?

Log in

No account? Create an account
серпень 2018   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31

05 лютого 2018




Днями під егідою Національного університету оборони України вийшов збірник статей науково-практичного семінару "Людина і людяність на війні". У ньому вміщено мій невеличкий допис, який викладаю тут.

БІЛЬШЕ, НІЖ АГРЕСІЇ Й НЕНАВИСТІ, ВІЙНА НАВЧАЄ МИЛОСЕРДЮ Й ЛЮБОВІ

Про людяність на війні - чи потрібна вона взагалі і яке посідає місце - було сказано і написано дуже багато. Ризикнувши посперечатись з деякими видатними мислителями, одразу скажу, що людяність на війні необхідна - просто тому, що війна не триватиме вічно, усім нам вертатись додому і жити серед людей.


Воєнний гуманізм - явище специфічне. Те, що прийнято називати людяністю, у воєнних умовах можна розділити на дві пов'язані між собою складові: етику й милосердя, причому без першої другої не буває. Естетика (війнИ) народила етику, етика - шляхетність і милосердя. Етика в чистому вигляді - це коли я не стріляю в бойовиків, що виносять пораненого. Без милосердя вона можлива, навпаки - ні.

Людяність - це мій побратим "Морпіх" (Володя Байдюк), загиблий восени 2014 року під Донецьким аеропортом, сільський хлопець з Франківщини, із садном на руці і опущеним поглядом. Зранку у нього загинув друг, а ввечері вони взяли полонених, і він не стримався й ударив одного, і шкодував про це довго і тяжко, як про смертний непрощенний гріх.

Людяність - це той недосвідчений мінометник у Пісках, який переплутав малі поділки з великими, і міна замість найближчих ворожих позицій полетіла невідомо куди, і командир, щоб його провчити, вигадав, що нібито був перехват: міна влучила в пологовий будинок, загинули породіллі з немовлятами. Хлопчина побіг вішатись - врятували в останній момент.

Це все чотирнадцятий рік, потім, звичайно, на такі речі стали дивитися простіше. Волонтер Д.Ж., друг автора цих рядків, дуже вдало зафіксував зміни у свідомості українських воїнів, записавши розповіді трьох із них, які мали місце у 2014, 2015 і 2016 роках:
2014 рік. "Зайняли позиції, окопалися, виставили сигналки (сигнальні міни на розтяжках - О.Б.). Приходить сєпарський дід і на очах у всіх вудкою одну за одною зриває наші розтяжки. Ми кричимо, лаємось, дали чергу в повітря - а йому пофіг - чи то глухий, чи то "дедушка cтарый, ему все равно". Ну, що? Не стріляти ж у діда. Почекали, поки пішов, і поставили нові сигналки".

2015 рік. "Полізла до нас вночі їхня ДРГ і підірвалася на наших мінах. Кинули свого пораненого і втекли. Він кричав цілу ніч, благав, щоб його врятували. Ми подумали - і не пішли. Бо ніч, міни, самим підірватися можна, і ще неясно, що в того сєпара в голові - ти його рятувати полізеш, а він у тебе чергу. За своїм полізли б, а за цим - не стали. Під ранок він помер".

2016 рік. "Глянь, що там вони у посадці. Окопуються? А чого це вони? ВОГОНЬ!!!"

ДаліCollapse )

Попередній день  Наступний день