?

Log in

No account? Create an account
липень 2019   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

14 березня 2019


Фронт зима

З Днем добровольця!

Posted on 2019.03.14 at 16:42

Десятиліттями після Другої світової (та й Першої також) у художніх творах піднімалася тема, як війна ламає, чи пак перекроює людські долі. Хтось був студентом-відмінником, на нього чекало майбутнє блискучого науковця - але почалася війна і він став танкістом. І так далі.
Мене це теж стосується - в енному ступені, мабуть.


За першою освітою я бібліотекар-бібліограф. Колись дуже давно працювала в Національній парламентській бібліотеці. Потім, після вдало написаної статті, мені запропонували роботу в газеті, і 10 років, з 2004 по 2014, я працювала у журналістиці.
Паралельно беручи участь у різноманітних військових вишколах. Коли я цим займалася, не вірила, що колись реально буду воювати. Бо, по-перше, як і більшість, не вірила, що в Україні можлива війна, по-друге, вважала, що навіть якщо вона почнеться - воюватимуть лише військовослужбовці, в т.ч. ті, що з початком війни запишуться в армію добровольцями. Я тверезо дивилася на свої можливості, в першу чергу фізичні, і розуміла, що ніхто мене до війська не візьме. Я була дитиною "від книжки", а не "від спортзалу", і до того ж дівчина. Думала, що моя особиста участь у війні, якщо вона все ж почнеться, зведеться до написання репортажу з блокпоста, з якого іноді буде чутно автоматні черги (бо далі мене ніхто не пустить).


АЛЕ ВИНИКЛИ ДОБРОВОЛЬЦІ.
Різного віку, різних політичних поглядів і освітнього рівня. Багато старих. Багато хворих. У "форме №8" ("что достали, то и носим"). Меншість, як наша група, вивчили тактику ще до війни і були екіпіровані на рівні сьогоднішніх ЗСУ. Більшість - у кросівках і казна в чому, воювати не вміли, в атаки ходили приблизно так, як на Майдані, несли шалені втрати - але звільняли українські населені пункти.


Тоді й стало зрозумілим, що абсолютно всі проблеми і перешкоди - ніщо, що має значення лише мотивація. Це стало неофіційним девізом, з яким живу й досі.


З бібліотекарки і журналістки вийшов воїн - далеко не найкращий, але ж і не найгірший теж. Оце коротко про те, що таке добровольчий рух.


Я була в добровольчому русі - спочатку в ДУК ПС, потім в УДА - близько 4 років. Сьогодні я офіцер Збройних Сил України. У мене буває враження, що мої батьки досі не усвідомили, що їхня донька брала участь у бойових діях і є нині військовослужбовцем. Якщо чесно, я ще сама це не до кінця усвідомила :) Абсолютно чужа доля, ніби вичитана з книжки, яка стала моєю. Бувало різне, але я жодної миті не пошкодувала про це.


Доля була милостивою до нас - більшість моїх побратимів дожили до сьогоднішнього дня. Багато хто досі воює. Не оформлені офіційно добровольці потроху починають отримувати визнання - щоправда, поки що лише на регіональному рівні. На фото посвідчення, яке сьогодні, у День добровольця, за довіреністю вручили моїй мамі.


Ми тут, ми нікуди не ділися. Наша війна триває. Ми добровольці. Усі, хто на фронті - добровольці, по суті.
З Днем добровольця!






Попередній день  Наступний день