September 12th, 2015

Після Савур-могили

Дві історії про свободівців

Перша про Юрка Сиротюка, якого суд відправив на 2 місяці у СІЗО за участь в подіях під Верховною Радою.

Якось, коли Сиротюк був нардепом, зустріла я його у Раді, і він розповів мені, як щойно в нього на очах одіозна регіоналка, ненависна всім патріотам України, перечепилася на сходах і впала. Поки Юрко секунду вагався, має він вчинити як джентльмен і допомогти їй чи все-таки не треба - регіоналку підняв хтось із її колег по фракції.

Вислухавши цю історію, я сказала, що більшість депутатів просто грають свої політичні ролі. У сесійній залі вони гостро опонують один одному, іноді навіть б'ються, але насправді сприймають один одного як колеги, іноді навіть партнери по бізнесу.

На це Сиротюк жорстко відповів: "Я не збираюся у це гратися. Хочу вийти з парламенту таким же, як зайшов. Інакше вся наша боротьба не має сенсу".

Судячи з учорашнього вердикту судді - Юркові це вдалося. Не тому, що бився з ментами, а тому, що його за це закрили. Якщо система закриває свободівців - значить, вони, принаймні, не є частиною цієї системи.

Друга історія - про Андрія Мохника, який був на той момент (років 5 тому) головою Київської міської "Свободи". Наближалися місцеві вибори. До офісу "Свободи", куди я саме зазирнула за якоюсь справою, прийшов чоловік середнього віку, доволі імпозантного вигляду - записуватись у партію. Він приніс із собою якісь папери і добре поставленим голосом почав викладати Мохнику якісь свої інновації та геніальні пропозиції.

Послухавши його хвилин 5, Мохник спокійно сказав дослівно таке: "Вибачте, але депутатів міських і районних рад ми до партії не приймаємо".

Малося на увазі, якщо хтось сходу не зрозумів, не те, що той чоловік вже був депутатом, а те, що він прибіг записуватись у "Свободу" під вибори, щоб пройти у депутати. Тобто, це була абсолютно стороння, чужа свободівцям (в тому числі за духом і переконаннями) людина, яка вирішила зробити собі політичну кар'єру на відомому бренді. Якби він став депутатом - покинув би "Свободу" при найменших труднощах чи просто перейшов би туди, де більше б заплатили.

Звичайно, йому одразу ж дали від воріт поворіт.

Не знаю, як зараз, а тоді, на той момент, свободівці мали правило висувати на вибори лише давніх, перевірених активістів, які й на наметах партійну газету пороздавали, і з прапорами на акціях постояли - не один місяць, можливо - не один рік, і так поступово зросли по партійних щаблях. Такий підхід мені дуже імпонує. Чужі, сторонні мають право на кар'єру всередині структури виключно після того, як стануть повністю своїми.
Після Савур-могили

Селфі

11950381_933704266687275_649274127468690340_o

До війни я так само, як добра половина дівчат, любила робити селфі у дзеркало. На війні це, як бачите, нікуди не ділося :)
Водяне, березень 2015.