?

Log in

No account? Create an account
листопад 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

11 жовтня 2017




Будучи по справах у Києві, потрапила на прем'єру фільму "Сторожова застава".
Фільм неочікувано сподобався.
Щодо сюжету - ви чули, певно: сучасний підліток Вітя потрапляє у часи Київської Русі, де знаходить друзів, зустрічає перше кохання і разом з легендарними богатирями захищає Русь від половців. Це казка, в переказі її сюжет виглядав би наївним - але це прекрасна казка для дітей і підлітків. Яскрава і добре знята, з правильними месіджами.

Назвати цей фільм історичним не можна, це класичне фентезі, у якому є злі чаклуни і големи, але антураж Київської Русі, особливо костюми та прикраси, зроблені дуже якісно - респект невідомому мені консультанту. Як старий копар, не могла не звернути увагу на скроневу підвіску у головному уборі юної Оленки та "трибусинні" сережки з зерню у Росанки.

Фільм дуже патріотичний, але патріотизм у ньому такий - ненав'язливий, не напоказ, який не викликає спротиву, а виховує на рівні підсвідомості - так, як і має відбуватися виховання через мистецькі твори. Знамениті троє богатирів - стовідсоткові українці. "А де ж Альоша Попович?" - питає Вітя у свого нового друга Олешка, усвідомивши, що його старші побратими Ілько і Добриня - "ті самі". "Що за Кальоша? Мене звати Олешко! Попович я. А кальоша не моя" - відповідає той).
Є й серйозний патріотизм, коли русичі приймають нерівний бій: "Ми на своїй землі. Вистоїмо!" - і вистояли ж.

Не обійшлося й без легкого, лише тонким поціновувачам зрозумілого, тролінгу вати: усі троє богатирів, а особливо молодий і веселий роздовбай Олешко, швидко набираються від юного гостя з майбутнього всіляких американізмів, типу "Окей". Уявляю, як буде плющити вату від такої лексики з вуст "ісконно-посконних" :)

До речі, вимова й манера розмовляти Олешка типово "західняцька". Я зустрічала на передку добровольців-шибайголів зі Львівщини і Франківщини, які саме так розмовляли. Найбільше манера спілкування Олешка нагадала мені парамедика з позивним "Кук", з яким зустрічалися торік у Широкиному. На місці авторів фільму я зробила б, щоб з інших двох багатирів один розмовляв, як розмовляють десь на Полтавщині, а другий - як на півночі Луганщини. ІМХО, було б круто.

Фільм місцями дуже сентиментальний, аж сльози на очі навертаються. Місцями комедійний (один з богатирів під час битви знімає шолома, побратим йому каже: "А якщо стріла у лоб?". Відповідь: "Стріла в лоб - так стріла в лоб!". Зал, ясна річ, просто ліг).

Кіно з розряду "сімейних" - крім позитивних героїв-воїнів у ньому є позитивний дід, позитивна тітка Меланка, позитивні дівчина і дівчинка-підліток. І взагалі, всі русичі - хороші, а вороги - тільки половці. І жодного зрадника!

Але все це деталі, а головне - що цей фільм вчить "дітей старшого віку" (бо підлітки - це діти) - добру і правильним речам. Весь сюжет побудований на тому, що Вітя, дитиною переживши падіння у машині з мосту, смертельно боїться висоти, через що стає у компанії посміховиськом. Потрапивши у минуле, він долає свій страх - спочатку трошки, завдяки підтримці нових друзів, а потім остаточно - щоб урятувати їх, і повертається у свій час вже оновленою, впевненою у собі людиною.

Вічні заповіді добра - вірність друзям, вірність у коханні, здатність пожертвувати собою задля інших, і навіть гуманне поводження з військовополоненими - все є у цьому фільмі.

Коротше, дуже рекомендую. Особливо тим, у кого є діти.

На фото: автор цих рядків і актори, які грали Іллю та Добриню.

Попередній день  Наступний день