August 24th, 2016

Після Савур-могили

З Днем незалежності! Зі святом!

Думка про те, щоб записати відеопривітання з передової, з'явилася у нас доволі пізно. Знімали цей ролик учора. А далі - спитайте, яким чином воно вчасно опинилося в Інтернеті.

Інтернет тут - лише з мобілки і дуже поганий. (Дяка Богові, що є такий). Оригінал відео - 71 Мб. Ясна річ, я стискаю відзняте, псуючи якість, роблю з семидесяти мегабайт сім і ці сім з мобілки намагаюся залити на ЮТуб, щоб таким чином передати Вірі для подальшого монтажу.

Заливаю з горища, десь біля сорока хвилин. Наче встигаю до сутінків, тобто, до початку бою. Хух! Роботу зроблено. Шлю Вірі СМС з посиланням. Починається бій...

Телефонує Віра. Відео, залите мною на ЮТуб, виявилось з "битим звуком". :((

А далі - картина Рєпіна. Чи відеофільм Тарантіно. Працюють кулемети й АГСи (наші та їхні), свист, рикошети, вибухи, і посеред усього цього я, не звертаючи ні на що уваги, стирчу біля вікна з мобілкою, прикривши рукою її екранчик, щоб не давала засвітки (просто покласти мобілку не виходить - вона "засинає" і чомусь перестає закачувати). Який бій, коли треба залити відео? Якщо не зробити це вчасно, воно вже нікому не буде потрібне. І так сорок хвилин.

Треба знати колектив, в якому я знаходжуся. Про це буде колись окремий сумний пост. Майже ніхто з них НЕ РОЗУМІЄ, навіщо знімати війну і навколовоєнні події. "Як ця камера може допомогти нашим хлопцям у бою? Ніяк. Тоді навіщо вона потрібна?". Пояснити, що все, що після нас залишиться для дітей і нащадків - це відзняті нами відео, що вони наша підтримка зараз і наш захист від брехливих звинувачень у майбутньому - я не можу. Не розуміють. Глуха стіна. Командир - ясна річ, на їхньому боці. Кожна зйомка - з боєм (не тим, коли витрачають набої, а тим, коли витрачають нерви).

Незважаючи на це, знімати відео під час бою мені доводилось не раз. А от заливати його в Інтернет - уперше. І дуже добре, що нашим у цей момент було не до мене :)

Це я так, трошки про наболіле. Ну, дивіться вже відео. Зі святом!

Після Савур-могили

Коли нам дзвонять...

20160824_163501

Один мій давній знайомий, київський спелеолог, придумав був собі підробіток: знімати з дерев котів, які видряпались нагору і бояться злізти. Розмістив свій телефон на "котячих" форумах і час від часу приймав замовлення.
З початком війни він пішов добровольцем на фронт і служить у розвідці. "Лежу у засідці під N, - розповідає він, - і тут вібрує телефон. Жіночка благає терміново під'їхати на Троєщину і зняти з дерева її кицьку..."

Сьогодні зі мною було щось подібне. Лежу на позиції, прикриваю наших. В прицілі у мене ворожа амбразура, якщо звідти почнуть стріляти - я не дам їм навіть наблизитись до неї.
І тут - телефон. Волонтер хоче прислати нам трохи мішків для укріплення позиції, про які я просила нещодавно. Мої хлопці якраз "там", будь-якої миті по них можуть відкрити вогонь. І я, не відриваючись від прицілу і не міняючи ізготовки, півголосом швиденько диктую йому адресу Нової пошти, скоромовкою дякую і тисну відбій. Що там людина подумала - невідомо :)

На фото - ми з Юлькою на цій самій, ще необладнаній позиції з прекрасним подарунком, який отримали на День Незалежності - метеостанцією Kestrel.