", "Коронавірус тебе не врятує!" тощо, і мирно помітингували. На "останнє мирне попередження", якщо чесно, акція не тягнула. Бо менше десяти тисяч - це замало, щоб злякати навіть когось дуже маленького і лякливого.

Щоправда, це була виключно київська акція. З регіонів нікого організовано не звозили. До того ж, вплинув страх коронавірусу. Я думала, що на подібні акції ходять люди, яких загроза захворіти не зупиняє, але, судячи з коментарів у Фейсбуці під фоткою з переповненою Банковою, люди таки сильно бояться.

Скоро я повернуся на Донбас, і подальші події в столиці розгортатимуться без мене. До цього досі неможливо звикнути.

Collapse )