?

Log in

No account? Create an account
листопад 2017   01 02 03 04 05 06 07 08 09 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

20 вересня 2017


Позавчора в місті один алкаш крикнув на нас з Ефкою, що ми дві суки.
Я ніколи не називаю Ефку "сукою", лише "дівчинкою", тому вона дуже образилась.
- Гав! - сказала Ефка.
- Ефка, фас! Взяти! - сказала я.
І ми з великим задоволенням пробігли за пияком метрів 50. Він бігав швидше :)
Непогана вийшла розминочка.
Якби то всіх покидьків можна було так легко вчити ввічливості :)

****************

Познайомилась на вокзалі з ватною бабушкою.
Підходить вона до мене, вся така старенька, немічна, одне око сльозиться...
- Внучечка, ты что, в АТО? А что ты там делаешь?
- Воюю, - кажу.
- А с кем ты там воюешь? С украинцами?
- Та які вони українці, вони зрадники, за Росію воюють.
- Ой, внучечка, да разве можно воевать с Россией? Россия большая, сильная. Ты на себя посмотри. Ты такая слабая, худая, нежная. Езжай домой...

Далі була довга розповідь про хорошого і прекрасного бабусиного онука, який свого часу, на відміну від дурненької мене, благополучно відкосив від мобілізації, занісши комусь там грошей, і тепер спокійно живе, працює, годує бабусиних правнуків. Дім - повна чаша, ось як треба жити. Для родини своєї треба жити, а не воювати за олігархів.

Довго переповідати не буду, але скінчилося все тим, що розпрекрасний бабусин онук, якого, як виявилось, чекала вона на платформі, не прийшов забрати її з вокзалу, і дві бабусині важкезні сумки довелося тягнути поганій і слабкій мені.

Життя - воно таке, символічне іноді.

Попередній день  Наступний день